Проста і легка: ЗСУ Sd.Kfz. 10/4

 

Пара ЗСУ Sd.Kfz. 10/4 на вогневій позиції. Східний фронт, 1942 рік

Учора я розповідав про ідейну попередницю ЗУ-23-2 - німецьку зенітку Flak 30/38. Сьогодні ж - про установку, яку можна вважати попередницею "мотолиги" із "зушкою".

Напередодні Другої світової війни в Німеччині була розроблена ціла гама напівгусеничних тягачів — від крихітного «мотоцикла» Sd.Kfz. 2 до величезного 18-тонного Sd.Kfz. 9. Усі вони (крім найменшого) використовувалися як шасі для самохідних установок, а наймасовішою серед них була 20-мм зенітна гармата на базі 1-тонного тягача Sd.Kfz. 10.

 

Замовлення на розробку 1-тонного (йдеться не про вантажопідйомність, а про тягове зусилля на гаку) артилерійського тягача фірма «Демаг» отримала у 1933 році. Упродовж 1934–1936 років побудували п’ять прототипів, оснащених 1,5- та 2-літровими двигунами від легкових автомобілів BMW, але всі вони були визнані надто слабкими. Лише створена у 1937 році модель D6 з 3,8-літровим двигуном «Майбах» NL 38TRK (83 к.с.) пішла в невелику серію. А по-справжньому масовим став тягач D7, що випускався з жовтня 1938 року. Спочатку він комплектувався двигуном NL 38TRKМ (90 к.с.), а з кінця 1939 р. — 6-циліндровим «Майбах» HL 42 (4,2 л, 100 к.с.). Трансмісія — напівавтоматична «Майбах Варіорекс» (7 передач уперед і 3 назад), а з 1943 р. — механічна. Гусеничний рушій Sd.Kfz. 10 мав п’ять опорних котків на борт (три здвоєні та два одинарні). Підвіска опорних котків — торсіонна.

 

До припинення виробництва у грудні 1943 року сім фірм виготовили загалом 9240 тягачів Sd.Kfz. 10 (у це число включені шасі для бронемашин Sd.Kfz. 252 і Sd.Kfz. 253, але не враховані шасі для бронетранспортерів Sd.Kfz. 250). Спочатку тягачі призначалися виключно для буксирування легких артсистем (на кшталт 37-мм протитанкової гармати або 20-мм зенітної гармати). Але у 1940 році розпочався випуск модифікації Sd.Kfz. 10 Ausf. B з посиленою кормовою частиною корпусу, що дозволило буксирувати 75-мм протитанкову гармату Pak 40 або 105-мм гаубицю leFH 18.

 

Створення та виробництво

 

Ідея встановити 20-мм зенітну гармату на платформу тягача, що називається, ширяла в повітрі з найранішого етапу розробки Sd.Kfz. 10. Таке рішення дозволяло суттєво скоротити час переведення зенітної гармати з похідного положення в бойове і, тим самим, розв’язати проблему прикриття моторизованих колон на марші.

 

Прототип 20-мм ЗСУ на шасі D II 3

 

У 1938 році був створений дослідний зразок ЗСУ з використанням шасі D II 3 — одного з прототипів Sd.Kfz. 10. На його вантажній платформі встановили 20-мм зенітну гармату Flak 30 на штатному лафеті. Решітчасті металеві борти платформи при переведенні в бойове положення відкидалися і фіксувалися горизонтально, роблячи роботу обслуги зручнішою. Полігонні випробування самохідної установки пройшли цілком успішно, і вже в тому ж 1938 році розпочався серійний випуск ЗСУ Sd.Kfz. 10/4 на серійному шасі D7.

 

Перший контракт, що передбачав виробництво 370 ЗСУ (195 для сухопутних військ і 175 для люфтваффе), був виконаний до липня 1939 року. За з даними Т. Йентца, упродовж 1940 року було виконано чергове замовлення на 1000 ЗСУ Sd.Kfz. 10/4 для сухопутних військ і 225 — для люфтваффе, а потім до березня 1942 року ці самохідні установки випускалися темпом 20–25 одиниць на місяць. Крім того, у 1943–1944 роках виготовили 962 ЗСУ Sd.Kfz. 10/5, озброєні 20-мм гарматою Flak 38.

 

Конструкція ЗСУ

 

Ходова частина та силова установка Sd.Kfz. 10/4 були такими ж, як і в базової моделі. Конструкція передньої частини корпусу з капотом і кабіною водія також мало відрізнялася від тягача — хіба що на крилах з’явилися тримачі для особистої зброї обслуги (карабінів «Маузер» 98k). Також іноді перед капотом встановлювався вантаж-противага. Найсуттєвішими були відмінності в конструкції вантажної платформи. Її бортові та задній борти були виконані у вигляді каркаса зі сталевих кутиків, покритого сталевою ж сіткою. У бойовому положенні вони відкидалися в горизонтальне положення.

 

Проєкції ЗСУ Sd.Kfz. 10/4

 

Самохідна установка озброювалася 20-мм гарматою Flak 30 (з 1941 року — Flak 38), що встановлювалася на вантажній платформі на своєму штатному лафеті — трикутній основі з трьома сошниками. Спочатку гармата була швидкознімною — її можна було силами обслуги зняти з шасі або встановити назад. Для цього до комплекту ЗСУ входили спеціальні напрямні, а у верхніх кутах передньої стінки вантажної платформи були встановлені два блоки. Встановлення зенітної гармати на платформу вимагало зусиль п’яти осіб: по двоє тягнули за троси, заведені на блоки, а один штовхав гармату ззаду. Тренована обслуга справлялася з цією процедурою за 20 секунд. Однак згодом від напрямних і блоків відмовилися — практика показала, що потреба знімати зенітну гармату з шасі виникає не так уже й часто.

 

Шасі ЗСУ Sd.Kfz. 10/4 (пізнього випуску)

 

Возимий боєкомплект становив 260 набоїв і розміщувався в контейнерах на бортах платформи. Крім того, самохідна установка могла буксирувати одновісний причіп Sd.Anh. 51 вантажопідйомністю 700 кг (який також був штатним лафетом зенітних гармат Flak 30 і Flak 38) із 640 набоями до зенітки. Застосовувалися й інші типи одновісних причепів: Sd.Anh. 53 (вантажопідйомністю 585 кг), що використовувався у зенітній артилерії, або Sd.Anh. 32, спочатку розроблений для транспортування боєкомплекту 37-мм протитанкових гармат.

 

ЗСУ Sd.Kfz. 10/4 з розгорнутим тентом і причепом Sd.Anh. 51. Перед капотом встановлено противагу

 

Частина машин Sd.Kfz. 10/5 пізніх випусків отримала частковий бронезахист у вигляді 8-мм листів, що прикривали радіатор двигуна і передню проєкцію кабіни.

 

Варіант ЗСУ з частковим бронюванням кабіни та двигуна. Борти відкинуті в бойове положення

 

Організація підрозділів, озброєних ЗСУ Sd.Kfz. 10/4

 

Основною тактичною одиницею, що використовувала легкі напівгусеничні ЗСУ, була легка зенітна самохідна рота (Leichte Fliegerabwehr Kompanie Selbstfahrlafette). Штат такої роти K.St.N. 192 передбачав наявність таких структурних елементів:

• управління (1–2 автомобілі Kfz. 15 і 4 мотоцикли);

• відділення зв’язку (1 автомобіль Kfz. 15 з телефонним майном і 4 Kfz. 2 з радіостанціями);

• взвод типу А — причіпних зенітних гармат (управління — 3 автомобілі Kfz. 15 і 2 мотоцикли; відділення боєпостачання — 2 автомобілі Kfz. 81 з причепами; вогневе відділення — 4 зенітні гармати Flak 30 або Flak 38, 4 автомобілі Kfz. 81);

• взвод типу В — самохідний (управління — 1 автомобіль Kfz. 15 і 4 мотоцикли; відділення боєпостачання — 2 тягачі Sd.Kfz. 10 з причепами Sd.Anh. 51; бойове відділення — 4 ЗСУ Sd.Kfz. 10/4 і 2 причепи Sd.Anh. 51);

• взвод типу С — самохідний (управління — 3 автомобілі Kfz. 15 і 2 мотоцикли; відділення боєпостачання — 2 тягачі Sd.Kfz. 7 з причепами Sd.Anh. 54; бойове відділення — 2 20-мм счетверені ЗСУ Sd.Kfz. 7/1 і 2 причепи Sd.Anh. 54).

 

Структура роти не була жорсткою — взводи могли комбінуватися в різних поєднаннях. Наприклад, із п’ятдесяти однієї легкої зенітної самохідної роти, виділеної для участі в операції «Барбаросса» станом на 22 червня 1941 року, штатний склад (по одному взводу типів А, В і С) мали лише десять. Інші роти були організовані таким чином:

• один взвод типу А і два В — десять рот;

• два взводи типу В і один С — вісім;

• три взводи типу В — двадцять три роти.

 

Тобто, із 153 вогневих взводів, що входили до складу цих рот, 20 мали причіпні зенітні гармати, 18 — ЗСУ Sd.Kfz. 7/1, а решта 135 озброювалися легкими ЗСУ Sd.Kfz. 10/4.

 

Легкі зенітні роти зводилися в зенітні батальйони (штатний склад — шість рот), але вони були лише адміністративними одиницями. У тактичному ж відношенні роти придавалися дивізіям (як правило, танковим, рідше — моторизованим або піхотним) або корпусам. Станом на 22 червня 1941 року 17 таких рот були придані танковим дивізіям, чотири — моторизованим, дві — піхотним, 15 — корпусам, а решта 19 перебували в резерві армій, танкових груп і груп армій.

 

Окрім рот, приданих дивізіям, ЗСУ Sd.Kfz. 10/4 використовувалися і в зенітних батальйонах РГК. До кінця 1942 року вермахт мав 13 таких батальйонів, причому десять із них були самохідними. Кожен самохідний батальйон включав чотири роти, але їх організація була різною. У чотирьох батальйонах роти мали по три взводи типу В, а в шести — два типу В і один С.

 

ЗСУ Sd.Kfz. 10/4 зі складу 609-го легкого зенітного батальйону РГК. Балкани, весна 1941 року

 

Бойове застосування

 

У польській кампанії брали участь 12 рот, озброєних ЗСУ Sd.Kfz. 10/4. Вони були придані всім легким дивізіям (з 1-ї по 4-ту), деяким танковим (1-й, 3-й, 4-й і «Кемпф») і моторизованим (2-й, 13-й, 20-й і 29-й). У 1940 році в боях на Заході брала участь значно більша кількість таких підрозділів — тепер вони діяли не лише при дивізіях, а й на корпусному та армійському рівнях. Як у Польщі, так і у Франції (а згодом — під час кампанії на Балканах), зенітники не були особливо завантажені роботою за прямим призначенням. Проте дуже швидко їм знайшлося нове застосування: виявилося, що зенітні самохідні установки, які відзначалися високою прохідністю та скорострільністю, є доволі ефективним засобом безпосередньої підтримки піхоти. Наявність у боєкомплекті 20-мм гармат бронебійних снарядів (а Flak 30 і Flak 38 були уніфіковані за боєприпасами з танковими гарматами KwK 30 і KwK 38) дозволяла боротися з легкоброньованими цілями.

 

ЗСУ Sd.Kfz. 10/4 на марші. Франція, травень 1940 року

 

Навчальні стрільби ЗСУ Sd.Kfz. 10/4 (3-тя рота 59-го батальйону) по наземних цілях. Франція, 1940 рік

 

ЗСУ Sd.Kfz. 10/4 зі складу 606-го легкого зенітного батальйону РГК на вогневій позиції. Лівія, 1941 рік

 

По-справжньому масовим стало застосування Sd.Kfz. 10/4 (а згодом і Sd.Kfz. 10/5) на Східному фронті. Тут загроза з повітря була значно суттєвішою, ніж у попередніх кампаніях вермахту. Це призвело до організаційних змін. У 1942 році до складу танкових дивізій ввели штатну зенітну роту замість приданої. Така рота мала вісім ЗСУ — дві Sd.Kfz. 5/1 (із 37-мм гарматами Flak 36 на шасі 5-тонних тягачів) і шість Sd.Kfz. 10/4. Однак дивізії інших типів і далі задовольнялися тимчасово приданими зенітними частинами. Лише у 1943 році штатні засоби ППО з’явилися у складі чотирьох моторизованих дивізій — 3-ї, 16-ї, 29-ї і 60-ї. Ці дивізії були знищені в оточенні під Сталінградом, а їх відновлення мало, окрім суто військового, ще й пропагандистське значення. Тому їх комплектуванню та озброєнню приділялася особлива увага. Кожен із двох моторизованих полків у цих дивізіях отримав по одній роті з 12-ма 20-мм зенітними гарматами, причому в одному полку така рота була самохідною, а в іншому — на механічній тязі. Але й це ще не все — до артилерійських полків цих дивізій ввели по четвертому, зенітному дивізіону (щоправда, самохідних установок у ньому не було). Інші моторизовані (панцергренадерські) дивізії залишалися без штатних засобів ППО аж до літа 1944 року.

 

Один із перших трофеїв — ЗСУ Sd.Kfz. 10/4, захоплена червоноармійцями влітку 1941 року

 

ЗСУ Sd.Kfz. 10/5 зі складу 1-ї лижної дивізії. Східний фронт, 1944 рік

 

Значно потужнішими зенітними засобами (порівняно з вермахтом) були оснащені панцергренадерські та танкові дивізії військ СС. Їхні зенітні дивізіони мали посилений склад, а 20-мм ЗСУ були переміщені на полковий рівень. Панцергренадерські полки цих дивізій мали по зенітній роті з дюжиною Sd.Kfz. 10/4, ще чотири такі установки перебували в роті охорони штабу дивізії. Тобто, за штатом 1943 року танкова дивізія СС мала 28 ЗСУ Sd.Kfz. 10/4.

 

ЗСУ Sd.Kfz. 10/4 (з частковим бронезахистом) однієї із зенітних частин 1-го повітряного флоту. Східний фронт, 1942 рік

 

ЗСУ Sd.Kfz. 10/4 зі складу дивізії СС «Тотенкопф». Східний фронт, 1943 рік

 

З січня 1944 року на озброєння танкових з’єднань почали надходити ЗСУ на танковому шасі — Flakpanzer 38(t), а згодом і Flakpanzer IV. Однак вони так і не змогли повністю замінити Sd.Kfz. 10/4. Попри значні втрати від свого головного противника — авіації — на завершальному етапі війни, ці зенітні установки продовжували зустрічатися у військах аж до самої поразки Німеччини.

 

Американські солдати обслуговують трофейну ЗСУ Sd.Kfz. 10/4

 

Екіпаж, чол.	6
Бойова маса, кг:
в стандартному виконанні	4900
с бронезахистом	5500
Довжина, мм	4973
Ширина, мм	2156
Висота, мм	2000
Кліренс, мм	325
Озброєння	20-мм гармата Flak 30
Боєкомплект, снарядів	260 (+640 на причепі)
Потужність двигуна, к.с.	100
Швидкість по шосе/по пересіченій місцевості, км/год	60/30
Запас ходу по шосе/по пересіченій місцевості, км	220/150
Перепони, що долаються:
кут підйому, град.	24
глибина броду, см	70
висота стінки, см	45

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783