Artillery and Antitanks

  Обслуга гаубиці М3 в бою біля Карентана (Франція), 11 липня 1944 року Понад два роки тому я опублікував матеріал про стандартну артсистема американської дивізійної артилерії періоду Другої світової війни — 105-ммгаубицю М2А1 . Сьогоднішня стаття мала бути її продовженням, та все ніяк руки не доходили. Нарешті, зібрався   Гаубиця М2А1 цілком відповідала вимогам свого часу. Упродовж усієї Другої світової війни (і ще довго після її завершення) вона становила основу артилерії піхотних дивізій. Однак у низці випадків армія потребувала гармат менших габаритів і маси. Конструктори пішли назустріч побажанням військових, і так з'явилася 105-мм гаубиця М3.   Гаубиця для десанту   Успіхи німецьких повітряних десантів на початку Другої світової війни спонукали командування армії США розпочати формування власних повітрянодесантних частин. Для їхніх артилерійських підрозділів спочатку обрали 75-мм гірську в'ючну гаубицю — достатньо сучасну й із хорошими масогабаритни...

  До моменту завершення Другої світової війни в Європі артилерія Югославської армії (ЮА, з 1951 р. — ЮНА, Югославська народна армія) була чудернацькою сумішшю з трофейних гармат (німецьких, італійських, угорських) та систем, переданих союзниками (радянських, американських, британських). У перші повоєнні роки оновлення та розширення артилерійського парку відбувалося за рахунок тих самих джерел: до розриву між Тіто і Сталіним надходили радянські гармати, а згодом відбулася переорієнтація на Захід. До Югославії прибули нові партії американських артилерійських систем, а також «секонд-хенд» у вигляді захоплених раніше союзниками німецьких гармат. Природно, таке становище не влаштовувало військово-політичне керівництво країни, яке ухвалило рішення про розробку власних гармат з метою модернізації та стандартизації артилерійського парку ЮА. Ключова роль у реалізації цієї програми відводилася співробітнику Військово-технічного інституту (ВТІ) Б. Станіславлевичу, засновнику кафедри військов...

САУ М108 Як, напевно, знають мої постійні читачі, збройні сили країн Латинської Америки - моя давня симпатія. Систематично писати про них не маю часу - є теми значно важливіші. Та все ж іноді пробиває :) Сьогодні - невеличка розповідь про артилерію Уругваю. Армія мала, країна небагата, тож матчастина винятково з секонд-хенду, причому як західного, так і пострадянського. Кілька слів про структуру. Сухопутні війська Уругваю налічують трохи більше 15 тисяч особового складу. Складаються вони з чотирьох дивізій (чисельністю як слабенькі бригади) і частин центрального підпорядкування. Серед останніх - структура, яка називається  Artillería del Ejército, тобто, Артилерія сухопутних військ. Їй підпорядковані 5-та артилерійська група і 1-ша група зенітної артилерії, а також навчальний центр. Ще чотири артилерійські групи - з 1-ї по 4-ту - входять до складу відповідних дивізій. 5-та група (по-нашому - дивізіон) є самохідною. Її найновіше (за часом надходження, але не за часом виробництва) оз...

  "Нора" полку "Дніпро-1" У 1975 році ЮНА планувала розпочати радикальну реформу та модернізацію своєї артилерії. Артилерійські підрозділи мали отримати нові системи озброєння. Основне завдання полягало в оснащенні армії системами озброєння більшого калібру, з більшою дальністю та вищою ефективністю. Крім того, планувалось стандартизувати калібри. На дуже вигідних умовах СРСР передав ліцензію на виробництво 152-мм гармати-гаубиці зразка 1955 року (Д-20) і боєприпасів до неї, а також 122-мм САУ 2С1 і причіпної гаубиці Д-30. На основі отриманої конструкторської документації Д-20 в Югославії була розроблена причіпна гаубиця «Нора-А». Назва NORA сербською розшифровується як Nоvо Oруђе Aртилљеријe — Нове Артилерійське Озброєння . NORA М-84 є ствольною артилерійською системою югославського та сербського виробництва. До неї належать артилерійські системи калібру 152 і 155 мм, які були розроблені Військово-технічним інститутом у Белграді ( VTI — Vojno Tehnički Instit...