Чехословацький "ерлікон": VKPL vz. 36

Зенітні установки VKPL vz. 36 транспортувалися автомобілями «Татра» Т82

 

Напередодні та в роки Другої світової війни 20-мм автоматичні гармати «Ерлікон» були одними з найкращих у своєму класі. Навіть Чехословаччина з її високорозвиненою військовою промисловістю придбала такі зенітні гармати, хоча в армії цієї країни вони офіційно належали до кулеметів.

 

Для початку – трохи історії. 20-мм «Ерлікон» веде свій родовід від автоматичної гармати, спроєктованої у 1914 році талановитим німецьким конструктором Райнгольдом Беккером, власником сталеливарного заводу в Крефельді. Принцип дії автоматики гармати ґрунтувався на віддачі затвора та випереджальному запаленні капсуля. Спочатку гармата Беккера була авіаційною зброєю, але наприкінці Першої світової війни її почали розглядати і як наземну – протитанкову та зенітну. Після закінчення війни доопрацюванням і виробництвом 20-мм гармати займалася компанія SEMAG (Seebach Maschinenbau AG), а після її банкрутства у 1924 році патент на гармату Беккера перейшов до фірми «Ерлікон» як майно неплатоспроможного боржника.

 

Перші автоматичні гармати в чехословацькій армії

 

Уже в 1919 році армія Чехословаччини звернула увагу на виріб Беккера, придбавши принагідно у Баварії 47 таких гармат. У 1919–1921 роках до них закупили понад 250 тисяч набоїв, а загальна вартість угоди становила 4,3 млн марок. Спочатку передбачалося використовувати гармати Беккера як засіб протиповітряної оборони піхотних частин, але випробування показали незадовільні якості цієї зброї як зенітної. У результаті нову зброю відправили на склад, а в армійському командуванні протягом кількох років тривали дискусії щодо її подальшої долі. Зрештою, у 1930 році гармати Беккера передали… мостовому батальйону в Братиславі. Передбачалося використовувати їх для оборони переправ. У березні 1939 року чехословацька армія ще мала 29 гармат Беккера.

 

Гармата Беккера в експозиції Військово-історичного музею в Празі

 Друга спроба придбати 20-мм автоматичні гармати була здійснена у 1925 році, коли організаційна структура армії Чехословаччини стабілізувалася і розпочався пошук ефективної зброї супроводу для піхоти. Достатньо легка, щоб обходитися без механічної тяги, вона мала бути універсальною, забезпечуючи можливість боротьби з повітряними цілями, бронетехнікою та кулеметними гніздами. Малокаліберна автоматична гармата видавалася цілком вдалим варіантом, і Міністерство національної оборони придбало чотири гармати SEMAG 23K. Ця зброя являла собою друге, досконаліше покоління гармат Беккера. Гармати 23К пройшли випробування на полігоні та в піхотних частинах, а також були апробовані як авіаційне озброєння (на наземному макеті турелі та в польоті – на одномоторному легкому бомбардувальнику «Летов» Š-6). Проте до закупівлі більшої партії справа не дійшла: військових не влаштувала конструкція лафета і проблеми з подачею набоїв, виявлені під час випробувань. До того ж у той час уже тривали розробки 20-мм гармат чехословацькими фірмами.

 

Гармата SEMAG 23K на турелі «Бреге» під час випробувань на полігоні Міловіце. 1925 рік

 

У жовтні 1928 року військовим були представлені зразки 20-мм автоматичних гармат (згідно з чехословацькою термінологією – «великокаліберних кулеметів») виробництва фірм «Збройовка» (Брно) та «Янечек». В обох випадках це були ще навіть не прототипи, а радше демонстратори технології, які потребували тривалого доопрацювання. До весни наступного року «Збройовка» підготувала вдосконалений варіант своєї гармати, але й він не викликав ентузіазму з боку військових. Вони знову звернулися до закордонних зразків, придбавши у 1930 році в «Ерлікона» кілька екземплярів гармати М 28 (2 cm Infanterie-Granaten-Maschinengewehr – «2-см піхотний гранатомет-кулемет»). Зброя, що являла собою подальший розвиток системи Беккера, пройшла військові випробування у 28-му піхотному полку та 5-му гірському батальйоні. Результати були дуже обнадійливими, але закупівля більшої партії і цього разу не відбулася: головною метою військових було порівняння «Ерлікона» з вітчизняними конструкціями. На жаль, це порівняння виявилося далеко не на користь останніх. У доопрацюванні 20-мм гармат «Збройовки» та «Янечека» не спостерігалося жодного прогресу, і зрештою роботи за цими проєктами були припинені.

 

Все ж таки «Ерлікон»!

 

У 1933 році Міністерство національної оборони знову повернулося до питання модернізації піхотного озброєння. Фірма «Збройовка» запропонувала новий 14,5-мм великокаліберний кулемет, але цей зразок страждав від численних «дитячих хвороб» і потребував тривалого доопрацювання. Бачачи, що створення потрібної зброї зайшло в глухий кут, а вітчизняні фірми-розробники не виявляють достатньої зацікавленості, Міністерство національної оборони знову звернуло увагу на вироби «Ерлікона».

 

У березні 1934 року швейцарська фірма надала для випробувань зразки своїх 20-мм гармат моделі S у двох варіантах – наземному та авіаційному турельному (останній випробували на одному з екземплярів тримоторного бомбардувальника «Авіа» F.IX). У результаті закупівля авіаційної гармати не відбулася, а ось піхотний варіант, як то кажуть, припав до душі. На початку 1935 року була придбана партія з 12 гармат для військових випробувань, які пройшли їх на відмінно. Міністерство національної оборони замовило в «Ерлікона» 128 серійних гармат. Одночасно розпочалися переговори щодо придбання ліцензії, але вони дуже швидко зайшли в глухий кут: швейцарська фірма однією з умов продажу ліцензії висунула відмову «Збройовки» від розроблення великокаліберних кулеметів, що було неприйнятним для чехословацької сторони. Дискусія тривала протягом усього 1936 року. До неї долучився концерн «Шкода», але переконати швейцарців не вдалося. Зрештою Міністерству національної оборони довелося у грудні 1936 року замовити ще 60 гармат у Швейцарії (і це було не останнє замовлення). Натомість із придбанням ліцензії на боєприпаси таких проблем не виникло – виробництво 20-мм снарядів швидко налагодила фірма «Збройовка» на своєму новому заводі у місті Всетін.

 

Гармата «Ерлікон» S у похідному і бойовому положенні

 

У січні 1937 року Комісія озброєнь Міністерства національної оборони нарешті схвалила офіційне рішення про взяття 20-мм гармати на озброєння, щоправда, віднісши її до класу кулеметів. Зброя отримала позначення Velký kulomet proti letadlům (VKPL) vz. 36, тобто «Великий зенітний кулемет зразка 1936 року». З цим позначенням пов'язана цікава колізія: спочатку для «Ерлікона» передбачалося позначення vz. 35. Воно стояло і на всіх раніше поставлених екземплярах, а також на їхніх вузлах, комплектах запасних частин, інструменту й приладдя тощо. Довелося терміново змінювати маркування… Зробили це, щоб уникнути плутанини з прийнятим на озброєння трохи раніше 7,92-мм станковим кулеметом vz. 35. Цікаво, що для боєприпасів аналогічної зміни позначення не провели – 20-мм снаряди й надалі маркувалися vz. 35.

 

Служба

 

«Кулемети» VKPL vz. 36 надходили на озброєння рот зенітних кулеметів. Такий підрозділ складався з двох вогневих взводів по два відділення, у кожному з яких було по дві зенітні установки. Таким чином, рота мала вісім VKPL vz. 36, а її штатна чисельність становила 120 осіб. Підрозділ був повністю моторизованим. Основним транспортним засобом були двотонні тривісні автомобілі «Татра» Т82. У кузові такої машини перевозилися зенітна установка та обслуга із семи осіб. У деяких ротах використовувалися важчі, чотиритонні автомобілі «Татра» Т85.

"Татра" Т82 з зеніткою і боєкомплектом

Завантаження зенітної установки VKPL vz. 36 на автомобіль

До початку 1938 року формування більшості рот зенітних кулеметів було завершене, а завдяки інтенсивній бойовій підготовці вони досягли повної бойової готовності. Навесні-влітку того ж року роти зенітних кулеметів взяли участь у низці навчань, відпрацьовуючи, зокрема, стрільбу по буксированих мішенях-рукавах. Найсерйознішим недоліком, виявленим під час експлуатації, була неможливість ведення вогню з кузова автомобіля в повному діапазоні кутів горизонтального наведення, а також під час руху. Усунути його вдалося шляхом створення спеціального «осьового постаменту», який монтувався в кузові автомобіля.

 

Зенітна установка VKPL vz. 36 на вогневій позиції

Початкові розрахунки, датовані груднем 1935 року, передбачали формування 53 рот зенітних кулеметів для військової ППО (для них потрібно було 424 «Ерлікони») і 48 таких самих рот для ППО території країни (ще 384 зенітні установки). Але, як то кажуть, якби наші бажання збігалися з нашими можливостями… У вересні 1938 року чехословацька армія мала лише 227 зенітних установок VKPL vz. 36, а ще 51 екземпляр був замовлений для забезпечення мобілізаційних потреб. Замість запланованих 53 рот військової ППО було сформовано лише 16. По дві такі роти отримали всі чотири сформовані рухомі дивізії, по одній — 4-й, 18-й і 19-й прикордонні полки; решта п'ять рот прикривали армійські штаби. ППО території країни мала 11 рот зенітних кулеметів. Цього було вкрай недостатньо — наприклад, округ ППО «А», який прикривав столицю, мав лише дві такі роти. Слід враховувати, що VKPL vz. 36 був єдиним малокаліберним засобом ППО чехословацької армії — ліцензію на 40-мм зенітну гармату «Бофорс» вже придбали, але поставки очікувалися не раніше 1939 року.

 

У березні 1939 року вермахту дісталося 165 зенітних установок VKPL vz. 36, а ще 62 «успадкувала» армія Словаччини (їй також дісталися два десятки антикварних гармат Беккера). У Німеччині ці гармати отримали позначення Flak 28 — так само, як і оригінальні «Ерлікони», взяті на озброєння ще за часів Веймарської республіки. Виробництво боєприпасів до них на заводі «Збройовка» тривало; більше того, було налагоджено й виробництво гармат «Ерлікон» в авіаційному варіанті MG FF (закупівля авіаційних гармат Oerlikon FFS для озброєння мисливців «Авіа» Bk-534 і B-135 планувалася Чехословаччиною ще до окупації). У вермахті колишні чехословацькі «Ерлікони» застосовувалися переважно для протиповітряної оборони аеродромів. У міру надходження сучасніших 20-мм зенітних гармат Flak 38 їх передавали до навчальних частин. Крім того, 36 гармат Flak 28 (невідомо, колишніх чехословацьких чи німецьких) Німеччина передала Словаччині.

 

Зенітна установка VKPL vz. 36 під час Словацького національного повстання

 

У словацькій армії роти зенітних кулеметів були реорганізовані в легкі батареї, при цьому їхня структура залишилася попередньою. Сім таких підрозділів увійшли до складу 153-го зенітного артилерійського полку, який у 1940 році був перейменований на Полк зенітної артилерії. З початком війни проти СРСР Рухома група, що діяла на Східному фронті (згодом — Рухома бригада), отримала одну батарею, озброєну вісьмома зенітними установками VKPL vz. 36. Після реорганізації в Рухому дивізію її легку батарею посилили третім взводом, довівши кількість 20-мм зенітних установок до 12. Нарешті, у 1943 році до складу Рухомої дивізії ввели другу легку батарею, і тепер це з'єднання мало вже 24 VKPL vz. 36. Словацька Охоронна дивізія, яка переважно займалася боротьбою з партизанами, мала дві легкі батареї штатної організації (загалом 16 VKPL vz. 36). Ці зенітні установки брали участь і у Словацькому національному повстанні. Кілька десятків «Ерліконів» перебували також на озброєнні армії повоєнної Чехословаччини. Останні 19 зенітних установок VKPL vz. 36 були списані у 1951 році.

 

Калібр, мм	20
Довжина ствола, мм / калібрів	1400/70
Довжина нарізної частини ствола, мм	1246
Маса в бойовому положенні, кг	295
Обслуга, чол.	7
Горизонтальний кут наведення, град.	360
Вертикальний кут наведення, град.	-15, +90
Маса снаряда, г	130
Початкова швидкість снаряда, м/с	830
Максимальна дальність стрільби, м	6000
Еективна дальність стрільби, м	2500
Досяжність за висотою, м	2000
Місткість магазина, снарядів	15
Практична швидкострільність, постр./хв	120

Перші дві частини серіалу про чехословацькі міжвоєнні зенітки - тут і тут.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783