Artillery and Antitanks

Три балтійські країни пройшли багато в чому схожий шлях розвитку своєї артилерії. Не претендуючи на спадок по Радянській армії, вони починали, фактично, з нуля. Використовуючи різноманітний "секонд-хед", армії Литви, Латвії та Естонії поступово розвивали свою артилерію кількісно і якісно, досягнувши цілком пристойного рівня. Естонія На рубежі 1997-98 рр. з Фінляндії надійшло 38 105-мм гаубиць 105 Н 61-37. Такі системи випускались фінською "Томпеллою" за ліцензією "Бофорса", а згодом були модернізовані (отримали 26-каліберний ствол, нове дульне гальмо та низку інших удосконалень). Гаубиці надійшли у Артилерійську групу, сформовану 20 березня 1998 р. шляхом реорганізації Окремого Північного піхотного батальйону. Формування і навчання персоналу відбувалось за допомогою британців.  Місце дислокації - Тапа, приблизно на півдорозі від Таллінна до кордону з Мордором.  У 2003-2004 рр. Артилерійська група отримала 24 155-мм гаубиці FH-70, куплені в Німечч

Нарешті ми добрались до країни, яка має нормальну артилерією, а не дюжину гавбиць в одному дивізіоні. Зрештою, це цілком можна зрозуміти - маючи під боком такого сусіда, фіннам порох треба тримати сухим. У питаннях забезпечення озброєнням і воєнною технікою Фінляндія в часи Першої холодної війни спиралась на три кити: імпорт з Заходу, імпорт з СРСР і власне виробництво. Але в артилерії це не спрацювало: з Заходу артсистеми не імпортувались, тобто, було лише два джерела надходження. Системи власної розробки я розглядав у статті на варспоті, кому цікаво - може глянути:  https://warspot.ru/11705-artilleriya-mirnoy-suomi Це - найсучасніша система, гармата-гавбиця 155 К 98. Ствол завдовжки 52 калібри, 23-літрова зарядна камора, автономна інерційна навігаційна система, 105-сильний дизель "Дойц" - словом, усі навороти. У 2001-2005 рр. армія Фінляндії отримала 56 таких систем. А це - її попередниця, 155 К 83. Не така "наворочена" - мотора нема, ствол 39-каліберни

"Свій до свого по своє" - а як же інакше, коли маєш таку авторитетну фірму, як "Бофорс"? Тож не дивно, що уся шведська польова артилерія часів Першої холодної війни була власного виробництва. Перш за все, звернемо увагу на САУ "Бандканон" (VK-155).  Монстр масою 53 тонни мав комбіновану силову установку (дизель і газова турбіна) і ніс 155-мм довгоствольну гармату, яка закидала 47-кілограмові снаряди на 28 кілометрів. Головною "родзинкою" "Бандканона" був автомат заряджання на 14 снарядів. Швидкострільність була феноменальною: магазин можна було спустошити за 45 секунд! Шведи навіть примудрились встановити світовий рекорд, випустивши за ті самі 45 секунд 15 снарядів. Як? Просто вони спочатку дослали "зайвий" снаряд в камору, а потім подали магазин. Перезаряджання магазину з вантажівки займало близько двох хвилин. Армія Швеції планувала придбати близько 70 "Бандканонів", але... "якиби наші можливості відп

На час закінчення Першої холодної війни польова артилерія Норвегії була представлена, головним чином, ствольними системами калібру 155 мм: самохідними М109 і буксируваними М114. Перші були придбані 1969-71 рр. у кількості 126 екземлярів з виробничої лінії в Німеччині (модифікація M109G). В другій половині 1980-х років вони пройшли модернізацію до рівня M109A3GN (з 39-каліберним стволом замість 23-каліберного); тоді ж 46 гавбиць М114 модернізували до рівня М114/39. Крім того, на озброєнні були 105-мм гаубиці М101 і 106,7-мм самохідні міномети М106А1. Однак закінчення Першої холодної війни, укладення Договору про обмеження звичайних озброєнь у Європі (з його додатковими фланговими обмеженнями) і послідовне скорочення військових витрат призвели до сумних для арти результатів: під ніж поступово пішло все вищезазначене, крім 56 M109A3GN і кількох М101 (останні зберегли для використання з церемоніальною метою - як салютні гармати). Натомість норвезьким артилеристам в 1998 р. купили жме

Ну що, йдемо далі? Тепер про артилерію Королівської армії Данії. За часів холодної війни її основу становили 76 155-мм САУ М109A3DK. 203,2-мм САУ М110  в Данії, на відміну від більшості інших країн НАТО, не було - натомість її армія мала дюжину причіпних артсистем такого ж калібру М115. Їх доповнювала майже сотня (якщо точно, то 96) причіпних гавбиць М114/39 - систем американського походження, ще часів ДСВ, але модернізованих наприкінці 80-х років, з новими 39-каліберними стволами. Ось таких:  А ось, що з ними сталось: Сумна картина, чи не так? Тепер питання "на засипку": скільки артилерійських дивізіонів має зараз Королівська армія Данії? Молодці, ви вгадали: ОДИН.    1. Danske Artilleriafdeling (скорочено 1DAA) дислокується у Оксбьолі (на південному заході Ютландії) і має своїм небесним покровителем св. Барбару. Номінально у дивізіоні числиться 15 САУ  М109A3DK, але реально експлуатуються лише ТРИ з них, а решту знаходяться на консервації. Має данська армія й