Artillery and Antitanks

  До моменту завершення Другої світової війни в Європі артилерія Югославської армії (ЮА, з 1951 р. — ЮНА, Югославська народна армія) була чудернацькою сумішшю з трофейних гармат (німецьких, італійських, угорських) та систем, переданих союзниками (радянських, американських, британських). У перші повоєнні роки оновлення та розширення артилерійського парку відбувалося за рахунок тих самих джерел: до розриву між Тіто і Сталіним надходили радянські гармати, а згодом відбулася переорієнтація на Захід. До Югославії прибули нові партії американських артилерійських систем, а також «секонд-хенд» у вигляді захоплених раніше союзниками німецьких гармат. Природно, таке становище не влаштовувало військово-політичне керівництво країни, яке ухвалило рішення про розробку власних гармат з метою модернізації та стандартизації артилерійського парку ЮА. Ключова роль у реалізації цієї програми відводилася співробітнику Військово-технічного інституту (ВТІ) Б. Станіславлевичу, засновнику кафедри військов...

  "Нора" полку "Дніпро-1" У 1975 році ЮНА планувала розпочати радикальну реформу та модернізацію своєї артилерії. Артилерійські підрозділи мали отримати нові системи озброєння. Основне завдання полягало в оснащенні армії системами озброєння більшого калібру, з більшою дальністю та вищою ефективністю. Крім того, планувалось стандартизувати калібри. На дуже вигідних умовах СРСР передав ліцензію на виробництво 152-мм гармати-гаубиці зразка 1955 року (Д-20) і боєприпасів до неї, а також 122-мм САУ 2С1 і причіпної гаубиці Д-30. На основі отриманої конструкторської документації Д-20 в Югославії була розроблена причіпна гаубиця «Нора-А». Назва NORA сербською розшифровується як Nоvо Oруђе Aртилљеријe — Нове Артилерійське Озброєння . NORA М-84 є ствольною артилерійською системою югославського та сербського виробництва. До неї належать артилерійські системи калібру 152 і 155 мм, які були розроблені Військово-технічним інститутом у Белграді ( VTI — Vojno Tehnički Instit...

  Кілька днів тому з’явилось ось це фото з навчань армії Сербії, в яких взяли участь імпровізовані пускові установки РСЗВ «Оркан». Гарна нагода розповісти про цю систему.   У 1963 році на озброєння Югославської народної армії (ЮНА) почала надходити 128-мм реактивна система залпового вогню М-63 «Пламен». Її розвитком стала система М-77 «Огань» — того ж калібру, але з дальністю стрільби, збільшеною з 9,6 до 20 км. Розробкою цих систем займалося конструкторське бюро Військово-технічного інституту в Белграді, яке очолював професор Обрад Вучурович. Цей колектив, що називається, «набив руку» у своїй справі й був готовий перейти на вищий рівень — створення важких далекобійних РСЗВ. Залишалося лише знайти фінансування. У бюджеті СФРЮ коштів на це не було. Тому, коли влада Іраку звернулася з пропозицією про розробку РСЗВ для цієї країни, югослави охоче погодилися.   Система «Оркан»   Результатом робіт за іракським замовленням стала РСЗВ М-87 «Оркан» («Ураган»), ви...