Італійські САУ Другої світової. Ч. 3: Semovente da 75/18

Затрофеєна італійськими партизанами (з 7-ї дивізії "Монферрато") САУ Semovente M42 da 75/18

Уже в перші місяці участі Італії у Другій світовій війні наочно виявилася слабкість її бронетанкового озброєння. 47-мм гармата стандартного середнього танка M13/40 виявилася безсилою проти товстої броні британських «Матильд». Новий танк Р40 із 75-мм гарматою лише перебував у стадії розробки. У пошуках швидкого способу посилення озброєння своєї бронетехніки італійці звернулися до досвіду німецького союзника.

 

Наприкінці 1940 року полковник Берлезе з інспекторату артилерії запропонував створити на базі M13/40 самохідну артилерійську установку за взірцем німецької штурмової гармати StuG III, встановивши 75-мм гармату в нерухомій закритій рубці. Ініціативу було схвалено, і фірма «Ансальдо» — виробник танка M13/40 — отримала відповідне замовлення. Для озброєння італійського «штурмґешюца» обрали гірську гармату Obice 75/18 modello 34, яка добре зарекомендувала себе під час боїв в Іспанії та Греції (про неї я вже розповідав детальніше). Вже 10 січня 1941 року «Ансальдо» представила замовнику дерев’яний макет САУ, одразу ж отримавши замовлення на 30 машин. Через місяць був готовий прототип. Після випробувань і внесення низки незначних змін САУ взяли на озброєння сухопутних військ Італії.

 

Основні варіанти

 

Перша модель САУ, що отримала позначення Semovente da 75/18 su scafo M13/40 (з 1942 року — Semovente M40 da 75/18), використовувала шасі танка M13/40 з дизельним двигуном «Фіат» SPA 8T потужністю 125 к.с. Ходова частина та нижня частина корпусу залишалися без змін, а от верх зазнав суттєвої переробки: замість обертової башти з’явилася нерухома рубка. Її лобова частина складалася з двох листів броні завтовшки по 25 мм, борти та корма мали товщину 25 мм, дах — 10 мм. Бронелисти кріпилися болтами та заклепками. Характерні для танка M13/40 бортові люки були відсутні. Екіпаж займав свої місця через два великі чотирикутні люки в даху рубки, що відкидалися назад.

 

Semovente M40 da 75/18

75-мм гармата встановлювалася у лобовому бронелисті рубки в кульовій установці, трохи зміщеній праворуч від повздовжньої осі. Її ствол був закритий броньованим кожухом і оснащувався дульним гальмом, що також виконувало функцію полум’ягасника. Кут вертикального наведення становив від –12° до +22°, горизонтального — 20° ліворуч та 18° праворуч. Прицільні пристрої розміщувалися праворуч від гармати й у робочому положенні висувалися назовні через шестикутний лючок у даху рубки. Максимальна дальність стрільби сягала 8000 м, а дальність вогню прямим наведенням — 800–1200 м.

Гарматна установка Semovente da 75/18

 

Спочатку передбачалося, що основним способом бойового застосування САУ буде підтримка піхоти шляхом ведення вогню з закритих вогневих позицій. Вважалося, що самохідка перебуватиме на позиції з відкритими люками, тому конструктори не передбачили вентиляційних пристроїв. Однак на практиці Semovente здебільшого діяли на полі бою «по-танковому», без можливості відкрити люки. У такій ситуації погана вентиляція бойового відділення ставала серйозним недоліком.

 

Штатний боєкомплект самохідки складався з 44 снарядів — осколково-фугасних, бронебійних і кумулятивних. Але екіпажі часто брали додаткові снаряди, що ще більше зменшувало й без того обмежений простір у бойовому відділенні.

 

Допоміжне озброєння Semovente M40 da 75/18 було представлене 6,5-мм кулеметом «Бреда» mod. 30 (пізніше — 8-мм «Бреда» mod. 38), який у похідному положенні перевозився в бойовому відділенні, а за потреби встановлювався на вертлюжному кріпленні на даху рубки (з можливістю ведення зенітного вогню).

 

Усі САУ оснащувалися радіостанцією RF 1 CA, встановленою в лівій передній частині бойового відділення. Екіпаж складався з трьох осіб: командира-навідника, заряджальника-радиста і механіка-водія.

Semovente M41 da 75/18

 

Виробництво Semovente M40 da 75/18 розпочалося у травні 1941 року. Виготовили 60 таких самохідок, а у 1942 році перейшли до випуску САУ Semovente M41 da 75/18 на шасі танка M14/41. Основними відмінностями цієї модифікації стали потужніший дизельний двигун «Фіат» SPA 15T (145 к.с.), удосконалена трансмісія та нові повітряні фільтри. Частина машин також отримала модернізовані гармати Obice 75/18 modello 35 (вони випускалися з 1941 року). Загалом було виготовлено 162 одиниці Semovente M41 da 75/18.

Semovente M42 da 75/18

 

Наприкінці 1942 року з’явився варіант Semovente M42 da 75/18, який використовував шасі танка M15/42 з бензиновим двигуном «Фіат» SPA 15TB потужністю 185 к.с. та зміненою конфігурацією кормової частини корпусу (задля покращення вентиляції силової установки). У цієї САУ лобова частина бойового відділення складалася з одного 50-мм листа (замість двох 25-мм, як у попередніх модифікаціях). До вересня 1943 року фірма «Ансальдо» виготовила 205 одиниць Semovente M42 da 75/18.

 

Командирські машини

 

Кожен підрозділ САУ, окрім бойових машин, включав також командирські. У 1941 році виготовили 30 Carro Comando M40 (на шасі M13/40). Вони не мали гарматного озброєння, натомість були озброєні трьома кулеметами: спареною установкою mod. 38 у лобовому листі (як у базовому танку) та одним mod. 30, який встановлювався на вертлюзі. У даху бойового відділення командирської машини був великий чотиристулковий люк. Товщина броні Carro Comando M40 не перевищувала 30 мм.

Окрім радіостанції RF 1 CA, на Carro Comando M40 встановлювалася також радіостанція RF 2 CA з дальністю дії до 20 км. Інше спеціальне обладнання включало гоніометр, віддалемір і стереотрубу. Екіпаж командирської машини складався з трьох-чотирьох осіб.

Carro Comando M40

 

Варіант Carro Comando M41 випускався на шасі танка M14/41. На цій командирській машині замість спарених 8-мм кулеметів у лобовому листі встановлювався один 13,2-мм кулемет «Бреда» mod. 31, а як зенітне озброєння використовувався кулемет mod. 38. У 1942 році було виготовлено 34 такі машини, а до вересня 1943-го — 49 одиниць Carro Comando M42 на шасі танка M15/42.

 

Служба та бойове застосування

 

В італійській армії САУ Semovente da 75/18 надходили на озброєння груп (дивізіонів) двобатарейної структури. Кожна батарея мала у своєму складі чотири самохідки та дві командирські машини, ще одна Carro Comando і дві САУ перебували у резерві. Загалом за штатом група налічувала 220 осіб (17 офіцерів, 19 сержантів і 184 солдати), вісім САУ, дві командирські машини (плюс дві САУ і одна командирська машина в резерві), 21 легку та дві важкі вантажівки, дві евакуаційні машини, одну автоцистерну, два тягачі, два спеціальні причепи та 16 мотоциклів.

 

В липні 1942 р. ввели новий штат групи: тепер батарея включала шість САУ і одну командирську машину, ще дві Carro Comando були в управлінні групи. Тепер група мала налічувати 246 осіб особового складу (19 офіцерів, 21 сержант і 206 солдатів), 12 САУ і чотири командирські машини. Збільшилась і кількість допоміжної техніки.

Бойові машини 4-ї та 6-ї груп після вивантаження в Тріполі

 

Перші групи самохідної артилерії, що формувалися у другій половині 1941 року, призначалися для посилення артилерійських полків танкових дивізій. У середині грудня до Триполі прибули 4-та і 6-та групи Semoventi, які увійшли до складу 132-го артилерійського полку танкової дивізії «Арієте». У січні 1942 року вони досягли лінії фронту. Вже в перших боях Semovente M40 da 75/18 зарекомендували себе з найкращого боку. Капітан Траніелло, відряджений до Лівії для оцінки ефективності нової зброї, у березні 1942 року писав у своєму рапорті:

 

«Вони [Semovente M40 da 75/18] чудово себе проявили, і всі військовослужбовці без винятку захоплено їх оцінюють. Їх застосовували як засіб артилерійської підтримки, а також як протитанковий засіб. У останньому випадку їхнє озброєння в поєднанні з низьким силуетом, що полегшував маскування, робило їх цінною зброєю, що відзначалося навіть противником в офіційних рапортах».

 

У травні-червні 1942 року обидві групи взяли активну участь у новому контрнаступі італо-німецьких військ. Особливо відзначилися Semoventi під час штурму форту Бір-Хакейм, який уперто оборонявся французьким Іноземним легіоном. У цих боях французи змогли знищити понад 30 танків М14/41, але лише одну Semovente M40 da 75/18 – ще раз продемонструвавши перевагу низького силуету самохідної артилерії.

 

У серпні 1942 року САУ з'явилися ще в одній танковій дивізії, що воювала в Лівії, – «Літторіо». Її 3-й артилерійський полк «Дука д'Аоста» отримав 554-ту та 556-ту групи Semoventi.

 

Хоча Semovente da 75/18 спочатку були задумані як мобільні артилерійські установки, найбільш корисними вони стали, діючи безпосередньо на полі бою, подібно до німецьких штурмових гармат. Взаємодіючи з танками, самохідки суттєво підвищували шанси останніх на виживання: кумулятивний снаряд 75-мм гаубиці, незважаючи на невисоку початкову швидкість, був здатний пробити 50-мм броню на відстані до 1000 м. Завдяки цьому Semovente da 75/18 могли боротися з добре броньованими танками «Грант» і «Шерман». Один з офіцерів 554-ї групи так висловлювався про свої самохідки:  

 

«…це була справжня бойова машина, яка завдяки своїй гаубиці калібром 75 мм викликала повагу серед усіх ворожих бронемашин, що діяли на фронті під Ель-Аламейном. …висока скорострільність і точність вогню, велика дальність стрільби викликали закономірний страх у британських танкістів».

 

Звісно, у Semovente da 75/18 були й свої недоліки. Екіпажі скаржилися на тісноту бойового відділення та погану якість бронелистів корпусу. Якщо з першим недоліком нічого не можна було вдіяти, то з другим намагалися боротися, додатково захищаючи машини запасними траками гусениць, а іноді навіть мішками з піском.

 

Незважаючи на похвальні відгуки, Semovente da 75/18 не змогли суттєво вплинути на хід бойових дій у пустелі — просто їх було занадто мало. 23 жовтня 1942 року розпочалась друга битва під Ель-Аламейном. 4-та група Semoventi на той час знаходилась на південному ділянці фронту, 6-та — на центральному, а 554-та та 556-та — на північному. Британці розстрілювали італійські танки М14/41 вогнем 75-мм гармат «Грантів» і «Шерманів», не потрапляючи в зону ураження їхніх 47-мм гармат. В низці випадків Semovente da 75/18 діяли дуже ефективно — так, 26 жовтня 554-та група знищила більше 20 британських танків. Але кількісна та якісна перевага супротивника, а також панування в повітрі британської авіації не залишали італійцям шансів на успіх.

 

4 листопада 1942 року італо-німецькі війська розпочали відступ до Тунісу. Туди дістались лише поодинокі Semovente da 75/18. Італійці намагались компенсувати втрати, перекидаючи до Тунісу ще дві групи таких САУ – 557-му та 558-му (остання мала САУ Semovente M41 da 75/18), які увійшли до складу танкової дивізії «Чентауро». Почалась також реорганізація груп – тепер замість двох батарей вони повинні були включати три батареї по шість САУ (всього 18 САУ та п'ять командирських машин). Однак до розгрому італо-німецьких військ у Тунісі в травні 1943 року реорганізацію завершити не вдалося. Загалом за час боїв у Північній Африці італійці втратили 61 самохідку Semovente da 75/18. Ще 18 загинули під час транспортування морем – це були САУ 553-ї групи, сформованої за 18-гарматним штатом і включеної до 1-ї піхотної дивізії «Суперга».

 

З 1942 року на Сардинії дислокувалася окрема 561-ша група Semovente da 75/18. Невелика кількість таких самохідок брала участь у боях на Сицилії в липні 1943 року, де було втрачено вісім Semovente da 75/18.

САУ Semovente M41 da 75/18 в Тунісі

 

У 1942 році Semovente da 75/18 почали надходити на озброєння танкових батальйонів, що формувались на материковій частині Італії. Штат такого батальйону передбачав наявність двох рот середніх танків (по 20 машин) і однієї – самохідних гармат (16 Semovente da 75/18 та чотири командирські машини). Реально за цим штатом укомплектували тільки 15-й танковий батальйон, який отримав 37 танків М14/41, 12 САУ Semovente M41 da 75/18 і три командирські машини Carro Comando M41. В грудні 1942 року штат мішаного батальйону змінили: тепер у них була лише одна танкова рота (20 танків), але дві роти Semoventi (12 САУ і три командирські машини в кожній). Наскільки відомо, за цим штатом укомплектували теж лише один батальйон – 16-й. В листопаді-грудні 1942 р. 15-й і 16-й батальйони прибули в Туніс.

Американський солдат оглядає покинуту Semovente M41 da 75/18. Туніс, 1943 р.

 

Після поразки країн Осі в Північній Африці штат цих батальйонів змінили: Тоді ж почалось відновлення розгромленої танкової дивізії, що отримала назву «Арієте II». До її складу увійшли частини, головним чином передані з кавалерії. До початку вересня 1943 року вона мала 48 танків М15/42 та САУ Semovente M42 da 75/18 – не рахуючи САУ та бронемашин інших типів.

 

Після капітуляції Італії 8 вересня 1943 року та окупації більшої частини країни вермахтом окремі екземпляри Semovente da 75/18 увійшли до складу бронечастин Італійської соціальної республіки (наприклад, у танковому батальйоні «Сан-Джусто» служили одна САУ Semovente M41 da 75/18 і дві Semovente M42 da 75/18, а також одна Carro Comando M41).

 

В німецьких руках

 

Більшість самохідок стали німецькими трофеями. Вермахт отримав 131 самохідку Semovente da 75/18 (включаючи 11 машин Semovente M42 da 75/18, захоплених на заводі «Ансальдо», які не встигла прийняти італійська армія). Самохідки отримали позначення StuG M42 850(i), а командирським машинам присвоїли позначення Pz.Bfw. M41 771(i) і Pz.Bfw. M42 772(i) (німецькими трофеями стали не менше 16 командирських машин обох типів). Понад те, «Ансальдо» продовжила виробництво САУ за німецьким замовленням, виготовивши 55 StuG M42 850(i) (вісім у 1943 році та 47 у 1944-му) та 41 Pz.Bfw. M42 772(i) (одну в 1943 році, 37 у 1944-му та три у 1945-му).

 Semovente M41 da 75/18 з німецького 202-го танкового батальйону, для посилення захисту щедро обвішана гусеничними траками

StuG M42 850(i) надходили, в основному, на озброєння піхотних (єгерських, гірських) дивізій, які воювали в Італії. Їх використовували для комплектування однієї з рот дивізійного протитанкового батальйону. За штатом ця рота мала включати шість САУ Semovente M42 da 75/18, вісім Semovente M42 da 75/34 та одну командирську машину, але реально склад міг значно відрізнятися від штатного. З лютого 1944 року ці роти почали виводити зі складу протитанкових батальйонів, реорганізовуючи їх в батальйони штурмових гармат.

Semovente M42 da 75/18 зі складу 171-го протитанкового батальйону вермахту

 

На 31 грудня 1944 року частини вермахту, військ СС і поліції мали в своєму складі 45 самохідок StuG M42 850(i). Вони служили в п'яти дивізіях групи армій «С» на Італійському фронті: 5-й гірсько-єгерській, 114-й єгерській, а також 162-й (туркестанській), 356-й і 362-й піхотних дивізіях. Невелика кількість StuG M42 850(i) також перебувала на Балканах (в 21-й гірськй дивізії СС) та в Угорщині (в 12-й поліцейській танковій роті).

 

Хоча САУ Semovente M42 da 75/18 широко використовувались вермахтом, вони не користувались популярністю. Екіпажі нарікали на низьку надійність машин, погану вентиляцію бойового відділення, низьку якість радіостанцій. Та й короткоствольна 75-мм гармата вже не відповідала вимогам часу.

 

Близько 50 самохідок Semovente M41 da 75/18 і Semovente M42 da 75/18 пережили війну в стані, що надавався до ремонту. Їх включили до складу італійських сухопутних військ, піддавши лише незначним доопрацюванням (наприклад, замінивши італійські радіостанції на англійські або канадські). САУ передали піхотним батальйонам як засіб безпосередньої підтримки, остаточно списавши лише в середині 1950-х років.

Три Semovente M41 da 75/18 однієї з частин післявоєнної італійської армії

 

Semovente da 75/18 є типовим прикладом конверсії морально застарілого танка у цілком непогану самохідну артилерійську установку. Відповідаючи за вогневою потужністю раннім серіям StuG III, вона поступалася німецькому «штурмґешютцу» за загальним комплексом тактико-технічних характеристик. Це зумовлюувалось загальною архаїчністю технічних рішень, закладених у конструкцію танків, що стали базою для Semovente da 75/18. Для італійського ж танкобудування ця САУ стала певною мірою етапною: з неї почалася ціла серія самохідок з більш потужним озброєнням (довгоствольними 75-мм гарматами і 105-мм гаубицями).

 

Тактико-технчні характеристики САУ Semovente da 75/18

	Semovente M40 da 75/18	Semovente M41 da 75/18	Semovente M42 da 75/18
Бойова маса, т	13,1	13,1	13,25
Екіпаж, чол	3	3	3
Довжина САУ, мм	4915	4910	5040
Ширина, мм	2200	2280	2230
Висота, мм	1850	1850	1850
Кліренс, мм	410	410	410
Товщина броні, мм	10-50	10-50	10-50
Кут горизонтального наведення, град.	38	38	38
Кут вертикального наведення, град.	від -12 до +22	від -12 до +22	від -12 до +22
Потужність двигуна, к.с.	125	145	185
Швидкість по шосе (по пересіченій місцевості), км/год	32 (16)	32 (16)	40 (15-20)
Запас ходу по шосе, км	210	200	170
Перепони, що долаються: ширина рову, см висота стінки, см глибина броду, см	210 80 100	210 80 100	210 80 100

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783