На чеському шасі: Flakpanzer 38(t)


 

Перша німецька зенітна самохідна установка на танковому шасі – Flakpanzer I – виявилась не надто вдалою і не набула поширення. Упродовж двох років після її появи вермахт обходився самохідними зенітками на напівгусеничних шасі. Нову спробу створити ЗСУ на танковій базі німці здійснили лише через два роки, причому рішення ухвалювалося за безпосередньої участі Адольф Гітлер. У травні 1943 року на нараді з питань проєктування надважкого танка «Маус» він запропонував включити до складу озброєння супертанка 37-мм спарену зенітну гармату флотського зразка. Військові зустріли цю ідею прохолодно, але проігнорувати не могли — адже її запропонував сам фюрер.

 

Подальше обговорення привело до думки, що зенітку необов’язково встановлювати на «Маус» — доцільніше створити окрему ЗСУ, здатну прикривати не лише «Мауси», а й інші типи танків. Відповідного за вантажопідйомністю шасі, здатного витримати 37-мм спарену установку, у наявності не було. На початку вересня 1943 року Гітлер був змушений погодитися на «тимчасову» ЗСУ, озброєну 20-мм одноствольним автоматом — таким самим, як і на першому «Флакпанцері».

 

Конструкція

 

Як базу для нової зенітки обрали Pz.Kpfw. 38(t) Ausf. L — шасі відомого легкого танка чехословацької розробки, адаптоване для самохідної артилерії шляхом перенесення моторного відділення в середню частину машини, а бойового — у корму. На такому шасі, зокрема, випускалися винищувачі танків «Мардер III» та 150-мм самохідні гармати «Грілле». 15 жовтня 1943 року за особистою вказівкою Гітлера заводу ВММ у Празі доручили виготовити 150 зенітних самохідних установок, що отримали позначення 2 cm Flak 38 auf (Sf) Pz.Kpfw. 38(t) Ausf. M (Sd.Kfz. 140), а неофіційно іменувалися Flakpanzer 38(t). У низці публікацій трапляється назва «Гепард», але вона з’явилася вже після Друга світова війна з легкої руки одного з дослідників.


 

Конструкція самохідки була доволі простою, хоча й не настільки примітивною, як у Flakpanzer I. 20-мм одноствольну зенітну гармату встановлювали на Flakpanzer 38(t) у відкритій зверху рубці восьмигранної форми у плані (верхні частини стінок рубки могли відкидатися вниз), виготовленій із 10-мм бронелистів. Таке рішення забезпечувало значно кращий захист обслуги, ніж у першого «Флакпанцера». Сам же розрахунок складався з чотирьох осіб — командира, навідника, заряджальника та механіка-водія.


 

Встановлена на ЗСУ гармата Flak 38 мала круговий горизонтальний обстріл, а діапазон кутів вертикального наведення становив від −5 до +90°. Довжина ствола дорівнювала 65 калібрам, а ефективна дальність вогню — 2200 м. Живлення здійснювалося з 20-зарядних магазинів. Теоретична скорострільність гармати становила 450 пострілів за хвилину, але на практиці не перевищувала 100–120 пострілів за хвилину. Возимий боєкомплект ЗСУ становив 1040 набоїв (52 магазини: 36 з осколковими снарядами 2 cm Br.Spgr і 16 — з бронебійними 2 cm Pzgr).

 


Переваги нової ЗСУ над Flakpanzer I обмежувалися лише кращим захистом обслуги та вищою рухливістю. Озброєння залишалося тим самим — таким же слабким і таким, що не відповідало вимогам часу. Саме це зумовило невелике поширення Flakpanzer 38(t) — навіть скромне замовлення на півтори сотні таких установок не було виконане повністю. Упродовж листопада 1943 — лютого 1944 року виготовили 141 самохідну зенітну установку, а решту 9 шасі використали для монтажу 150-мм гармат, перетворивши їх на САУ «Грілле».

 

Служба і бойове застосування

 

Відповідно до свого призначення, ЗСУ Flakpanzer 38(t) надходили на озброєння танкових дивізій вермахту та військ СС. Ними комплектували танкові взводи ППО (Panzer-Flugabwehr-Zug) у складі танкових полків. За штатом K.St.N. 1195, такий взвод налічував дванадцять ЗСУ, зведених у три групи по чотири установки. На практиці найчастіше вісім зеніток залишали у розпорядженні командира полку, а решту розподіляли по дві між двома танковими батальйонами, що входили до складу полку.


Формування танкових взводів ППО почалося наприкінці січня 1944 року. Першими їх отримали 2-га і 21-ша танкові дивізії, 130-та навчальна танкова дивізія, а також три танкові дивізії військ СС — 9-та «Гогенштауфен», 10-та «Фрундсберг» і 12-та «Гітлер’югенд». Однак у травні 1944 року взводи ППО 9-ї та 10-ї танкових дивізій СС передали до складу 1-ї танкової дивізії СС «Лейбштандарт Адольф Гітлер» і 2-ї танкової дивізії СС «Дас Райх». У середині червня 1944 року повний взвод Flakpanzer 38(t) отримала і 17-та панцергренадерська дивізія СС «Гетц фон Берліхінген», що воювала в Нормандії. У вересні це з’єднання поповнилося ще вісьмома ЗСУ, призначеними для дивізії «Фрундсберг», але «приватизованими» панцергренадерами.

 

Усі перелічені з’єднання воювали на Західному фронті — у Франції. Крім того, 36 Flakpanzer 38(t) відправили до Італії, укомплектувавши ними взводи ППО 26-ї танкової, а також 29-ї і 90-ї панцергренадерських дивізій. На Східному фронті Flakpanzer 38(t) зустрічалися у «гомеопатичних дозах» — у липні 1944 року вісім таких ЗСУ отримала танкова дивізія «Герман Герінг», що перебувала на території Польщі (самохідки придали штабу її 2-го танкового батальйону). Певну кількість Flakpanzer 38(t) залишили в резерві. Останнє відправлення таких ЗСУ у війська було зафіксоване в січні 1945 року, коли шість Flakpanzer 38(t) отримала бригада супроводу фюрера (Führer-Begleit-Brigade).


 

У боях на Західному фронті танкові взводи ППО зазнали важких втрат, причому не лише від ворожої авіації, а й від сухопутних військ. До кінця липня в Нормандії було втрачено дюжину Flakpanzer 38(t), а протягом осені ця кількість зросла до 84 — тобто загинули майже всі машини цього типу, відправлені до Франції. До грудня 1944 року на Західному фронті залишалося лише дев’ять Flakpanzer 38(t): три у 2-му батальйоні 3-го танкового полку СС (дивізія «Дас Райх») і шість у 17-му танковому батальйоні СС (дивізія «Гетц фон Берліхінген»). Дещо кращою була ситуація в Італії: станом на 15 березня 1945 року там налічувався 21 справний Flakpanzer 38(t).

 

Flakpanzer 38(t) став першою гусеничною ЗСУ, що вироблялася в Німеччині у помітній кількості. Незважаючи на слабке бронювання, зумовлене малою вантажопідйомністю шасі легкого танка, Flakpanzer 38(t) здобув репутацію доволі ефективного бойового засобу. Згідно з рапортом про бойові дії на Західному фронті, підготовленим 30 січня 1945 року, ці ЗСУ записали на свій рахунок кілька сотень збитих літаків — головним чином у період з червня по серпень 1944 року. Надалі рахунок перемог екіпажів Flakpanzer 38(t) пішов на спад — самохідні зенітки нещадно вибивалися противником.

 

Зенітна самохідна установка Flakpanzer 38(t) виявилася проміжним зразком і тимчасовим рішенням — як, зрештою, і задумувалося при її створенні. Уже з березня 1944 року в серію пішли досконаліші самохідні зенітні установки, які заслуговують на окрему розповідь.

 

Екіпаж, чол.

4

Бойова маса, кг

9800

Довжина, мм

4610

Ширина, мм

2135

Висота, мм

2250

Кліренс, мм

400

Озброєння

20-мм гармата Flak 38

Боєкомплект, снарядів

1040

Потужність двигуна, к.с.

150

Швидкість по шосе/по пересіченій місцевості, км/год

42/20

Запас ходу по шосе, км

210

Товщина броні, мм:

корпус

8-20

рубка

10

Перепони, що долаються:

кут підйому, град.

30

ширина рову, см

180

глибина броду, см

90

висота стінки, см

75

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як росіяни намагались створити скрєпний HIMARS і що з цього вийшло

Перший "сапог", або ж совєтський "Панцершрек"

Польський малий калібр: для моря і для суходолу