Artillery and Antitanks

  На початку ХХІ століття командування армії США суттєво скоротило свої структури протиповітряної оборони. Зумовлювалось це характером бойових дій в Афганістані й Іраку, де противник не мав засобів повітряного нападу. Вивільнені кошти перенаправили на пріоритетніші цілі – наприклад, на термінову закупівлю тисяч MRAP ів. Вважалось, що навіть у разі війни з противником, який має військову авіацію, Повітряні сили США зможуть забезпечити ППО своїх військ. Тож якщо на рубежі тисячоліть армія США мала 26 дивізіонів ЗРК лижньої дальності «Авенджер», то у 2005 р. їх лишилось тільки дев’ять (два в регулярній армії та сім – в Національній гвардії). Поступово і ці дивізіони розформували. Батареї «Авенджерів» лишились тільки як допоміжний засіб у складі дивізіонів ЗРК «Петріот» та дивізіонів Indirect Fire Protection Capability ( IFPC ), озброєних артсистемами «Вулкан-Фаланкс» і призначених для захисту баз від артилерійських, мінометних і ракетних обстрілів.   2018 р. концепція змі...

  Партія ПТРК «Стугна-П» під час урочистої передачі Збройним Силам України. Київ, 23 серпня 2018 р. Ракети родини Р-2 Першою спробою українських конструкторів відійти від формату ПТКР, що запускаються через ствол гармати, стало створення ракети Р-2. Виріб цей існує у кількох варіантах і використовується у цілій низці протитанкових ракетних комплексів. Найвідоміший з них – це переносний «Стугна-П». Вперше про існування ПТКР Р-2 стало відомо у 2005 р. Конструкція її спирається на ракету «Стугна», однак відрізняється збільшеним діаметром, який у переносному ПТРК не обмежується калібром гармати. Це дозволило застосувати кумулятивну бойову частину підвищеної ефективності. Ракета Р-2 має калібр бойової частини 130 мм (діаметр корпуса трохи менший). Компонування ракети назагал повторює ракету «Комбат», але з певними відмінностями: стабілізаторів не чотири, а лише два; маршовий двигун має тільки два сопла, причому розташовані вони не в передній, а у задній частині відсіку двигуна; дода...