На межі епох і технологій: ЗГРК PGZ-95 і PGZ-04А
Військова промисловість КНР 80-х – 90-х років минулого
століття – це досить цікаве явище, в якому сплелись радянські технології 50-х –
60-х років, свіжіші західні досягнення і вітчизняні спроби поєднати все це у працездатних
зразках. Сьогодні поговоримо саме про такий продукт – зенітну самохідну установку,
точніше, зенітний гарматно-ракетний комплекс PGZ-95 (він же «тип 95») і його
вдосконалений варіант PGZ-04А.
Пам’ятаєте, я колись розповідав про італійську ЗСУ SIDAM 25? Так от, за деякими даними, в середині 1980-х китайці придбали одну комплектну
башту цієї чотиристволки. Розібрали, вивчили, 25-мм гармату Oerlikon КВА скопіювали, а башту творчо переробили. До чотирьох
25-мм гармат (зі збільшеним боєкомплектом – 1000 снарядів порівняно з 630 у SIDAM 25) додали ще чотири ракети QW-2 (копія совєтських «Ігла-1»). Завдяки введенню ракет до
складу озброєння дальність ураження повітряних цілей зросла з 2500 м у чисто
гарматному варіанті до 6000 м, а висота – з 2000 до 3500 м.
Ще однією зміною порівняно з італійським оригіналом стало
обладнання самохідки радаром. РЛС CLC-1, яка працює в сантиметровому діапазоні S (2-4 ГГц), забезпечує виявлення повітряних цілей на
відстані до 11 км. Антена радару, встановлена на дахові башти, у неробочому
положенні складається. У передній частині башти встановлена електронно-оптична
система, яка включає телекамеру (дальність виявлення цілей 6000 м),
інфрачервоний датчик (5000 м) і лазерний віддалемір (діапазон вимірювань від
500 до 5500 м, точність +/– 5 м). Усі ці засоби пов’язані з комп’ютеризованою
системою управління вогнем.
ЗГРК використовує шасі WZ-321 – уніфікована гусеничне шасі, на якому, зокрема, базується і РСЗВ PHZ-89 (про неї я колись розповідав) та винищувач танків PTZ-89 (про нього теж була стаття). Маса бойової машини – 22,5 т, максимальна
швидкість – 50 км/год, а запас ходу – 450 км. Броня корпусу захищає від куль
калібру 12,7 мм у лобовій проєкції та 7,62 мм у бічній і задній. Екіпаж бойової
машини – 3 чол.
Комплекс взяли на озброєння 1997 р., а два роки по тому вперше
продемонстрували публічно. Машина отримала позначення «тип 95» за старою
номенлатурою і PGZ-95 – за новою.
Для взаємодії з PGZ-95 створили і рухомий командний пункт (РКП), який використовує таке ж
шасі. Він обладнаний РЛС CLC-2, здатною виявляти повітряні цілі на відстані до 45 км і висоті 4,5 км.
Екіпаж РКП – 5 чол. РКП призначений для управління вогнем шести бойових машин.
Інформація з нього на ЗГРК може передаватись кабелем на відстань до 500 м (коли
батарея знаходиться у позиційному районі), по радіо (до 15 км), або ж цифровим
телекодовим зв’язком (до 5 км).
Типовий батарейний комплект включає шість ЗГРК PGZ-95, рухомий командний пункт, а
також п’ять допоміжних машин на шасі повнопривідних тривісних вантажівок – три транспортно-заряджальні,
контрольно-перевірочна і пересувна електростанція.
Обсяг виробництва PGZ-95 був невеликим – близько 40 екземплярів. Річ у тім, що
на момент появи цього ЗГРК його пошуково-прицільний комплекс (власне,
оптико-електронна частина) вже був застарілим. Тож на початку 2000-х років
створили удосконалений варіант PGZ-04А. Його шасі й артилерійська частина лишились без змін. Натомість
встановили нові телекамеру і лазерний віддалемір, а інфрачервоний датчик
замінили тепловізійною камерою. Також замість ракет QW-2 застосували FN-6 з такою ж дальністю (6000 м), але збільшеною до 3800 м досяжністю за
висотою. Цей ЗГРК став значно більш масовим – вважається, що виготовили близько
270 PGZ-04А.
Перший китайський ЗГРК намагались продати і за кордон –
до Малайзії, Шрі-Ланки, Лаосу – однак безуспішно.
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк: 5168 7456 7352 6783
Коментарі
Дописати коментар