"Хоробре серце" з туманного Альбіону

 

В 70-80-х роках минулого століття основу парку британської Королівської артилерії становили самохідні гаубиці двох типів – 105-мм «Еббот» (власного виробництва) і американські М109. Спочатку їх планували замінити 155-мм САУ SP70, створення якої велось з 1973 року консорціумом у складі британських, західнонімецьких та італійських фірм. Однак спільна програма звершилась нічим – не в останню чергу через позицію Великобританії. Британська сторона побоювалась домінування західнонімецьких фірм у спільному проєкті. Крім того, міністерство оборони Великобританії виступало проти надмірної автоматизації САУ, яку постулювали їхні колеги з ФРН. На думку британців, самохідка з традиційним ручним заряджанням була б вигіднішію – «заряджальник коштує дешевше автомата заряджання і ламається рідше». Зрештою, 1986 року Великобританія вийшла з програми SP70 і оголосила конкурс на нову САУ.

 

Проєктування

 

На момент початку створення власної САУ британці вже мали її частину – башту GBT-155 з артилерійською частиною на базі причіпної гаубиці FH70. Цей модуль спроєктувала фірма Vickers Shipbuilding and Engineering Ltd (VSEL) як експортний продукт – він пропонувався потенційним зарубіжним покупцям для встановлення на підхожі шасі. А ось шасі для САУ проєктували спільно з бразильцями – фірмою Verolme Estaleiros Reunidos do Brasil (VERB). Чому саме з ними? Ну, по-перше, Бразилія на тому етапі була не проти купити нову САУ (ґешефт зіпсував кінець холодної війни і поява на вторинному ринку маси вживаного озброєння – бразильці, зрештою, купили вживані М109). А, по-друге, Бразилія у 1980-ті роки мала досить значний досвід розробки бойових броньованих машин. Віддавши проєктування шасі на аутсорсинг, можна було заощадити кошти.

 

САУ отримала позначення AS90 (Artillery System for 90ties). Прототип її вже в червні 1990 року демнострувався на виставці. В березні 1987 року, після ходових і вогневих випробувань, AS90 допустили до офіційних тестів. Вони були надзвичайно інтенсивними – упродовж трьох місяців прототип проїхав 3000 км і зробив 1500 пострілів в умовах, максимально наближених до бойових. За їх підсумками в конструкцію САУ внесили низку змін. Деякий час модифікована самохідка позначалась AS90B, але, зрештою, повернулись до старої назви. Удосконалення призвели до збільшення маси САУ з 36 до 41 т.

 

В червні 1989 року AS90 фірми VSEL оголосили переможцем конкурсу. Суперниками ціє САУ були самохідка VSP91 фірми Vickers Defense Systems та створений Королівським арсеналом (Royal Ordndnce) глибоко модернізований варіант американської САУ М109 – M109UK. Військові замовили 179 САУ AS90 (з опцією ще на 50; щоправда, опція так і не була реалізована). Нову самохідку офіційно взяли на озброєння у травні 1992 року, надавши позначення L131. Неофіційно використовується й назва Braveheart – “Хоробре серце». Того ж року фірма передала замовникові перші серійні САУ, а 1993 року бойової готовності досягнув перший полк з AS90. Виготовлення усієї партії завершилось 1995 року. Паралельно тривали випробування – скажімо, 1994 року батарея AS90 пройшла інтенсивні п’ятитижневі тести надійності. Під час них самохідки проїхали 6000 км і зробили 11200 пострілів, що відповідало участі у 80-денній реальній кампанії.

 

Конструкція САУ

 

Самохідна гаубиця AS90 – броньована гусенична бойова машина з переднім розташуванням моторно-трансмісійного відділення. Бойове відділення з баштою, що обертається, займає кормову частини машини.

 

Силова установка САУ складається з 8-циліндрового V-подібного дизельного двигуна «Каммінз» VTA 903T-660 потужністю 660 к.с. (на прототипові стояв двигун потужністю 600 к.с.) та автоматичної коробки передач LSG2000 (чотири передач вперед і дві – назад) німецької фірми ZF. Гусениці теж німецькі – фірми «Діль». Ходова частина на один борт складається з шести опорних котків (з алюмінієвого сплаву), ведучого і направляючого коліс та чотирьох підтримуючих роликів. Замість традиційної торсіонної підвіски опорних котків застосована гідропневматична – це дозволило збільшити внутрішній об’єм корпусу.

 

Корпус і башта САУ – сталеві, зварні з броньових аркушів максимальною товщиною 17 мм. Передній верхній аркуш нахилений під значним кутом, що забезпечує механікові-водієві добре поле огляду, незважаючи на наявність у останнього тільки одного перископа. Його робоче місце знаходиться ліворуч за двигуном. Решту чотири члени екіпажу знаходяться у бойовому відділенні. Сидіння командира і навідника розташовані в башті праворуч (навідника спереду, командира – за ним), а заряджальники мають складані сидіння в корпусі – під час ведення вогню вони працюють стоячи. Доступ в бойове відділення здійснюється через великі двері в кормовій стінці корпусу, прямокутний люк в лівому борту башти та два круглі люки в даху (один з них має обертову командирську башточку, а інший – турель для кулемета). В передній частині башти передбачений монтаж 10 димових гранатометів, по боках її знаходиться п’ять металевих контейнерів для особистого майна екіпажу, а на задній стінці – контейнер з фільтровентиляційною установкою та кондиціонером.

 

Основне озброєння САУ – 155-мм гаубиця L31 зі стволом завдовжки 39 калібрів. Її балістика відповідає причіпній гаубиці FH70. Доповнює її 7,62-мм турельний кулемет L7. Боєкомлект гаубиці – 48 пострілів (31 в ніші башти, 17 в корпусі), кулемета – 1000 набоїв. Діапазон кутів вертикального наведення становить від -5 до +70º. Привози вертикального і горизонтального наведення – електричні (резервні – ручні).

 

Гаубиця має автофретований ствол-моноблок з вертикальним клиновим затвором і двокамерним дульним гальмом. Заряджання – роздільне картузне, але не повністю ручне, а частково механізоване. 31 снаряд в кормовій ніші башти розташований в чотирьох рухомих конвеєрах. Заряджальник, діставши снаряд з боєукладки, кладе його на передавач STA (Shell Transfer Arm) з гідроприводом, той подає снаряд на досилач (теж з гідроприводом), і звідти, нарешті, снаряд потрапляє у зарядну камору. Другий заряджальник вручну поміщає в зарядну камору потрібну кількість мішечків з метальною речовиною. Капсюль подається теж вручну з 12-зарядного магазину в блоці затвора. В систему заряджання вбудований електричний модуль установки підривників, які використовуються в деяких типах снарядів. Основний тип снаряда – осколково-фугасний L15. Максимальна дальність стрільби звичайним снарядом сягає 24 км, активно-реактивним – 30 км.

 

Картузна система заряджання порівняно з роздільно-гільзовою, не кажучи вже про унітарну, не забезпечує високий темп стрільби. Проте перші три постріли AS90 може зробити упродовж 10 секунд. При цьому перший снаряд знаходиться в зарядній каморі, другий – на досилачі, а третій – на передавачі. Упродовж перших трьох хвилин САУ може випустити 18 снарядів, а тривала швидкострільність становить два постріли на хвилину. Під час навчань треновані екіпажі без проблем забезпечували перші два параметри, а тривала швидкострільність була дещо меншою – близько 50 пострілів упродовж півгодини. AS90 може зайняти вогневу позицію, випустити 18 снарядів і відійти з позиції упродовж п’яти хвилин. Це непоганий показник, але німецька PzH 2000 потребує для цього майже удвічі менше часу.

 

Навідник для стрільби прямим наведенням використовує оптичний приціл фірми AVIMO, але основним способом ведення вогню є стрільба за координатами, які передаються з управління батареї. Процес цей не є автоматизованим і займає відносно багато часу. Навідник отримує дані на монітор LDU (Layers Display Unit) і вводить їх до виконавчого механізму (для грубого наведення ствола він може використовувати джойстик). САУ має автономну інерційну навігаційну систему на лазерних гіроскопах DRU (Dynamic Reference Unit). Завдяки ній може функціонувати автоматична система наведення AGLS (Automatic Gun Laying System), яка реалізує наведення на ціль за введеними координатами. Навігаційна і діагностична інформація з AGLS відображається на моніторі LDU. САУ має і радіолокаційний вимірювач початкової швидкості снаряда. Під час модернізації AS90 отримала супутниковий навігатор GPS і командирський дисплей CDU (Commander Display Unit).

 

Не вийшла зі стадії прототипу «пустельна» модифікація AS90D з потужнішими системами охолодження двигуна і гармати та кондиціонером, «пустельними» гусеницями й деякими іншими змінами. Для експорту пропонувався варіант AS90/Т-72 з баштою від AS90, встановленою на шасі танка Т-72. Але покупців на нього не знайшлось – як, зрештою, і на базову САУ. З огляду на брак коштів не взяли на озброєння транспортер боєприпасів AS-SV (на шасі AS90, з нерухомим казематом замість башти), розрахований на перевезення 144 снарядів і подавання їх спеціальним конвейєром всередину САУ.

 

Ще в 1987 році пройшли перші випробування AS90 зі стволом завдовжки 52 калібри. Певний час британці планували модернізувати 96 САУ, замінивши штатні стволи на довші. Та через брак коштів від ідеї довелось відмовитись. Натомість такий варіант зацікавив поляків і став відправною точкою для проєктування їхньої САУ «Краб» (спрощено – це башта AS90 з 52-каліберним стволом, встановлена на шасі південнокорейської САУ К9).

 

Служба і бойове застосування

 

Планами командування британської армії передбачалось переозброїти САУ AS90 шість полків (по 24 САУ в кожному). Однак, з огляду на скорочення армії після закінчення холодної війни, переозброїли лише чотири: 1-й і 3-й полки Королівської кінної артилерії, а також 19-й і 26-й полки Королівської артилерії – по 32 гармати (чотири восьмигарматні батареї) в кожному. У 2004 році кількість САУ в батареї скоротили до шести, а у 2013-му 3-й полк переозброїли легкими причіпними гаубицями L118. Згодом важкі полки стали мішаними: крім AS90 вони включали РСЗВ MLRS. Але з 2019 року «важкі» артполки знову розділили на ствольні та реактивні. Відтоді AS90 лишились на озброєнні двох полків: 1-го і 19-го, по 36 САУ в кожному (детальніше про організацію британської артилерії можете прочитати тут).

 

В бою AS90 дебютували у 2001 році, під час миротворчої місії в Косово. Щоправда, там їм довелось стріляти лише освітлювальними снарядами. А ось в Іраку в 2003-му AS90 повоювали по-справжньому.

 

Зараз британська армія має на балансі 89 САУ AS90, але в строю – лише 36. Очікується їхня заміна починаючи з 2029 року на нову САУ – ймовірно, колісну.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9