Гармата на возі: 83,5-мм зенітка vz. 22

 

Перша частина невеликого серіалу про чехословацькі зенітки міжвоєнного періоду

 

На початку 20-х років армія Чехословаччини мала досить скромний парк зенітних гармат. До нього входили чотири 8-см гармати vz. 5/8 (переробка польової гармати М 5/8 на зенітну), а також двадцять 9-см гармат vz. 12/20. Останні мали досить добру балістику, однак не підходили для прикриття польових військ, оскільки являли собою напівстаціонарні системи.

 

Розробка та виробництво

 

Чехословацька військова промисловість в особі концерну «Шкода», який у роки Першої світової війни був основним виробником зенітних гармат для австро-угорської армії та флоту, цілком могла задовольнити потреби власних збройних сил. Уже 1919 року з'явилися проєкти нових зенітних гармат калібрів 76,5 і 83,5 мм. Перший із них еволюціонував у зенітну гармату vz. 18/19, що випускалася серійно, але лише на експорт: у 1921 році чотири гармати придбала Швеція, ще через два роки шістнадцять гармат поставили до Іспанії; крім того, одну зенітну гармату придбала для випробувань Франція.

 

Чому ж нова зенітна гармата не «спокусила» чехословацьких військових? Річ у тім, що гармата vz. 18/19, так само як і 83,5-мм зенітна гармата, яка не пішла в серійне виробництво, проєктувалася під кінну тягу. Тому її маса в похідному положенні не повинна була перевищувати 2800 кг — граничного навантаження для шестикінного запрягу. Унаслідок цього конструкторам довелося обмежити довжину ствола та масу метального заряду (останнє зменшувало силу віддачі, що давало змогу полегшити лафет). Водночас Міністерство національної оборони Чехословаччини прагнуло отримати гармату, яка була б потужною, але водночас рухомою, здатною прикривати не лише стаціонарні об'єкти, а й виконувати функції засобу протиповітряної оборони на рівні піхотних дивізій. Тому від нової гармати вимагали мінімального часу переведення з похідного положення в бойове і навпаки. Зенітна гармата мала вести вогонь безпосередньо з візка, без відокремлення колісних ходів.

 

Загальний вигляд гармати vz. 22

Конструктори «Шкоди» блискуче впоралися з поставленим завданням. 83,5-мм гармата зі стволом завдовжки 55 калібрів надавала 10-кг снаряду початкову швидкість 800 м/с. Досяжність за висотою становила 11 000 м, що з великим запасом перекривало практичну стелю бойових літаків 20-х років. Щоправда, з огляду на значно більшу силу віддачі та вимогу вести вогонь безпосередньо з візка останній довелося зробити дуже масивним. У результаті маса гармати досягла майже 9 т. Зрозуміло, про кінну тягу вже не могло бути й мови: зенітна гармата проєктувалася під механічну тягу і транспортувалася колісним тягачем «Шкода» Z.

 Тягач «Шкода» Z підтягує гармату vz. 22 за допомогою лебідки

Випробування нової 83,5-мм зенітної гармати тривали у 1920–1922 роках паралельно з її доведенням. У 1921 році Міністерство національної оборони зажадало пристосувати гармату до транспортування в гірській місцевості. У такому варіанті вона мала розбиратися на три частини й перевозитися окремими візками. Втім, невдовзі військові відмовилися від цієї вимоги. У 1922 році зенітну гармату взяли на озброєння, присвоївши їй позначення 8,35 cm kanon proti letadlům vz. 22. Водночас тривало її доведення. Снаряд OČGN vz. 23 взяли на озброєння у 1923 році, а візок vz. 24 — у 1924-му.

 Зенітна гармата vz. 22 на вогневій позиції

Поставки зенітних гармат vz. 22 розпочалися у 1923 році, коли армія отримала перші 14 одиниць. Наступного року було передано 35 гармат, але згодом темпи виробництва різко знизилися — у 1925–1927 роках Міністерство національної оборони отримало лише шість гармат і певну кількість запасних стволів. Тим часом «Шкода» продовжувала вдосконалювати свою продукцію. У 1930 році для гармати vz. 22 запровадили автофретований ствол. Уже наступного року підприємство передало армії рекордну кількість гармат — 45 одиниць. Загалом Міністерство національної оборони Чехословаччини отримало 144 гармати vz. 22 і певну кількість запасних стволів (їхні поставки завершилися у 1933 році).

 

Гармата vz. 22 на Празькому автосалоні, 1924 рік

83,5-мм зенітна гармата не набула значного поширення за кордоном — військове відомство тривалий час не надавало дозволу на експорт таких гармат, які вважалися одними з найкращих у світі у своєму класі. Продали лише певну кількість гармат у корабельному варіанті (Югославії). Зокрема, югославський флот озброїв ними шість тральників типу «Галеб» (колишні німецькі тральники типу М1916, придбані у 1921 році), кожен із яких отримав по дві гармати. Ще дві зенітні гармати (у спареній установці) встановили на дестроєрі «Дубровник». Крім того, дві корабельні зенітні гармати «Шкода» продала Латвії.

 Бойова робота обслуги гармати vz. 22

Конструкція

 

Ствол гармати vz. 22 завдовжки 55 калібрів складається з кожуха і труби. Нарізи — правобічні, постійної крутизни. Затвор — горизонтальний клиновий. Противідкотні пристрої складаються з гідравлічного гальма відкату та пружинного накатника. Також є пружинний зрівноважувальний механізм.

 

Лафет гармати складається з люльки з противідкотними пристроями, верхнього станка з механізмами горизонтального й вертикального наведення та нижнього станка. Лафет змонтований на візку vz. 24, що складається з масивної рами, переднього і заднього колісних ходів, двох відкидних бічних упорів із гвинтовими домкратами та розкладної платформи.

 

Заряджання гармати — роздільно-гільзове. До боєкомплекту входив єдиний тип снаряда — OČGN vz. 23 масою 10 кг. Снаряд споряджався дистанційним підривачем.

Обслуга гармати складалася з 11 осіб: командира, стрільця, двох навідників, замкового, зарядника, установника підривачів, подавача та трьох піднощиків.

 

Служба в чехословацькій армії

 

Поставки гармат vz. 22 дали змогу істотно посилити протиповітряну оборону Чехословаччини. 1 жовтня 1924 року три наявні на той час зенітні дивізіони розгорнули в полки: 151-й у Празі, 152-й в Оломоуці та 153-й у Братиславі. У 1933 році до них додався 154-й полк, сформований у Празі, а через чотири роки передислокований до Пардубиць. Кожен полк складався з трьох дивізіонів по три чотиригарматні батареї й мав 36 зенітних гармат vz. 22. Особовий склад батареї налічував 143 військовослужбовці. Вона мала чотири тягачі та шість вантажних автомобілів.

 Зенітна гармата vz. 22 на вогневій позиції

Зенітники досить інтенсивно займалися бойовою підготовкою. Однак виникла проблема: у густонаселеній Чехословаччині не вдалося знайти місце для полігону, який забезпечував би можливість проведення стрільб по буксированому конусу. Вихід знайшли у 1927 році, коли з Югославією було підписано угоду про створення чехословацького зенітного полігону в Бока-Которській затоці. На гідроавіабазі в Кумборі розмістився чехословацький авіазагін із чотирма поплавковими гідролітаками Avia A.29 (модифікація сухопутного літака Ab.11), які використовувалися для буксирування мішеней. У 1935 році їх замінили поплавцевим варіантом літака Letov Š.328 — Š.328V. Особовий склад дивізіонів, озброєних гарматами vz. 22, по черзі направлявся на цей полігон для проведення практичних стрільб.

 

Батарея зенітних гармат vz. 22 на вогневій позиції

У другій половині 1930-х років гармата vz. 22 уже вважалася не цілком відповідною сучасним вимогам. З одного боку, вона мала відмінні балістичні характеристики, а з другого — не була пристосована для роботи з приладом управління артилерійським зенітним вогнем (ПУАЗВ), а ручний затвор і роздільне заряджання істотно обмежували практичну скорострільність. Фірма «Шкода» розробила пропозиції щодо модернізації гармати, які передбачали переобладнання затвора на напівавтоматичний та встановлення обладнання для приймання даних від ПУАЗВ. Однак цей варіант визнали надто дорогим.

Обслуговування зенітних гармат vz. 22 у 153-му полку

Передбачалося замінити гармати vz. 22 новими зразками, однак вони почали надходити до війська лише у другій половині 1938 року. Тому основу протиповітряної оборони Чехословаччини в період Мюнхенської кризи, як і раніше, становили зенітні гармати vz. 22. Під час мобілізації їх розподілили між районами протиповітряної оборони. Кожен із них мав 2–4 батареї гармат vz. 22, доповнені прожекторними ротами, ротами 20-мм зенітних гармат vz. 36 (у Чехословаччині вони офіційно класифікувалися як великокаліберні кулемети), а також кулеметними ротами. Винятком був район ППО «А», який охоплював Прагу з передмістями. До його складу входили аж 14 зенітних батарей, 10 прожекторних і 6 кулеметних рот.

 

Після підписання Мюнхенської угоди зенітна артилерія залишилася єдиним родом військ чехословацької армії, який не зазнав скорочення. Однак, як відомо, у березні 1939 року Чехословаччина не чинила опору Німеччині, і зенітні гармати не зробили жодного пострілу по противнику.

 

У нових господарів

 

Після окупації Чехії більша частина озброєння та військової техніки чехословацької армії дісталася Німеччині, а менша — була успадкована Словаччиною. Повною мірою це стосувалося й зенітних гармат vz. 22. Вермахт отримав 119 таких гармат, 72 запасні стволи та майже 315 000 снарядів. Гармати отримали позначення 8,35 cm Flak M22(t). Більшість із них надійшла на озброєння частин 18-го повітряного округу зі штабом у Відні, сфера відповідальності якого тепер охоплювала й територію Протекторату Богемії та Моравії. Крім того, колишніми чехословацькими зенітними гарматами озброїли окремий зенітний дивізіон «Данциг», сформований в однойменному місті напередодні нападу на Польщу. Після окупації у вересні 1939 року польського узбережжя разом із портом і військово-морською базою Гдиня (перейменованою на Готенгафен) дивізіон «Данциг» був залучений до охорони цього важливого об'єкта.

 

У деяких джерелах трапляються згадки про застосування гармат M22(t), щонайменше однієї батареї, для обстрілу фортів лінії Мажино. Оскільки до боєкомплекту чехословацької зенітної гармати входили лише уламкові снаряди, вогонь вівся прямою наводкою по амбразурах.

 

Після окупації Франції та країн Бенілюксу основну частину гармат M22(t) використали для забезпечення протиповітряної оборони промислових центрів і вузлів комунікацій на цих територіях. Частину гармат включили до системи Атлантичного валу, причому деякі з них (зокрема в районі Шербура) були встановлені на позиціях, що забезпечували ведення вогню не лише по повітряних, а й по морських цілях. Висадка союзників у Нормандії та подальші бої фактично поставили хрест на більшості гармат M22(t). Якщо в серпні 1943 року на озброєнні німецьких частин у Франції перебувало 107 таких гармат, то в жовтні 1944 року їх залишалося лише 20.

 

Словаччина отримала 25 зенітних гармат vz. 22 зі складу 153-го полку. Оскільки для штатних дев'яти батарей гармат не вистачало, їх невдовзі перерозподілили між шістьма важкими батареями. Ці батареї забезпечували протиповітряну оборону Братислави та основних аеродромів. У липні 1944 року систему ППО реорганізували, перерозподіливши батареї гармат vz. 22 між трьома зонами територіальної оборони. Перша охоплювала Братиславу, друга — промисловий район Поважжя, а третя — нафтопереробний завод у Дубовому. Останній 20 серпня зазнав нальоту американської авіації. Разом із німецькими зенітними гарматами вогонь по літаках противника вела й словацька 10-та важка батарея, однак через недостатню підготовку особового складу помітних успіхів вона не досягла.

 

Під час Словацького національного повстання 10-та батарея забезпечувала прикриття аеродрому Три Дуби та радіовузла повстанців, а згодом була евакуйована в гори, до району Доновали. До останніх днів повстання вона вела вогонь, а 28 вересня її гармати були знищені.

 

Для свого часу зенітна гармата vz. 22 мала дуже добрі балістичні характеристики, однак була надзвичайно громіздкою. Прагнення чехословацьких військових отримати мобільну зенітну гармату парадоксальним чином призвело до її значного обважнення. У результаті vz. 22 могла ефективно використовуватися лише на стаціонарних позиціях. Показовим є той факт, що коли словацький уряд відправив на Східний фронт свою Рухому дивізію, придану їй важку зенітну батарею довелося озброїти німецькими 88-мм гарматами.

 

Калібр, мм	83,5
Довжина ствола, мм / калібрів	4600/55
Маса гармати, кг	8800
Маса ствола з затвором, кг	1244
Маса візка vz. 24	4930
Обслуга, чол.	11
Горизонтальний кут наведення, град.	360
Вертикальний кут наведення, град.	-4, +85
Маса снаряда, кг	10
Початкова швидість снаряда, м/с	800
Дальність стрільби, м	17000
Досяжність по висоті, м	11000
Практична швидкострільність, постр./хв	12

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783