Панцергаубиця третього тисячоліття
Беручись до
формування бундесверу, військово-політичне керівництво ФРН велику увагу звертало
на розбудову танкових та механізованих військ. При цьому уважно вивчався досвід
Другої світової війни. Одним з важливих висновків стала необхідність включення до
їх складу самохідної артилерії, яка б за рухливістю не поступалася танкам
(оскільки самохідки створювалися на танковому шасі) і була захищеною бронею.
Першими
самохідками, що надійшли на озброєння бундесверу, стали 155-мм гаубиці М7 «Пріст»,
які ще пам'ятали бої Другої світової війни. Згодом прибули більш сучасні американські
САУ – 105-мм М52 і 155-мм М44. До кінця 1960-х років вони були замінені
гаубицями М109. Пройшовши згодом модернізацію, вони майже чотири десятиліття
стали основою самохідної артилерії дивізій бундесверу.
Перша спроба
створити заміну для М109 була зроблена в 1973 році, коли Великобританія, ФРН та
Італія розпочали спільну розробку 155-мм САУ SP70. Ці країни вже мали досвід
створення об’єднаними зусиллями вдалої причіпної гаубиці FH70, розтиражованої в
дев’яти сотнях екземплярів. Для самохідки взяли її артилерійську частину, а
шасі розроблялося на основі вузлів німецьких танка «Леопард-1» та БМП «Мардер».
На початку 1980-х років виготовили 15 дослідних екземплярів, але в процесі
доведення САУ «випливла» низка технічних проблем. Це посилювалось ще й
суперечностями між країнами-учасницями консорціуму. У результаті 1986 року проєкт
SP70 закрили. Кожна країна створила свою 155-мм самохідку: Великобританія – AS90, Італія – «Палмарія» (щоправда, вона випускалася лише для експорту;
італійській армії довелося задовольнятися модернізованими М109), ФРН – PzH
2000.
Проєктування
Рішення про
створення САУ власними силами у ФРН ухвалили майже відразу після закриття
програми SP70 – 1987 року. САУ отримало позначення Panzerhaubitze 2000, що
символізувало те, що самохідка мала стати зброєю XXI століття. Військові
намагалися підібрати для САУ та традиційну для німецької бронетехніки
«зоологічну» назву. Серед запропонованих варіантів зустрічалися «Риноцерос» і «Насхорн»
(обидва означають «Носоріг»), «Штейр» («Бик») і навіть такий дивний, як «Рюссель»
– «Хобот» (натяк на незвичайно довгий ствол самохідки). Але жоден з них не був
остаточно затверджений, і САУ так і залишилася під скромним індексом PzH 2000.
Створення
самохідки велося на конкурсній основі двома консорціумами: до складу першого («Південь»)
увійшли фірми «Порше», «Рейнметал» та «Краус-Маффей», а другого («Північ») – «МаК-Діль»,
«Рейнметал» та «Вегманн». Замовник не обмежував свободу розробників, вимагаючи
дотримання лише двох ключових умов: використовувати в артсистемі новий ствол завдовжки
52 калібри та розташувати силову установку в передній частині шасі. Новий ствол
забезпечував ведення вогню стандартними (не активно-реактивними) боєприпасами
НАТО на дальність
Задля скорочення
витрат у новій САУ застосували шасі існуючих танків. «Південці» зробили ставку
на високі ходові характеристики, взявши за основу шасі «Леопарда-2», а «півничани»
вважали головним достоїнством дешевизну, використавши шасі «Леопарда-1»
(щоправда, його довелося подовжити до семи опорних котків). Двигун для обох
варіантів був однаковий – 8-циліндровий дизель МВ 881 Ка-500 потужністю
Порівняльні
випробування прототипів показали, що самохідка «південців» перевершувала
конкурента з рухливості та прохідності. Але артилерійська частина була краща у
виробу консорціуму «Північ». Перемогли «півничани» – адже завдання передбачало
створення саме артилерійської
установки. Генеральним підрядником став «Вегманн», який виготовляв башту та
здійснював остаточний монтаж САУ. Шассі постачала фірма «МаК систем гезельшафт
ГМБХ».
Для остаточного
відпрацювання конструкції у 1991-1993 роках виготовили чотири прототипи PzH
2000 (РТ01-РТ04). Машина РТ02 у 41-му випробувальному центрі (м. Трір) пройшла
розширені ходові випробування. У 91-му випробувальному центрі (м. Меппен)
проводилися стрільбові випробування з використанням прототипу РТ01. Після їх
успішного завершення САУ РТ01 та РТ02 передали до 95-го артилерійського
дивізіону (при Артилерійській школі сухопутних військ) для військових
випробувань, що проходили з листопада 1994-го до березня 1995 року. Гаубиці
обслуговувалися змішаними екіпажами, що включали контрактників та
військовослужбовців строкової служби. Під час випробувань перевірялася
можливість спряження обладнання PzH 2000 з тактичною системою управління
артилерією ADLER, а також практична здійсненність режимів ведення вогню,
потрібних замовникові. Прототипи повністю виправдали очікування. Було досягнуто
таких показників швидкострільності: три постріли за 9,2 секунд (норматив 10
секунд), вісім за 51,4 секунд (вимагалось 60 секунд), 20 за 2 хв 30 секунд
(норматив – 3 хв). Випробування підтвердили можливість виконання вогневих
завдань екіпажем всього з двох осіб завдяки високій автоматизації управління та
ведення вогню. У ході чергового туру вогневих випробувань гаубиці, що проводився
в жовтні 1997 року, було досягнуто ще більш високих показників швидкострільності:
12 пострілів за 59,74 секунди та 20 пострілів за 1 хвилину 47 секунд – без
сумніву, феноменальний результат!
Прототипи РТ03 та
РТ04 у 1994-1995 роках проходили випробування в екстремальних кліматичних
умовах. На полігоні Шайло (Канада) перевірялася працездатність PzH 2000 в
умовах низьких температур (-30°С і нижче), а на полігоні Юма (шт. Аризона,
США), САУ випробовувалися в умовах пустелі, за сильної запиленості та
температури повітря, що часом перевищувала 50°С. Результати як ходових, і стрільбових
випробувань було визнано відмінними.
У червні 1996
року один із прототипів PzH 2000 демонструвався на виставці «Євросаторі-96» у
Ле Бурже під Парижем. Кількома місяцями раніше, у березні, був підписаний
контракт, що передбачав постачання бундесверу 185 серійних самохідних гаубиць.
Випуск PzH 2000 розпочався у 1998 році.
Конструкція САУ
Самохідна гаубиця
PzH 2000 – броньована гусенична бойова машина з переднім розташуванням
моторно-трансмісійного відділення. Бойове відділення з баштою, що обертається,
займає всю середню і кормову частини машини.
Броня башти САУ
забезпечує захист від стрілецької зброї калібром до
PzH 2000
обладнана системою захисту від зброї масового ураження, системою вентиляції та
системою попередження про пожежу та пожежогасіння. Додатковим засобом захисту
екіпажу є міцна перегородка, що відокремлює заряди у задній частині вежі від
бойового відділення. У разі детонації зарядів енергія вибуху спрямовується
назад, що суттєво підвищує виживання екіпажу в бойових умовах.
Основне озброєння
PzH 2000 – 155-мм гаубиця з довжиною ствола 52 калібри (трохи більше 8 метрів),
встановлена у башті кругового обертання. Діапазон кутів вертикального наведення
становить від -2,5 до +65 °. Гарамту розробила фірм «Рейнметал індастрі». Канал
ствола хромований, що продовжує термін його експлуатації. Об'єм зарядної камери
становить
Додаткове
озброєння САУ PzH 2000 складається з 7,62-мм кулемета MG3 та 8 гранатометів,
призначених для відстрілу димових гранат (по 4 з кожного борту). Боєкомплект
самохідки включає 60 артилерійських снарядів, 48 повних метальних зарядів, а
також 2000 набоїв до кулемету та 8 гранат для гранатометів.
Новаторською
особливістю PzH 2000 стало застосування системи модульних метальних зарядів
MTLS, розробленої фірмою «Рейнметал». Повний заряд у цій системі складається з
6 модулів (5 з них ідентичні). Застосування MTLS дозволяє збільшити швидкострільність,
запобігає утворенню нагару в каналі ствола та його швидкому зносу, збільшує дальність
стрільби і ліквідує небезпеку займання. Максимальна дальність ведення вогню
стандартним снарядом L15A2 становить
Основний тип
снаряда PzH 2000 – осколково-фугасні L15 британської розробки (створений для
гаубиць FH70, застосовувався також у САУ M109A3G). Маса снарядів цього сімейства,
залежно від модифікації, становить 41,75-
PzH 2000 може
вести вогонь й іншими типами снарядів – наприклад, касетними DM642, начиненими
63 осколковими бойовими елементами (дальність стрільби –
САУ обладнана
двома прицілами: панорамним PERI R19 та TN80 (8-кратного збільшення), який
служить для ведення вогню прямим наведенням. Є і лазерний віддалемір з
діапазоном вимірювання віддалі до
На люльці гармати
встановлено датчики системи орієнтації та наведення, що автоматично визначає
просторове положення ствола та встановлює точку початку координат, необхідну
для напівавтоматичного та автоматичного наведення на ціль. PzH 2000 також
обладнана бортовою системою навігації та приймачем GPS AN/PSN-11. Система
управління вогнем дозволяє реалізувати режим ураження однієї цілі одночасно 3-5
снарядами завдяки внесенню відповідних поправок при кожному пострілі.
При роботі САУ в
автоматичному режимі для її обслуговування достатньо двох членів екіпажу, хоча
штатний екіпаж складається з п'яти осіб. Крім командира, навідника і
механіка-водія, він включає двох заряджальників, які вступають у дію при
поповненні боєкомплекту або якщо вийде з ладу автомат заряджання.
Уважний читач
запитає: невже PzH 2000 зовсім не має недоліків? Звичайно, ні – власне, як і
будь-яка інша система зброї. Головним з них вважається велика маса бойової
машини, що не дозволяє перевозити САУ повітрям на борту нового європейського
військово-транспортного літака А400М. Задля підвищення аеромобільності концерн «Краус-Маффей-Вегманн»
розробив модуль AGM (Аrtillerie-Geschütz-Modul): полегшену вежу PzH 2000, яку
можна встановити на відносно легкі шасі. Маса AGM складає 12,5 т. Перший
варіант САУ з таким модулем, виготовлений у 2005 році із застосуванням шасі
РСЗВ MLRS, важив всього 27 т – удвічі менше за PzH 2000. У 2008 році з'явилася
САУ «Донар» – модуль AGM, встановлений на шасі австро-іспанської БМП ASCOD 2.
Проте досі замовлень на самохідки з такими модулями не надходило. Не пішла в
серію і встановлення MONARC (Modular Naval Artillery Concept) – вежа PzH 2000,
адаптована для встановлення на кораблі класу фрегат-есмінець. Її випробування
проходили у 2002-2003 роках на фрегатах «Гамбург» та «Гессен», але зрештою
вибір зробили на користь звичайних морських артустановок.
«Панцергаубиця» у військах
Постачання PzH
2000 в бундесвер почалися в 1998 році. Першим їх отримав 345 артдивізіон.
Спочатку передбачалося замінити новими САУ старі M109A3G практично в пропорції
1:1, але через скорочення та реорганізацію бундесверу все обмежилося поставкою
першої замовленої партії зі 185 одиниць, останні з яких надійшли у 2002 р. Але
і ця кількість виявилася надмірною: до строю ввели лише 154 PzH 2000, а решту
31 одразу ж відправили на склад. Надалі їх вузли передбачалося використовувати
виготовлення легких САУ з модулями AGM, проте ці плани не були реалізовані.
Подальше скорочення бундесверу призвело до того, що його артилерійський парк
зіщулився до зовсім непристойних розмірів. З урахуванням продажу частини PzH
2000 за кордон у 2018 р. в розпорядженні німецьких військових залишилися 123
такі САУ, але з них придатними до застосування числилися лише 61, а в строю
перебували тільки 40. Усі вони були зосереджені у двох дивізіонах 10-ї панцирної
дивізії – 131 та 345-м. Перший з них включав дві восьмигарматні батареї «панцергаубиць»,
а другий – три такі батареї (крім того в кожен дивізіон входить батарея РСЗВ
MLRS). Після зняття з озброєння САУ М109, М110, причіпних гаубиць FH70 і
гірських гаубиць М56 ця жменька PzH 2000 складала всю ствольну артилерію
бундесверу.
Станом на 2021
рік артилерія сухопутних військ бундесверу складається з чотирьох дивізіонів:
325-го інструкторського у 1-й панцирній дивізії, 131-го і 345-го
інструкторського у 10-й панцирній дивізії та 295-го – у Франко-німецькій
бригаді. Інструкторські дивізіони включають по три батареї PzH 2000, а звичайні
– по дві; крім того, в кожен дивізіон входить ще й батарея РСЗВ MLRS.
Першим
закордонним замовником PzH 2000 стала Італія, яка отримала 70 таких САУ
(замовлені у 2001-му, поставлені у 2004-2008 роках). Дві з них надійшло з
Німеччини, а решту 68 зібрала за ліцензією фірма «ОТО Мелара». Зараз італійська
армія має в своєму розпорядженні 68 таких САУ, які перебувають на озброєнні
двох артилерійських полків: 132-го «Арієте», що входить до однойменної танкової
бригади, а також 8-го «Пасубіо» у бригаді берсальєрів «Гарібальді». Характерно,
що сухопутні війська Італії зберігають у строю низку старих артсистем –
модернізовані М109, FH70 і гірські М56.
У 2001 році 25
САУ PzH 2000HEL, які дещо відрізняються від базового зразка складом обладнання,
придбала Греція (поставлені у 2003-2004 роках). Ними укомплектовані два
дивізіони. 57 самохідок поставлено в Нідерланди (замовлені у 2002 році,
поставлені у 2004-2009 роках), але тамтешня армія зазнала такого ж
лавиноподібного скорочення, як і бундесвер, залишивши в строю тільки 24 PzH
2000, а потім скоротивши цю кількість до 18. Вони складаються на озброєнні
єдиного артдивізіону Королівської армії - "Командування вогневої підтримки".
24 фабрично нових
PzH 2000 у 2013 р. замовив Катар. Перші три САУ були поставлено восени 2015
року. Нарешті, у 2018 р. таку ж кількість нових «панцергаубиць» замовила
Угорщина.
Скорочення парку
PzH 2000 у Німеччині призвело до появи таких САУ на ринку «секонд-хенду».
Першим їх покупцем стала Хорватія, яка отримала у 2015-2016 роках 12 стройових
САУ PzH 2000, три такі ж самохідки як джерело запчастин та одну машину для
підготовки механіків-водіїв (з демонтованою артилерійською частиною). У червні
2016 року перші PzH 2000 надійшли до Литви. Ця країна придбала 21 САУ: 16
бойових (для артдивізіону імені генерала Ромуалдаса Гідрайтіса 1-ї
механізованої бригади «Залізний вовк»), три на запчастини та дві навчальні (детальніше про литовську артилерію можете почитати тут).А у
квітні 2022 року з’явились повідомлення про намір Нідерландів передати свої
надлишкові «панцергаубиці» Україні.
Бойове застосування
Бойовий дебют PzH
2000 відбувся в Афганістані. У серпні 2006 року до складу голландського
контингенту, який діяв у провінції Кандагар, прибули три такі самохідки. У
вересні того ж року вони взяли активну участь в операції «Медуза» щодо
встановлення контролю над м. Панджіваї та його околицями. Наступного року
голландський контингент перевели до провінції Урузган. Тут PzH 2000 брали
участь, зокрема, у штурмі м. Хора 15-19 червня 2007 року. Досвід експлуатації
нових САУ в Афганістані показав, що PzH 2000 є дуже ефективним вогневим засобом.
Водночас фільтровентиляційна установка САУ виявилася слабкою для дій в умовах
сильної запиленості. Потрібно було також посилити захист верхньої проекції
самохідки, оскільки таліби активно застосовували міномети.
Німецький уряд,
який також направив свій контингент до Афганістану, довгий час не наважувався
відправити туди свої PzH 2000, вважаючи операцію «поліцейською», і пропонуючи
своїм солдатам обходитися лише легкою зброєю. Але після загибелі 2 квітня 2010 року
трьох солдатів бундесверу було прийнято рішення про посилення контингенту в
провінції Кундуз, і в Афганістан направили три PzH 2000. Вперше в бій вони
вступили 10 липня 2010 року, прикриваючи евакуацію бронемашини, яка підірвалася
на міні.
PzH 2000, без
перебільшення, поставила новий стандарт для розробки подібних систем в інших
країнах світу. САУ PzH 2000 має вогневу потужність, яка можна порівняти з
трьома самохідками М109 останніх модифікацій. До того ж, німецька артсистема
має значно більше шансів уціліти на полі бою, завдяки високій рухливості,
кращому бронюванню, можливості діяти як у ролі стаціонарної вогневої точки, так
і в ролі мобільної системи озброєння. Бортова система самохідки дозволяє їй
діяти незалежно від зовнішніх коригувальників та артилерійських спостерігачів.
Коментарі
Дописати коментар