Artillery and Antitanks

  Ракета "Лакрос" на пусковій установці ХМ398 Тактична керована ракета «Лакрос» мала довгу і звивисту історію створення, але найкоротшу історію служби серед усіх американських ракет аналогічного призначення. Розробка «Лакрос» почалася в 1947 р. на замовлення Корпусу морської піхоти США (КМП). Морпіхам була потрібна ракета невеликих габаритів, здатна забезпечити підтримку частин КМП, коли ті просунуться від плацдарму вглиб території противника, вийшовши за межі зони дії корабельної артилерії. Концепція передбачала створення саме керованої ракети, здатної з високою точністю вражати вузли опору супротивника. Це дозволило б морській піхоті відмовитися від традиційної артилерійської підготовки, а отже – суттєво зменшити потреби у перекиданні артилерії та боєприпасів на плацдарм. Контракт на розробку ракети, названої SSM-N-9 «Лакрос», було підписано з Корнельською лабораторією аеронавтики (CAL – Cornell Aeronautical Laboratory) університету Джона Гопкінса з Буффало, шт. Нью Йорк.

  Урочисте шикування 5-го дивізіону 73-го АП У другій половині 50-х – 60-х pp. минулого століття військова політика США та союзників будувалася в рамках доктрини « масованої відплати » (Mass Retaliation), що розглядала ядерну зброю ключовим засобом забезпечення безпеки Заходу. Передбачалося, що у разі нападу країн Організації Варшавського договору НАТО відповість масованим застосуванням тактичної та оперативно-тактичної ядерної зброї на всю глибину бойових порядків з'єднань та об'єднань супротивника. При цьому переслідувалися дві мети: завдання противнику таких втрат, які б унеможлив и л и подальший успішний наступ, і руйнування системи комунікацій з метою максимально ускладнити або взагалі паралізувати висування військ другого ешелону і підвезення постачання.   Вказаний період був найбільш «ракетним» у всій історії американської армії – вона одночасно експлуатувала відразу п'ять типів тактичних та оперативно-тактичних ракет: «Першинг 1», «Сержант», «Лакрос», «Онест Д

  Ракета « Редстоун », що також була представником першого покоління американських БР, як і «Корпорал» , створювалася за відсутності чітких тактико-технічних вимог. 20 листопада 1944 р., задовго до того, як у розпорядження американців потрапили ракети V-2, армія США підписала з фірмою « Дженерал Електрик » контракт, який передбача в створення ракети класу «поверхня-поверхня» з дальністю стрільби не менше 500 миль ( 845 км ). Про є кт отримав назву « Гермес » .  Концепція До кінця 1945 р. роботи зі створення БР особливо не просунулися. Фірма тим часом намагалася накопичити досвід, монту ючи ракети V-2 із комплектуючих, наданих Великобританією. Так у складанку назвали « Гермес А » . Паралельно копіюванням V-2 займалася і фірма « Гудьїр » , але « Дженерал Електрик » опинилася у виграшному становищі: на ній працювало близько 130 німецьких інженерів на чолі зі знаменитим Вернером фон Брауном. У 1946-1950 pp. в США було запущено 25-30 ракет V-2, а 1949 р. почалися випробува

  Встановлення на стартовий стіл ракети "Корпорал". 557-й дивізіон, ФРН Як ми вже згадували , період другої половини 40-х – початку 50-х рр . минулого століття в американському ракетобудуванні відзначався домінуванням концепції крилатої ракети. Завдання створення балістичних ракет (БР) вважалося значно складніш им, воно вимага ло проведення серйозних попередніх теоретичних досліджень. Тому упродовж 1943-1951 рр. розробка БР у США здійснювалася досить безсистемно, а параметри створюваних ракет обумов лювались не тактико-технічними вимогами, а існуючими технологічними можливостями. Усі роботи мали, власне, дослідницький характер. Спонукальним чинником до них були не запити військових, а прагнення не відстати в галузі створення БР від інших країн.   Від «Полковника» до « К апр ал а»   Наприкінці 1943 р. інформація про успіхи Німеччини в галузі ракетобудування стимулювала інтерес до нової зброї у США. Щоправда, військові поставилися до ракет досить стримано – вони