Artillery and Antitanks

Сьогодні поговоримо про одну маловідому зенітну самохідну установку, до створення якої доклав зусиль творець М16 - Юджин Стоунер. В 1970-х роках він був президентом компанії  Ares Inc. , яка здобула контракт від шахського Ірану на розробку мобільної зенітної системи, призначеної для захисту від повітряних загроз іранських стратегічно важливих  об'єктів, таких як нафтові родовища, мости та нафтопереробні заводи. Передбачалося налагодити її ліцензійне виробництво в Ірані, а також експортувати до інших країн. Створена під керівництвом Стонера ЗСУ  Eagle Anti Air — це спарена 35-мм мобільна зенітна система.  Баштову установку монтували на модифікованому гусеничному транспортері M548 , а її модульна конструкція дозволяла встановлювати систему й на інших шасі. Розробка розпочалася в середині 1970-х років і включала створення нової 35-мм автоматичної гармати Talon , спроєктованої Юджином Стоунером. Система пройшла масштабні випробування, під час яких було відстріляно 28 00...

  До моменту завершення Другої світової війни в Європі артилерія Югославської армії (ЮА, з 1951 р. — ЮНА, Югославська народна армія) була чудернацькою сумішшю з трофейних гармат (німецьких, італійських, угорських) та систем, переданих союзниками (радянських, американських, британських). У перші повоєнні роки оновлення та розширення артилерійського парку відбувалося за рахунок тих самих джерел: до розриву між Тіто і Сталіним надходили радянські гармати, а згодом відбулася переорієнтація на Захід. До Югославії прибули нові партії американських артилерійських систем, а також «секонд-хенд» у вигляді захоплених раніше союзниками німецьких гармат. Природно, таке становище не влаштовувало військово-політичне керівництво країни, яке ухвалило рішення про розробку власних гармат з метою модернізації та стандартизації артилерійського парку ЮА. Ключова роль у реалізації цієї програми відводилася співробітнику Військово-технічного інституту (ВТІ) Б. Станіславлевичу, засновнику кафедри військов...

Щоб завершити розповідь про італійські «холодновоєнні» ЗСУ, треба згадати про ще один маловідомий прототип – OF-40 SPAA, відомий також як Semovente OF-40/CA1 або OF-40 ATAK-35. ЗСУ настільки маловідома, що я навіть не знайшов хоча б року її виготовлення. Ймовірно, вона з’явилась не раніше, ніж 1981 р., бо прототип OF-40 ATAK-35 базувався на шасі OTO Melara Palmaria, а прототип цієї САУ був виготовлений саме того року. Я думаю, що реально OF-40 ATAK-35 з’явився ближче до середини 1980-х років. Чим була зумовлена поява цієї ЗСУ? Ймовірно, прагненням фірми запропонувати потенційним замовникам більш «конвенційне» рішення порівняно з тридюймовою ЗСУ ОТОМАТІС .   Поглянувши на фото OF-40 ATAK-35, ви одразу скажете: «Та це ж Гепард!» Так то воно так, та тільки трошечки не так. На італійській ЗСУ встановлена не «гепардівська» башта, а сучасніша швейцарська Contraves AG Twin 35 мм ATAK. Власне, вона створена на базі «гепардівської», але має низку вдосконалень, які забезпечували системі зн...

Комплект міни М24   Колись я розповідав про перші американські РПГ – «базуку» і «супербазуку» . Сьогодні ж – про своєрідний побічний продукт, протибортову міну М24.   Протитанкові протибортові міни – це боєприпаси, що уражають техніку в бік (борт) збоку від маршруту руху, а не під гусеницю чи днище . Перші зразки такої зброї почали з'являтися ще під час Другої світової війни , але активний розвиток та серійне виробництво припали на період Першої холодної війни. І першою масовою протибортовою міною стала американська М24.   У 1960-х роки гранатомет М20 («супербазука») та його модифікації поступово знімалися з озброєння. Водночас на складах залишалися сотні тисяч цілком придатних боєприпасів – для їх утилізації арсенал «Пікатінні» висунув пропозицію використовувати гранату М28А2 як бойову частину для протитанкової (протибортової) міни. Ідея здавалася простою до примітивності: гранатомет встановлюється на тринозі (або кріпиться до відповідного елемента місцевості – ...

  Ймовірно, невдовзі Сили оборони України отримають на озброєння ще один зразок зенітної системи ближньої дії – італійську ЗСУ SIDAM 25. Тож що це за система?   Армійська протиповітряна оборона Італії на рубежі 70-х – 80-х років минулого століття перебувала в далеко не найкращому стані. На рівні систем середньої дальності все, в принципі, було гаразд: ЗРК «Хок»/«Удосконалений Хок» назагал відповідали вимогам часу. А от в ближній ППО основними системами були 40-міліметрові причіпні «Бофорси». Сучасних ЗСУ армія взагалі не мала. Тож у відповідь на нагальну потребу армії Італії в 1983 році тодішня компанія OTO Melara розпочала розробку нової мобільної зенітної артилерійської системи. При цьому спочатку робота фінансувалась за рахунок коштів самої фірми (як, до речі, й іншої ЗСУ, про яку я вже розповідав – ОТОМАТІС ).   Нова ЗСУ SIDAM 25 ( Sistema Italiano Difesa Area Mobile, 25 millimeter) . була конструкцією порівняно простою, вона базувалась на існуючих компонента...

Другий прототип OTOMATIC - на шасі Leopard 1A2 Вивчаючи історію розвитку озброєння і військової техніки, часом натрапляєш на зразки, які залишились свого часу лише прототипами, а приміряючи їх до сучасних умов думаєш: ех, придалися б... Сьогодні – про один з таких зразків, італійську ЗСУ OTOMATIC . Якщо коротко – це корабельна 76-мм зенітка на танковому шасі (італійці в 70-80-х роках минулого століття часом вдавались до «осухопучування» морських зеніток, про один з таких прикладів – 40-мм спарку – я вже розповідав ). На тлі звичних для того часу ЗСУ з гарматами калібру 20-40 мм італійська тридюймівка виглядала справжнім монстром. Але поява її була зумовлена цілком раціональними міркуваннями. Поширення з 1970-х років бойових гелікоптерів з ПТКР, дальність пуску яких (4-5 км) суттєво перевищувала ефективну дальність вогню малокаліберних зеніток, вкрай гостро поставило питання прикриття військ від загрози з повітря.   У 1979 р. фахівці іншої італійської приватної компанії OTO Me...