Протитанкова артилерія Швеції: 57-мм Bofors

 

Шведські 37-мм протитанкові гармати стали вельми неприємним сюрпризом для совєтів під час агресії проти Фінляндії у 1939-1940 рр. Водночас ця війна показала, що можливості 37 mm pvkan m/38 не безмежні. Перші радянські танки з протиснарядною бронею цілком витримували влучання снарядів цієї гармати. Та й загальна тенденція у світовому танкобудуванні свідчила про те, що гармати калібру 37 мм поступово застарівають. Тому 1941 року виникла ідея створення потужнішої гармати, відомої як 57 mm pvkan m/43 (pansarvärnskanon m/43).

 

Історія ця почалась з танкової гармати. На початку 1940-х років тривала робота над проєктом Landsverk Terro. Бойова маса цього танка мала становити близько 14 тонн, а як основне озброєння передбачалася гармата 57 mm Stv K L/50 з початковою швидкістю снаряда 850 м/с. Довжина ствола становила 2850 мм, тобто зазначені 50 калібрів. Щоправда, як танкова система вона виявилася невдалою. Річ у тім, що 57-мм танкова гармата сильно виступала за габарити танка, а це порушувало вимоги безпеки під час руху дорогами. Звучить дивно, але варто нагадати, що у Швеції воєнного стану не запроваджували. Тому в листопаді 1941 року розробку 57 mm Stv K L/50 припинили. Натомість розпочалася розробка протитанкової гармати, яка мала позначення 57 mm pvkan fm/42.

 

Bofors пішла шляхом масштабування 37 mm pvkan m/38, тож нова гармата дуже нагадувала свою попередницю. Особливо очевидною була схожість лафета з характерним гарматним щитом, що мав відкидні нижні секції. Згідно з розрахунками, бойова маса 57 mm pvkan fm/42 становила 800 кг. Це помітно менше, ніж у схожої за характеристиками совєтської протитанкової гармати ЗІС-2 (1050 кг). Порівняно з попередницею гармата стала вищою, також відмовилися від опор для обслуги, які кріпилися на станинах. Так чи інакше, висота 1200 мм була цілком адекватною для протитанкових систем.

 

Треба сказати, що 1942 року шведи замислювалися і про інший калібр. Під враженням від німецької 50-мм протитанкової гармати 5 cm Pak 38 вони розглядали можливість створення 50-мм версії pvkan fm/42 з довжиною ствола 3000 мм і початковою швидкістю снаряда 1000 м/с. Утім, далі ідей справа не пішла, і, найімовірніше, це було правильним рішенням. Річ у тім, що маса снаряда зменшувалася до 1,8 кг – навіть менше, ніж у Pak 38. Водночас характеристики 57-мм версії були вищими, до того ж гармата могла вести вогонь не лише по танках, а й по інших цілях. З погляду ефективності 57-мм осколково-фугасний снаряд був більш вдалим рішенням. Та й пробивної здатності у 75 мм на дистанції 400 метрів цілком вистачало.

 

У 1943 році було ухвалено рішення про взяття 57 mm pvkan fm/42 на озброєння шведської армії. У зв’язку з цим гармату перейменували на 57 mm pvkan m/43. У фінальній конфігурації гармата мала бойову масу 915 кг, що, втім, було цілком прийнятним. Виглядала гармата цілком сучасно, але тут є один нюанс. У серійне виробництво 57 mm pvkan m/43 пішла з 1944 року, і на той час гармата вже поступово старіла. Крім того, у 1944 році стало очевидно, що Швеції війна не загрожує, тож такої нагальної потреби в переозброєнні вже не було.

 

Випуск 57 mm pvkan m/43 сильно розтягнувся. Останні гармати цього типу здали 1947 року, причому загальний випуск становив лише 215 гармат. Водночас поступово інтерес шведських військових до класичних протитанкових гармат падав. На відміну від військових інших країн, вони не стали втягуватися в гонку озброєнь у частині створення важких протитанкових гармат. Куди все йде, шведські артилеристи зрозуміли дуже швидко. Саме тому з 1943 року розпочалися роботи над безвідкатною артилерією. І тут шведи мали рацію: не відразу, але безвідкатні гармати у них вийшли, і вони були помітно легшими за звичайні причіпні системи.

 

Досвід експлуатації 57-мм протитанкових гармат у військах безпосередньо вплинув на розвиток шведської протитанкової артилерії. Вони надходили на озброєння батарей винищувачів танків при піхотних дивізіях. Так от, під час навчань з’ясувалося, що досить важкі гармати вкрай складно переміщати кам’янистою місцевістю. Це спричинило не лише розвиток безвідкатної артилерії, а й початок робіт зі створення самохідної артилерії, призначеної для піхотних дивізій.

 

У рамках цих робіт було створено дві бойові машини, які отримали на озброєння 57 mm pvkan m/43: винищувачі танків pvkv IV на базі легкого танка Strv m/40 L, а також pvkv III на базі легкого танка Strv m/41. Роботи за програмою переобладнання легких танків на винищувачі танків тривали до осені 1953 року. Завершилися вони, як і низка інших розробок, нічим. До речі, вперше встановити цю гармату на Strv m/41 намагалися ще в 1943-1944 роках, але тоді все обмежилося макетами. У першій половині 1950-х років спроба встановити таку гармату була вже дещо дивною затією.

 

Менш масова, ніж її попередниця, 57 mm pvkan m/43 залишилася в тіні. Прослужила вона недовго: вже в другій половині 1950-х років її почали замінювати безвідкатними гарматами, а також першими шведськими ПТРК. Водночас варто зазначити, що гармата виявилася цілком вдалою. Дещо поступаючись однокласникам за бронепробивністю, 57 mm pvkan m/43 відрізнялася меншою масою та низьким силуетом. Інша річ, що в серійне виробництво гармата пішла надто пізно.

 

Тактико-технічні характеристики гармати 57 mm pvkan m/43

Калібр, мм	57
Довжина ствола, мм/калібрів	2600/46,7
Маса гармати в бойовому положенні, кг	915
Кут вертикального наведення, град.	-10, +25
Кут горизонтального наведення, град.	55
Маса снаряда, кг	2,5
Початкова швидкість снаряда, м/с	850
Ефективна дальність стрільби, м	4000
Максимальна дальність стрільби, м	8500
Швидкострільність, постр./хв	12

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783