Протитанкова артилерія Швеції: pvkan m/43

 

Місяці два тому я розповідав про шведські причіпні протитанкові гармати часів Другої світової війни – 37-мм і 57-мм «бофорси». Сьогодні ж – про самохідний винищувач танків. Про необхідність створення такої машини у Швеції замислилися ще в 1930-х роках. Першою такою розробкою стала самохідна артилерійська установка Landsverk L-62, озброєна 40-мм автоматичною зенітною гарматою. Вона створювалася як універсальний бойовий засіб, призначений для боротьби як із наземними, так і з повітряними цілями. Проте у шведській армії ця машина не знайшла свого місця, хоч і експортувалась до Фінляндії, а в Угорщині її виробляли за ліцензією під назвою «Німрод». Самі ж шведи ніяк не могли визначитися з вибором відповідного зразка для власної армії.

 

Ситуація зі шведською самохідною артилерією почала набувати більш-менш визначених обрисів ближче до середини 1941 року – з огляду на уроки війни у Європі та потенційну загрозу німецького вторгнення. 6 червня відбулася нарада, присвячена стану робіт над самохідними артилерійськими установками. Зокрема, розглядався проєкт винищувача танків на шасі Landsverk L-60. Тоді ж обговорили й проєкт Bandpv 75 шасі танка Landsverk LAGO. Цю САУ передбачалося озброїти 75-мм гарматою з початковою швидкістю снаряда 840 м/с. Цей проєкт став першим кроком на шляху до створення винищувача танків pvkv m/43.

 

Ще раніше — на початку 1941 року — шведські військові дійшли висновку про необхідність розроблення винищувача танків, більшого за Landsverk L-62. Причиною стало усвідомлення того, що для надійного ураження нових танків потрібна буде гармата з високою початковою швидкістю снаряда і калібром, більшим за 57 мм.

 

Відповідна гармата у шведів була. Йдеться про 75-мм зенітну гармату 7,5 cm Lvkan m/30 або її модернізований варіант — 7,5 cm luftvärnskanon m/1930-37. Зенітна гармата зі стволом завдовжки 50,5 калібрів мала видатні балістичні характеристики, однак її маса в похідному положенні становила 5800 кг, що обмежувало рухливість на полі бою. Тому виникла ідея встановити гармату з балістикою 7,5 cm Lvkan m/30 на шасі перспективного танка LAGO.

Ескіз S-316

 

16 січня 1941 року компанія Landsverk підготувала ескізний проєкт 75 mm Band PV — 75-мм гусеничної самохідної гармати (креслення S-316). Через велику довжину відкоту гармати бойове відділення довелося зробити дуже довгим. Унаслідок цього машина набула вкрай незвичного вигляду: бойове відділення максимально змістили вперед. Робоче місце механіка-водія також розташували якомога вище.

 

Досить незвична конфігурація рубки була зумовлена однією цікавою особливістю, пов’язаною зі встановленням озброєння та вимогами шведського законодавства. Оскільки офіційно воєнного стану в країні не запроваджували, правила дорожнього руху продовжували діяти в повному обсязі. Машина з довгим стволом гармати не вкладалася у встановлені габарити, тож конструктори мали знайти спосіб усунути цю проблему.

 

Виходом стала система, за якої під час переведення машини в похідне положення ствол гармати частково відтягувався всередину бойового відділення. Щоб розмістити його там, у кормовій частині бойового відділення передбачили спеціальний виступ.

 

Головною перешкодою на початковому етапі створення 75 mm Band PV було шасі, адже танк Landsverk LAGO ще належало запустити в серійне виробництво. 19 грудня 1941 року його взяли на озброєння під позначенням Strv m/42, що дало змогу повернутися до питання розроблення самохідної артилерійської установки на його базі.

Наступна нарада, присвячена створенню САУ на шасі LAGO, відбулася 19–20 січня 1942 року. Окрім 75-мм самохідної гармати, було сформульовано завдання на розроблення штурмової гармати калібру 105 мм. Дослідний зразок планували створити до 10 січня 1943 року.

Ескіз S-317

 

Імовірно, на цьому етапі опрацьовувалось питання часткової уніфікації конструкції, оскільки ескізний проєкт S-317 від 22 січня 1942 року передбачав установлення гармат двох різних типів.

 

Надалі проєкти винищувача танків і штурмової САУ дещо розійшлися в конструктивних деталях, однак загальна концепція залишалася спільною. Бойове відділення зменшили, що дало змогу повернути механіка-водія на штатне місце. Зазнали змін конструкція гарматної установки та бойового відділення, проте виступ для розміщення ствола під час переведення машини в похідне положення зберігся. Бронювання гарматної установки набуло сферичної форми — таке рішення стало типовим для шведських САУ.

Ескіз S-350

 

Оскільки танк LAGO II (Strv m/42) ще готували до серійного виробництва, розроблення самохідних артилерійських установок на його базі довелося узгоджувати з графіком робіт над базовою машиною. Водночас, як свідчить ескіз S-350 від 15 червня 1942 року, загальна концепція САУ вже сформувалася.

Макети винищувача танків (ліворуч) і штурмової гармати (праворуч) на шасі LAGO IV

 

До осені 1942 року розроблення штурмової САУ та винищувача танків тривало паралельно. Про це свідчить той факт, що повнорозмірні макети обох машин виготовили одночасно. Однак 17 жовтня 1942 року було підписано угоду про виготовлення 87 винищувачів танків на шасі LAGO IV (Strv m/42 EH) за ціною 278 200 шведських крон за одиницю. Тим часом проєкт штурмової САУ поступово відійшов на другий план. Причиною стало рішення надати пріоритет розробленню штурмової САУ на шасі Strv m/41. Створена в результаті Sav m/43 виявилася цілком вдалою бойовою машиною.

 

Що ж до винищувача танків на шасі LAGO IV, то підписання угоди про його виробництво ще не означало початку серійного випуску. Установку продовжували вдосконалювати, водночас коригуючи її бойову масу. Згідно з початковими вимогами, вона мала становити близько 22 т, але згодом допустиму межу збільшили до 23 т.

Навіть після зменшення габаритів бойового відділення суттєво полегшити машину не вдалося, оскільки товщина його лобової броні сягала 70 мм. Не можна було назвати PV 75 і компактною: її загальну висоту оцінювали приблизно у 2,5 м.

Ескіз S-454 - серійний варіант

 

До літа 1943 року конструкцію бойового відділення істотно переробили. Завдяки похилим бортовим і кормовим листам броні його масу вдалося зменшити до 22,6 т. Крім того, прибрали виразний виступ для розміщення казенної частини гармати.

 

У червні 1943 року стало зрозуміло, що про серійне виробництво PV 75 упродовж 1943 року можна забути. Згідно з переглянутим планом, перші сім САУ мали надійти у вересні 1944 року, ще по десять — у жовтні та листопаді, а в грудні планували випустити двадцять машин. Стільки ж установок мали виготовити в січні та лютому 1945 року.

 

Остаточний варіант САУ був представлений на ескізі S-454. Загалом він мало відрізнявся від конфігурації машини, опрацьованої у квітні, і став результатом внесення змін за пропозиціями військових. Насамперед ішлося про встановлення оборонного озброєння. У передньому лівому куті бойового відділення передбачили турельну установку кулемета ksp m/39 B strv. Кут горизонтального наведення гармати pvkan m/43 становив по 15° праворуч і ліворуч, боєкомплект складався з 56 снарядів. Екіпаж – типовий для винищувачів танків тієї доби – чотири особи (командир, механік-водій, навідник, заряджальник).

Прототип САУ мав знімну верхню частину лобового бронювання рубки

 

Однак навіть осінь 1944 року виявилася надто оптимістичним терміном початку серійного виробництва. Ще під час узгодження планів випуску позначення САУ кілька разів змінювали. Спочатку індекс PV-75 замінили на 7.5 cm pvvagn, а в листопаді 1943 року з’явилося остаточне позначення — pansarvärnskanonvagn m/43 (pvkv m/43), тобто протитанкова гарматна машина зразка 1943 року.

 

У 1944 році виготовили дослідний зразок САУ, шасі якого дещо відрізнялося від початкової конструкції. Зокрема, коробку передач замінили на надійнішу п’ятиступеневу механічну коробку Volvo Typ VL 42.

Серійний варіант

 

Головною причиною затримки виробництва pvkv m/43 була ситуація з танками Strv m/42. Для самохідних артилерійських установок просто не знайшлося місця на складальному конвеєрі. Унаслідок усіх затримок серійне виробництво pvkv m/43 розпочалося лише в 1946 році. Першим підрозділом, який отримав ці винищувачі танків на озброєння, став танковий полк P 4 у Шевде.

 

На той час машина вже виглядала безнадійно застарілою. За бойовими характеристиками ця САУ наближалася до радянської СУ-85. Якби її вдалося запустити у виробництво ще 1943 року, вона цілком могла б стати вагомим підсиленням для «танкових бригад зразка 1943 року» (pansarbrigaden m/43). Кожна така бригада мала отримати батарею pvkv m/43. Втім, навіть постачання базових танків відбувалося із затримками, тому за таких обставин відтермінування випуску самохідних установок було неминучим.

САУ з гарматою в похідному положенні

 

Як і передбачалося контрактом, загалом здали 87 САУ із серійними номерами 80201–80287. Останню pvkv m/43 передали замовникові в 1948 році. У другій половині 1940-х років склалася ситуація, за якої шведська армія, перспективи участі якої в бойових діях уже видавалися примарними, була рада й таким винищувачам танків.

 

Загалом машина виявилася цілком вдалою, хоча й не позбавленою недоліків. Як уже зазначалося, у процесі розроблення 75 mm Band PV конфігурацію бойового відділення неодноразово змінювали, щоразу поступово зменшуючи його внутрішній об’єм. Унаслідок цього робоче місце навідника вийшло не надто зручним.

САУ з допрацьованими передніми котками

 

Серйознішою проблемою стало надмірне навантаження на передні опорні котки, яке спричиняло зношування їхніх гумових бандажів. Розв’язати цю проблему вдалося завдяки переходу на передні опорні котки з внутрішньою амортизацією. Цю конструкцію почали обговорювати в першій половині 1950-х років, а впровадили приблизно в середині десятиліття.

 

Більш масштабний проєкт модернізації САУ почали розглядати в жовтні 1952 року. Досвід експлуатації засвідчив, що бойове відділення доцільно зробити закритим. Для цього, природно, довелося б переробити броньовану рубку, однак досвід переобладнання Ikv 72 на Ikv 102 показував, що таке завдання не становить особливих труднощів. Проблема полягала в іншому: компанія Landsverk мала й інші пріоритети. У результаті модернізацію pvkv m/43 відклали до кращих часів. До цього питання повернулися лише в грудні 1959 року, коли Landsverk отримала завдання переобладнати три САУ pvkv m/43.

 

Певною мірою модернізація винищувача танків перетиналася з роботами над іншою модернізованою бойовою машиною — Strv 74. Насамперед це стосувалося гармати, конструкцію ствола якої суттєво змінили. Зокрема, на ньому з’явився ежектор, що помітно зменшив загазованість бойового відділення.

Модернізована САУ зразка 1963 р.

 

Ще однією причиною, яка зрештою зумовила необхідність модернізації, був незадовільний стан силової установки. Досвід експлуатації засвідчив, що двигун Volvo A8B поступається за надійністю спареній силовій установці з двох двигунів Scania-Vabis typ L 603.

 

Базове шасі знову стало причиною затримки робіт над САУ. До серійного переобладнання раніше випущених pvkv m/43 компанія Landsverk змогла приступити лише в 1963 році.

 

Унаслідок модернізації бойова маса машини зросла до 25 т. При цьому спарена силова установка з двох двигунів Scania-Vabis typ L 603/3 мала меншу потужність, ніж двигун Volvo A8B (320 к.с. замість 380). Крім того, запас ходу скоротився зі 130 до 110 км. Проте загальні бойові характеристики машини суттєво не погіршилися, натомість її надійність зросла.

 

Збільшення маси було зумовлене переобладнанням бойового відділення, яке стало закритим. Самохідна установка зазнала й низки інших конструктивних змін, що дало змогу поліпшити її експлуатаційні характеристики.

 

Вважалося, що в такому вигляді pvkv m/43 залишатиметься на озброєнні недовго. Річ у тім, що в 1964 році розпочалося активне обговорення проєкту нової САУ — легшої, амфібійної та озброєної 90-мм гарматою. Однак, як це нерідко траплялося у шведській армії, розроблення нового винищувача танків, покликаного замінити як pvkv m/43, так і Ikv 102/103, суттєво затягнулося. Ikv 91, запустили в серійне виробництво в 1976 році. Тоді ж pvkv m/43 почали поступово виводити з експлуатації.

 

Бойова маса, т	24 (після модернізації – 25)
Екіпаж, чол	4
Довжина по корпусу (по гарматі), мм	6260 (7460)
Ширина, мм	2350
Висота, мм	2620
Озброєння, тип (боєкомплект)	7,5 cm pvkan m/43 (56) 8 mm ksp m/39 B strv
Кут горизонтального наведення, град.	по 15 праворуч і ліворуч
Товщина броні, мм	9-70 мм
Двигун, тип (потужність, к.с.)	Volvo A8B (380), після модернізації – 2хScania-Vabis typ 603/3 (2х160)
Максимальна швидкість, км/год	45
Запас ходу, км	130 (після модернізації – 110)

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783