Sav m/43: штурмгешютц зі Швеції
Концепція Sturmgeschütz, розроблена в Німеччині напередодні Другої світової війни, знайшла численних
прихильників у інших країнах. Про італійські та мадярські штурмгешютци я вже
розповідав. Сьогодні ж – про шведські
Концепція
Ще у 1940 році шведські військові дізналися про існування
Sturmgeschütz, і концепція цієї машини їм дуже сподобалася. 27 січня 1941 року відбулася
нарада, на якій обговорили німецьку новинку. Там же згадали й про наявність у
німців 36-тонного танка з бронею завтовшки 50–60 мм (інформація про таку машину
циркулювала розвідками різних країн). Виникла потреба узасобі, здатному
боротися з таким танком.
У
вересні 1941 року начальник шведської армії офіційно розпорядився запровадити
штурмову артилерію в складі Сухопутних військ. Передбачалося, що ця САУ,
доповнена звичайними причіпними гарматами, дасть змогу шведським механізованим
і танковим бригадам отримати артилерійську підтримку з вищим ступенем
мобільності та гнучкості, ніж це було можливо раніше. Ідея була безпосередньо
натхненна використанням САУ німцями у 1939–1940 роках.
Ще у
квітні 1941 року відділу озброєнь шведської армії (KAFT)
було доручено розробити програму створення самохідної артилерійської установки.
Основним завданням цієї САУ мало бути «знищення цілей, які становлять особливу
небезпеку для піхоти». Основні технічні вимоги до цієї машини були такими:
– осколково-фугасний снаряд мав бути
щонайменше таким же ефективним, як і снаряд легкої польової артилерії;
– гармата мала мати певні
протитанкові можливості (пробивати щонайменше 40 мм броні на певній дистанції);
– оскільки машина призначалася
передусім для ведення вогню прямим наведенням, ефективна дальність стрільби
могла бути обмежена 4-5 кілометрами;
– машина мала забезпечувати високу
скорострільність, а тому її слід було оснастити напівавтоматичною гарматою;
– машина мала бути здатна вести вогонь
як прямим наведенням, так і з закритих позицій;
– рухливість мала бути такою, щоб
машина могла постійно слідувати за піхотою;
– висоту лінії вогню слід було
зробити якомога меншою;
– екіпаж мав бути захищений від
вогню стрілецької зброї на близькій дистанції, хоча бажаним був вищий рівень
захисту.
Проєкти
У
квітні 1941 року відбулося обговорення перспектив створення «штурмгешютца»,
здатного боротися з німецьким важким танком. Досить швидко на перший план
вийшла 75-мм гармата, здатна пробити на дистанції 600 метрів броню завтовшки 70
мм, встановлену під кутом 30 градусів до вертикалі.
Швеція
на той час мала розвинуту бронетанкову промисловість – не кажучи вже про
артилерійську. Тож завдання створення штурмової гармати власними силами було
цілком реалістичним. Фірма Landsverk
запропонувала проєкт 75 mm Band PV (Bandpv 75)
на шасі Landsverk Lago – середнього танка, який
розроблявся ще з 1936 року з прицілом на експорт. Ця штурмова
САУ, представлена 6 червня 1941 року, мала нести 75-мм гармату з початковою
швидкістю снаряда 840 м/с. Одночасно з Bandpv 75
Landsverk запропонувала ще один проєкт – Försöksbandpv (L-60-I)
на шасі легкого танка L-60. Він
нагадував німецький Marder, із відкритою рубкою і
75-мм гарматою, яка мала довжину ствола 40 калібрів і початкову швидкість
снаряда 610 м/с.
Роботи
над Försöksbandpv (L-60-I) затягнулися,
ескізний проєкт представили лише 20 січня 1942 року. Фінальним рішенням щодо
гармати стало використання 75-мм польової гармати kanon
m/40, з початковою швидкістю снаряда 525 м/с. Гармату брали без
змін, унаслідок чого громіздка противідкатна система зумовила надмірну висоту
рубки. Намагаючись усунути цей недолік, конструктори Landsverk паралельно
опрацювали другий варіант проєкту, з компактнішою польовою гарматою kanon m/02 – Stormpjäs med 7,5 cm kanon m/02. Це була
наймасовіша шведська польова гармата. Щоправда, для боротьби з примарним
німецьким важким танком вона не годилася, але різниця з kanon
m/40 за початковою швидкістю снаряда була мінімальною, а рубка
вийшла нижчою. САУ з цією гарматою навіть побудували, але задовго до цього
почалися роботи над конкуруючою розробкою.
На
нараді, яка відбулася 19-21 січня 1942 року, військові обговорили із представниками
фірми Bofors перспективи самохідної артилерії. Стало зрозуміло, що шасі Strv m/40 (так позначався L-60 у шведській
армії) має невеликий запас щодо додаткового навантаження, тому з’явилася
альтернатива. Нею став Strv m/41 (TNH-Sv)
– шведський варіант чехословацького танка TNH. Його виробництво
освоювали на заводі Scania-Vabis. Цей танк не
лише мав більший запас щодо навантаження, а й отримав лобовий захист завтовшки
50 мм – що було зовсім не зайвим для штурмової гармати.
Спешу планувалось встановити на шасі Strv m/41 75-мм гармату strvkan
L/31 – таку ж, яка встановлювалася на Strv
m/42, серійному варіанті Landsverk Lago для шведської армії. Також опрацьовувався аналогічний
варіант на базі Landsverk Terro – проміжного варіанту
між L-60 i Lago, але до практичного втілення справа не
дійшла – шасі існувало лише на папері.
2 березня 1942 року Bofors представила проєкт САУ 75 mm StvK L/31 i
stridsvagn TNH-SV. Також вона проходила під індексом 75 mm storm-pjäs. Офіційне завдання на її розробку фірма отримала
26 січня 1942 року. Як можна помітити, шведська промисловість усе ж уміла
працювати швидко. Втім, і сама розробка була «швидкою», тобто, відносно простою.
З танка знімали башту та частину
підбаштової коробки, а замість них встановлювали закриту зверху рубку. Гармату
розмістили на тумбі; вона мала значний сектор вертикального наведення — від -15
до +23 градусів. Недоліком стало те, що рубка вийшла надто громіздкою. Для
забезпечення роботи обслуги Bofors частково «натягнула» рубку на моторне
відділення, але таку конструкцію забракували.
Другу
ітерацію САУ Bofors і Scania-Vabis
представили на нараді 29 серпня 1942 року. Цього разу рубка була помітно
компактнішою. Замість strvkan L/31 було вирішено використати іншу 75-мм гармату
– польову kanon
m/02. Окрім масовості, її перевагою була компактність; крім
того, таку саму установку відпрацьовували на Stormpjäs
med 7,5 cm kanon m/02.
Кути наведення нової гармати
виявилися скромнішими: по 7 градусів ліворуч/праворуч, по вертикалі — від -10
до +15 градусів. Всередині машини розміщувалося 50 унітарних пострілів.
Остаточний вибір
У
грудні 1942 року почалося обговорення будівництва САУ, але остаточне рішення
ухвалили лише в березні 1943 року. Дослідний зразок САУ, що отримала позначення
Stormartillerivagn
m/43 (Sav m/43), побудували в серпні 1943
року. Точніше, його переробили з танка
Strv m/41 S II, при цьому САУ отримала реєстраційний
номер 80123.
На той момент уже стало зрозуміло, що
Stormpjäs med 7,5 cm kanon m/02 виглядає явно вчорашнім
днем. Надто висока САУ мала протикульову броню і на роль «штурмгешютца» не
годилася. Sav
m/43 ж була значно краще захищена – принаймні, у лобовій проєкції.
Машина вийшла не вищою за базовий танк, а завдяки розширенню бойового
відділення до повної ширини шасі всередині було більш-менш просторо. Збереглася
й рухливість базового танка.
Останнім
штрихом стало озброєння. У другій половині 1943 року виникла ідея встановити на
Sav m/43 гаубицю калібру 105 мм. Спочатку розглядалась
адаптацію причіпної 10,5 cm haubits m/10, але згодом Bofors розробила 105-мм
гаубицю з довжиною ствола 20 калібрів. За компонувальними рішеннями гармата
дуже нагадувала установку strvkan L/31
у початковому проєкті САУ.
Гаубиця, що отримала позначення 10,5 cm kan m/44 sav L/21, вийшла за межі ескізного
проєкту. Її встановили на дослідному зразку Sav
m/43 і випробували у танковому полку P 6.
Однак перша партія САУ отримала ще 75-мм гармати.
Виробництво і служба
Серійне виробництво Sav m/43 обговорювалось
на початку листопада 1943 року. Перша партія САУ була невеликою — лише 18
машин. Вони озброювалися переробленими польовими гарматами 7,5 cm kanon m/02. Для другої
партії запланували 105-мм гаубиці kan m/44 sav L/21. Втім запуск
серійного виробництва затримався.
Остаточно
контракт на випуск 18 САУ першої партії зі Scania-Vabis
підписали в березні 1944 року. Одночасно на таку ж кількість скоротили
замовлення на базовий танк – було очевидно, що він застарів. Саме у березні
1944 року були здані останні Strv m/41 S II.
Втім, з низки причин освоєння
виробництва Sav m/43 суттєво затягнулося. Окрім
виробничих проблем, машину потрібно було доопрацювати, оскільки випробування
виявили не лише її переваги, а й недоліки.
Фінальна конфігурація САУ відрізнялася передусім
конструкцією рубки. За результатами випробувань її довелося доопрацювати. Форма
рубки дещо змінилася, а в навідника з’явився масивний кожух перископічного
прицілу. Оскільки під час випробувань виникали певні проблеми з вентиляцією, у
задній частині даху рубки з’явився великий люк. Відкривши його, покращували
вентиляцію бойового відділення. Також позаду з’явилася ніша, куди перенесли
радіостанцію. На танку вона розташовувалася спереду ліворуч, але радиста звідти
прибрали, як і курсовий кулемет.
Sav m/43 нагадувала за
концепцією італійську Semovente da 75-18. Різниця полягала в тому, що шведська машина виявилася ще легшою (бойова
маса становила 12 тонн) і швидшою. Також у шведів значно кращою була ситуація з
простором у бойовому відділенні. Усередині Semovente da 75-18 розміщувалося лише троє осіб, включно з механіком-водієм. У Sav m/43 екіпаж
складався з чотирьох осіб, причому командир виконував свої безпосередні
обов’язки. Обслуга спокійно працювала стоячи й не відчувала при цьому жодних
незручностей.
Машина вийшла хорошою, за одним винятком – вона запізнилась.
Фактично першу партію з реєстраційними номерами 80124–80141
здали в січні 1945 року. САУ надійшли на озброєння самохідного артилерійського
дивізіону артилерійського полку A 9 (Bergslagens artilleriregemente, Крістінехамн). Дивізіон складався з трьох батарей по шість машин у кожній.
Перші військові випробування штурмового дивізіону полку A 9 відбулися в
лютому 1945 року. За їхніми результатами артилеристи залишилися задоволені
придбанням. Sav m/43 виявилися
ефективним засобом підтримки піхоти. Водночас ще наприкінці 1944 року знову
порушили питання встановлення 10,5 cm kan m/44 sav L/21. Було
очевидно, що 75-мм гармата заслабка, тим більше що 105-мм система без проблем
вміщувалася в рубці. Боєкомплект скорочувався до 36 (за іншими даними - 41) пострілів, але це була
прийнятна ціна істотного підвищення вогневої потужності.
Наприкінці 1945 року Scania-Vabis нарешті отримала контракт на випуск другої партії Sav m/43. Навесні 1946
року на 105-мм гаубиці переозброїли і САУ першої серії. Постачання машин другої
серії, які мали реєстраційні номери 80142–80159,
за графіком мало відбутись в період із листопада 1946-го по червень 1947 року,
але фактично затягнулось до кінця 1947 року.
Друга
партія Sav m/43 пішла на укомплектування
другого дивізіону штурмових гармат при A 9. На
цьому випуск штурмових САУ на базі Strv m/41
припинився.
Після
Другої світової війни концепція штурмової гармати швидко відійшла у минуле.
Майже скрізь – але не у Швеції. Тут вони продовжували розвиватись як засіб безпосередньої
підтримки піхоти. Нова концепція передбачала невеликі та рухливі самохідні
гармати, ще менші, ніж Sav m/43. Робта
над такою САУ Ikv 72 з 75-мм гарматою розпочалася
наприкінці 1940-х років. А Sav m/43 стала тимчасовим
рішенням. Ну, принаймні, тоді видавалось, що тимчасовим.
У
1951 році Sav m/43 передали до піхотних
бригад. Кожна бригада отримувала батарею з 6 «піхотних самохідних гармат». Згодом
з’ясувалося, що цей «ерзац» був щонайменше не гіршим за машини, які його
замінили. Це стосувалося й озброєння: пізніше Ikv 72
переозброїли на 105-мм гармати. Також Sav m/43
виявилися просторішими за «піхотні САУ» нового покоління. Sav m/43
мали у боєкомплекті кумулятивні снаряди Psgr m/49.
Роботи над ним розпочалися в 1945 році, а пробиття сягало 240 мм броні.
У ролі засобу підтримки піхотних бригад Sav m/43
використовувалися досить довго – конструкція машини була вдалою. Щоправда,
виявилася й проблема. З’ясувалося, що двигун Scania-Vabis typ 603/2 працював на САУ не надто надійно. Рішення проблеми виявилося оригінальним:
у 1962 році всі Sav m/43 отримали старіші
двигуни Scania-Vabis typ 1664/13 – ті самі, що встановлювалися ще на Strv m/38 (перших серійних L-60 для
Швеції). Як не дивно, модернізація пішла на користь: принаймні
машина стала надійнішою.
У ході експлуатації також змінювався зовнішній вигляд
САУ. Це було безпосередньо пов’язано з надходженням до війська САУ Ikv 72/102/103. На машині з’являлося аналогічне обладнання. Перші переробки відбулися в
середині 1950-х років, а найбільша модернізація пройшла у 1962 році –
паралельно з ремоторизацією.
З усіх шведських легких танків і машин на їхній базі Sav m/43 прослужили
найдовше. З озброєння їх почали знімати у 1970 році, а останні вивели з
експлуатації у 1973 році. Незважаючи на те, що Sav m/43 сильно
запізнилася, слід зазначити, що шведські інженери виконали велику роботу. У
підсумку вийшла одна з найкращих легких штурмових САУ воєнного періоду. Про це
зайвий раз свідчить і майже 30 років експлуатації Sav m/43. Навіть з огляду
на відому ощадливість шведів навряд чи погана машина прослужила б так довго.
|
Бойова маса, т |
12 |
|
Екіпаж, чол |
2 |
|
Довжина по корпусу (по гарматі), мм |
4540 (4605) |
|
Ширина, мм |
2140 |
|
Висота, мм |
2290 |
|
Кліренс, мм |
400 |
|
Озброєння, тип (боєкомплект) |
10,5 cm kan m/44 sav (41) |
|
Кут горизонтального наведення, град. |
15 праворуч, 20 ліворуч |
|
Кут вертикального наведення, град. |
від -14 до +20 |
|
Товщина броні, мм |
лоб – 50 мм, борт і корма – 13-15 мм, дах – 8-13 мм,
дно – 15 мм |
|
Двигун, тип (потужність, к.с.) |
Scania-Vabis typ 603/2 (165) |
|
Максимальна швидкість, км/год |
43 |
|
Перепони, що долаються: ширина рову, см глибина броду, см |
210 90 |
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк: 5168 7456 7352 6783
Коментарі
Дописати коментар