Artillery and Antitanks

  До моменту завершення Другої світової війни в Європі артилерія Югославської армії (ЮА, з 1951 р. — ЮНА, Югославська народна армія) була чудернацькою сумішшю з трофейних гармат (німецьких, італійських, угорських) та систем, переданих союзниками (радянських, американських, британських). У перші повоєнні роки оновлення та розширення артилерійського парку відбувалося за рахунок тих самих джерел: до розриву між Тіто і Сталіним надходили радянські гармати, а згодом відбулася переорієнтація на Захід. До Югославії прибули нові партії американських артилерійських систем, а також «секонд-хенд» у вигляді захоплених раніше союзниками німецьких гармат. Природно, таке становище не влаштовувало військово-політичне керівництво країни, яке ухвалило рішення про розробку власних гармат з метою модернізації та стандартизації артилерійського парку ЮА. Ключова роль у реалізації цієї програми відводилася співробітнику Військово-технічного інституту (ВТІ) Б. Станіславлевичу, засновнику кафедри військов...

  Кілька днів тому з’явилось ось це фото з навчань армії Сербії, в яких взяли участь імпровізовані пускові установки РСЗВ «Оркан». Гарна нагода розповісти про цю систему.   У 1963 році на озброєння Югославської народної армії (ЮНА) почала надходити 128-мм реактивна система залпового вогню М-63 «Пламен». Її розвитком стала система М-77 «Огань» — того ж калібру, але з дальністю стрільби, збільшеною з 9,6 до 20 км. Розробкою цих систем займалося конструкторське бюро Військово-технічного інституту в Белграді, яке очолював професор Обрад Вучурович. Цей колектив, що називається, «набив руку» у своїй справі й був готовий перейти на вищий рівень — створення важких далекобійних РСЗВ. Залишалося лише знайти фінансування. У бюджеті СФРЮ коштів на це не було. Тому, коли влада Іраку звернулася з пропозицією про розробку РСЗВ для цієї країни, югослави охоче погодилися.   Система «Оркан»   Результатом робіт за іракським замовленням стала РСЗВ М-87 «Оркан» («Ураган»), ви...

  Серед численного американського озброєння, отриманого Югославією після охолодження стосунків з СРСР, були й 203,2-мм причіпні гаубиці М1 (М115). Про службу їх в Югославській народній армії відомо вкрай мало - навскидку не знайшов навіть кількості переданих систем. А ось про застосування М115 в хорватській армії відомо більше. 15 вересня 1991 р., після нетривалої облоги, підрозділи Корпусу національної гвардії оволоділи казармами на вулиці Сельській в Загребі. Серед здобутих тут трофеїв була й дюжина восьмидюймовок. Бійці федеральної армії спробували вивести їх з ладу - за їхніми оцінками, ремонт гаубиць потребував 7-8 місяців. Однак хорвати впорались за 20 днів. Вочевидь, не обійшлось без "канібалізму" (розбирання деяких гаубиць на запчастини), бо в стрій поставлили тільки шість М115. З них на початку жовтня сформували дві тригарматні батареї. На складах в різних районах Хорватії вдалось знайти 2800 снарядів. 2-га батарея в жовтні 1991 р. вирушила на фронт, в район Пісарові...