Artillery and Antitanks

САУ М37 та її екіпаж з "чорного" 58-го артдивізіону   У 1942 році на озброєння армії США надійшла 105-мм самохідна гаубиця М7 на базі середнього танка М3. Ця САУ виявилась дуже вдалою, але мала й низку недоліків, насамперед, надмірну масу – 23 тонни. Враховуючи відгуки фахівців, того ж року армія США ініціювала розробку серії самохідних установок на легшому шасі. Перша з цих машин була взята на озброєння в січні 1945 року під назвою 105 mm Howitzer Motor Carriage M 37.   Починаючи розробку полегшеної САУ, американці розуміли, що для монтажу 105-мм гаубиці цілком годиться і шасі легкого танка – наприклад, німецька Wespe , побудована на базі Pz . Kpfw . II , важила вдвічі менше від М7. Треба сказати, що американські інженери вже мали досвід створення легкої 105-мм самохідки на шасі напівгусеничного бронетранспортера М3. У результаті вийшла САУ Т19 масою всього 8,65 т, але вона розглядалася лише як проміжне рішення. Справа в тому, що Т19 виявилася далеко не ідеальною: г...

  До середини 70-х років минулого століття артилерійський парк бронетанкових та механізованих частин іспанської армії був представлений більш-менш сучасними САУ американського виробництва. А ось ситуація з причіпною артилерією була зовсім не райдужною. Наявні американські 155-мм гаубиці М114 були вже зношені. А крім них використовувались і такі екзотичні системи, як гармати 122/46 – колишні радянські А-19 (і їх іспанські копії). Водночас наявний конструкторський та виробничий потенціал дозволяв сподіватися на створення сучасної польової артсистеми власними силами.   До нового 155-мм гаубиці пред ’ являлися такі вимоги: маса не більше 10 тонн, кут піднесення не менше 60°, дальність стрілянини не менше 20 км . Артсистему слід було обладнати досилачем, а як опція передбачалося обладн ання гаубиці допоміжною силовою установкою для саморуху.   Проєктування   Іспанським фахівцям знадобилось три спроби, перш ніж вони спромоглись довести до серійного виробниц...

Десь приблизно у 1986 чи 87 році в часописі "Зарубежное военное обозрение" була вміщена невелика статейка про створення в Іспанії нових 155-мм гаубиць. Серед артсистем, які мали бути ними замінені, згадувалась і 122-мм гармата 122/46. Ще тоді мене зацікавило питання - звідки такий нехарактерний для західної артилерійської традиції 48-лінійний калібр?  Думав - може, з громадянської війни залишились, з радянських поставок? Виявляється, ні. Історія гармат 122/46 значно цікавіша. В 1943 р. Іспанія, використовуючи сприятливий баланс у торгівлі з Німеччиною, придбала в останньої великі партії озброєння. Серед них були і артилерійські системи.  У "списку на закупи" значились і 150-мм далекобійні гармати. Однак німецька сторона відмовилась їх продати - самим не вистачало. Натомість німці запропонували 24 трофейні радянські 122-мм гармати А-19 (зр. 1931/37). Спочатку іспанці не погоджувались, але коли Німеччина збільшила кількість запропонованих гармат до 150, вони пр...