kanon proti útočné vozbě vz. 37

Огляд гармати kpúv vz. 37 (у виконанні «Р») президентом Чехословаччини Едвардом Бенешем та чехословацькими воєначальниками

Коли 1935 року чехословацькі військові приймали перші партії новеньких 37-мм протитанкових гармат kpúv vz. 34, вони налаштовувалися на їхню тривалу експлуатацію, адже термін служби артилерійських систем зазвичай обчислювався десятиліттями. Але в середині 1930-х років починалося змагання снаряда та броні, що призвело до бурхливого прогресу як у танкобудуванні, так і протитанковій артилерії. Чехословацька «Шкода» однією з перших включилася до цього змагання: відстрілявши свою гармату А3 (таким було фірмове позначення kpúv vz. 34) по новій цементованій броні, фахівці фірми зробили висновок про необхідність серйозної переробки зброї для підвищення її бронебійних якостей. Характерно, що з боку військових претензій до kpúv vz. 34 не було, і вони збиралися продовжити закупівлі цих гармат, але «Шкода» поставила їх перед фактом: виробництво kpúv vz. 34 припиняється, замість них фірма вироблятиме гармати того ж калібру, але з покращеними характеристиками. Головним мотивом такого рішення було прагнення «Шкоди» запропонувати якомога конкурентоспроможніший продукт на зовнішніх ринках.

 

Особливості конструкції

 

Нова гармата А4 була продуктом еволюційного розвитку попереднього зразка. Головною вимогою, поставленою перед конструкторами, було забезпечення бронепробивності 32 мм цементованої броні на дистанції 1000 м. Гармата А3 пробивала таку броню на вдвічі меншій відстані. Досягти таких показників можна було двома шляхами – збільшенням довжини ствола чи застосуванням потужніших снарядів. Спочатку конструктори вдалися до обох варіантів, подовживши ствол А4 на 12 калібрів (25%) порівняно з А3 і запропонувавши нові снаряди та заряди. У такому вигляді дослідні зразки А4 проходили випробування, але на настійну вимогу військових довелося повернутися до пострілів від А3, відповідним чином переробивши зарядну камору. За геометричними параметрами постріл А4 повністю відповідав пострілу А3, але відрізнявся збільшеним пороховим зарядом. Таким чином, з нової гармати можна було стріляти снарядами А3, але застосовувати снаряди від А4 для стрільби з kpúv vz. 34 та танкової гармати UV vz. 34 заборонялося.

Гармата kpúv vz. 37 на вогневій позиції

 

Військові наполягали на обмеженні масогабаритних характеристик зброї – задля полегшення переміщення силами розрахунку протитанкова гармата мала важити не більше 250 кг. Це обмеження було порушене ще під час створення kpúv vz. 34, а нова гармата перевершила його майже наполовину. Військовим довелося погодитися – тим більше, що «Шкода» чесно попередила їх про необхідність збільшення маси у представленому 1935 року аналізі тенденцій розвитку протитанкової зброї.

 

Характерною рисою А4 став новий гарматний щит – його розміри збільшили, щоб захистити колеса, а верхній кромці надали хвилясту форму замість прямої (для полегшення маскування на місцевості). Так само, як і у випадку з kpúv vz. 34, нова гармата розроблялося у трьох варіантах: піхотному «Р» (дерев'яні колеса, складні станини); для моторизованих частин «М» (колеса з гумовими шинами, складні станини) і кавалерійському «J» (колеса з гумовими шинами, станини, що не складаються).

Для пересування kpúv vz. 37 силами розрахунку застосовувалися спеціальні лямки

Хвиляста форма верхньої кромки щита повинна була полегшити маскування

 

Прототип А4 був готовий влітку 1936 року, а восени пройшов стрільбові випробування на полігоні в Хлбоку. Їхні результати були цілком задовільними: з кілометрової дистанції снаряд А4 пробивав 32 мм цементованої броні, а максимальна швидкострільність (неприцільна) досягала 40 пострілів за хвилину! Не було претензій і до якості виконання зброї – після 1000 пострілів початкова швидкість снаряда зменшилася лише на 30 м/с. Однак військових бентежила зросла маса гармати, і на озброєння А4 поки не взяли, передавши прототип до піхотного училища для тактичних випробувань. І тут розпочалися перші проблеми. Виявилося, що штатні «піхотні» коні не справляються з буксируванням зброї традиційним однокінним запрягом, тому довелося впровадити новий тип коня – «малий важкий артилерійський» (тип «Mt»). При випробуваннях візкою на мехтязі виявилося, що безпружинний колісний хід із суцільними гумовими шинами обмежує швидкість буксирування показником в 30 км/год. До того ж після 3000 км пробігу лопнула колісна вісь. Ці недоліки усунули, виконавши вісь за автомобільними, а не гужовими стандартами, а також впровадивши для варіантів «М» і «J» дискові металеві колеса з пневматичними шинами, що забезпечували кращу амортизацію.

 

За результатами випробувань задля зменшення маси зброї вирішили відмовитися від щита, але зрештою щит зберегли: хоча А4 і важила на центнер більше, ніж kpúv vz. 34, гарматний розрахунок цілком справлявся з її переміщенням. Проте військові не поспішали впроваджувати А4 на озброєння – у Міністерстві національної оборони розглядали альтернативний план, який передбачав замовлення додаткової партії kpúv vz. 34. Замість А4 передбачалося дочекатися створення нової протитанкової гармати більшого калібру. Остаточне рішення було ухвалено лише 24 червня 1937 року, коли наказом міністерства А4 взяли на озброєння під позначенням 3,7 cm kanon proti útočné vozbe vz. 37 (3,7 kpúv vz. 37). Потужності для серійного виробництва «Шкода» готувала ще з січня, але відмашку було дано лише у жовтні після завершення переговорів із замовником про ціну нових знарядь. Зійшлися на таких цифрах: 119 700 крон за одну гармату у варіанті «Р»; 116 050 за гармату «М» і 115 850 – за «J» (вочевидь, дерев'яні колеса були дорожчими у виготовленні, ніж металеві). Крім заводу в Пльзені, з початку 1938 року виробництво kpúv vz. 37 велося на новому підприємстві «Шкоди» у Дубниці над Вагом.

 

Виробництво та служба

 

Обсяг та графік поставок kpúv vz. 37 чехословацької армії кілька разів коригувалися. Зрештою зупинилися на 35 гарматах для кавалерії, 587 – для моторизованих частин та 990 – для піхоти. У грудні 1937 року Технічне управління озброєнь прийняло першу партію гармат – 35 одиниць у варіанті «J». Пріоритет кавалерійського випадку пояснювався гострою нестачею протитанкових засобів у драгунських полках – на 11 таких частин було лише 22 гармати kpúv vz. 34 у варіанті «J». У січні-лютому 1938 року було здано 105 гармат kpúv vz. 37 для моторизованих частин, а в березні почалося виробництво гармат у варіанті «Р». До липня армія отримала 390 таких виробів, а серпні-вересні – ще 160 гармат у варіанті «М». Таким чином, до початку Мюнхенської кризи чехословацька армія мала майже сімсот гармат kpúv vz. 37 (і майже дві сотні kpúv vz. 34). Після підписання Мюнхенських угод виробництво kpúv vz. 37 продовжилося, хоч і меншими темпами. До березня 1939 року армія отримала 1131 таку гармату: 35 у варіанті «J», 470 «Р» та 626 «М».

 

До вересня 1938 року в чехословацькій армії сформували 73 роти протитанкових гармат (у тому числі, 22 моторизовані) та 44 взводи (з них 13 моторизованих). Кожна мобільна (за чехословацькою термінологією – «швидка») дивізія отримала дві роти протитанкових гармат; крім того, по одному взводу було в драгунських полках, які входили до складу цих дивізій. Піхотні дивізії першої черги та оборонні райони (формування, рівнозначні дивізіям у прикордонних областях) мали по одному взводу протитанкових гармат у кожному піхотному полку. У ході мобілізації більшість цих взводів були розгорнуті в протитанкові роти (по 12 гармат). Проте з огляду на те, що кожна дивізія (оборонний район) займала позиції протяжністю десятки кілометрів, насиченість їх протитанковими засобами була недостатньою. Командування намагалося компенсувати це, спрямовуючи на танконебезпечніші напрямки моторизовані протитанкові роти армійських корпусів і РГК. Вкрай низькою залишалася насиченість протитанковими засобами полків «маневреної» піхоти другого ешелону. Виправити ситуацію планувалося лише 1939 року, після завершення всіх запланованих поставок гармат kpúv vz. 37.

Гармата Pak 37(t) на службі у вермахті

 

Як відомо, чехословацька армія не чинила опору вермахту під час заняття Судетів у 1938 році та окупації Чехії у березні 1939-го. Тому ми можемо лише припустити, як проявили себе гармати kpúv vz. 37 у боях проти панцерваффе. Легкі танки Pz.Kpfw.I і Pz.Kpfw.II впевнено уражалися б чехословацькими протитанковими гарматами. Важче довелося б із танками Pz.Kpfw.III і Pz.Kpwf.IV, але восени 1938 року їхня кількість у вермахті не перевищувала кількох десятків.

Гармата Pak 37(t) десь на Східному фронті

 

У березні 1939 року німецькими трофеями стали 995 гармат kpúv vz. 37 (ймовірно, включаючи деяку кількість таких гармат, ще прийнятих чехословацькою армією). Гармату взяли на озброєння вермахту під позначенням 3,7 cm Pak 37(t). «Шкода» продовжувала випускати такі гармати для Німеччини до 1940 року, виготовивши ще 578 екземплярів. На 1 вересня 1939 року у військових частинах вермахту було 883 гармати Pak 37(t). Основними їх експлуатантами були дев'ять піхотних дивізій 5-ї та 6-ї хвиль, сформовані у вересні-грудні 1939 року – вони отримали такі гармати замість стандартних німецьких 37-мм протитанкових гармат. У складі цих дивізій Pak 37(t) застовувалися в бліцкризі на заході (травень-червень 1940 року) і на початковому етапі війни проти СРСР. Так само, як і її німецький аналог, Pak 37(t) у 1942 році була визнана застарілою, на заміну їй надходили потужніші гармати. Однак на початку 1945 року вермахт ще мав на другорядних напрямках 88 гармат Pak 37 (t) (у тому числ, 61 в бойових частинах).

 

Переправа Pak 37(t) на надувному човні

158 гармат kpúv vz. 37 дісталося Словаччині. Армія цієї держави, створеної в березні 1939 року, спочатку відчувала гостру нестачу кваліфікованих артилеристів. Чи не єдиним підрозділом більшим за взвод, який отримав гармати kpúv vz. 37, спочатку стала протитанкова рота танкового полку. Завдяки налагодженому навчанню особового складу до 1940 року кількість таких рот в танковому полку збільшили до чотирьох.

 

Гармати kpúv vz. 37 активно використовувалися словаками у війні проти СРСР. Рухома бригада, сформована 25 червня 1941 року для участі в операції «Барбаросса», мала в своєму розпорядженні дві роти таких гармат (по 9 одиниць) у танковому батальйоні, а також взвод у мотопіхотному батальйоні. 22 серпня 1941 року бригаду розгорнули у дивізію – тепер на її озброєнні було 40 гармат kpúv vz. 37 (по 12 в 11-й протитанковій роті дивізійного підпорядкування та в протитанкових ротах 20-го та 21-го моторизованих полків, а також чотири в 11-й розвідувальній групі). За штатом, 11-та протитанкова рота налічувала 168 осіб (4 офіцери, 164 рядових і сержантів), 12 протитанкових гармат, 6 ручних кулеметів, 55 гвинтівок, 114 пістолетів, 19 вантажних і 4 легкових автомобіля, а також 4 мотоцикли. Свої протитанкові засоби, хоча й скромніші, мала в своєму розпорядженні словацька охоронна дивізія, що несла окупаційну службу в Україні та Білорусії – вона отримала 24 гармати kpúv vz. 37.

 

У словацьких частинах на Східному фронті знаряддя kpúv vz. 37 застосовувалися до їх роззброєння у зв'язку з початком Словацького національного повстання у вересні 1944 року. На території Словаччини такі гармати застосовувалися повсталими у боях з вермахтом та військами СС.

 

Надії «Шкоди» експорту гармат А4 не справдилися, вдалося продати лише дві невеликі партії: 1938 року – 47 гармат у варіанті «Р» Персії (Ірану); у 1939-му – 35 таких же гармат Югославії. Деякі югославські гармати стали німецькими трофеями, отримавши позначення Pak 157(j). У ході Другої світової війни деяка кількість Pak 37(t) була передана Болгарії та Угорщини.

Гармати А4, захоплені вермахтом у Югославії

 

Гармата А4 в музеї Калемагдан (Бєлград)

Модифікації

 

Фірма «Шкода» розробила і потужніший варіант гармати А4, що називався «Бета». Він відрізнявся відсутністю дульного гальма та застосуванням нової гільзи зі збільшеним зарядом. Результати стрільби були відмінними, але замовлень на цю гармату не надійшло. У 1937 році конструкція «Бети» послужила основою для розробки гармати для танків TNH, замовлених Іраном. Коли ж чехословацька армія зібралася купувати модифікований варіант цього танка (LT-38), «Шкода» запропонувала для нього А7 – доопрацьований варіант «перської» гармати. Військові, що затято трималися за єдиний боєприпас, наполягали на адаптації до нового танка гармати UV vz. 34 – така гармата одержала позначення А8. Проте випробування показали перевагу А7, і 9 червня 1938 року її взяли на озброєння, надавши позначення UV vz. 37.

 

Ще одним «родичем» А4 стала гармата А10 (військове позначення – L2), призначена для установки в дотах. Цей варіант, по суті, являв собою спарену установку протитанкової гармати та кулемету. Фірма виготовила два дослідні зразки А10, за якими мала йти установочна серія з десяти екземплярів. Цим планам не судилося збутися – на озброєння укріплених районів прийняли 47-мм гармату vz. 36 (L1). Варто зазначити, що стандартна протитанкова гармата kpúv vz. 37 теж могла встановлюватися в оборонних спорудах. Спеціально під неї спроектували важкий дот vz. 37 (тип «G»), однак збудували лише одну таку споруду.

 

Тактико-технічні характеристики 37-мм протитанкової гармати kpúv vz. 37

 

Калібр, мм	37,2
Довжина ствола, мм / калібрів	1778/47,8
Маса в бойовому положенні, кг	370 («Р»), 380 («М» і «J»)
Висота лінії вогню, мм	580 («Р»), 630 («М» і «J»)
Розрахунок, чол.	5
Горизонтальний кут наведення, град.	50
Вертикальний кут наведення, град.	-8, +26
Маса бронебійного снаряда, кг	0,85
Початкова швидкість бронебійного снаряда, м/с	750
Бронепробивність на дистанції 1000 м, мм	31
Практична швидкострільність, постр./хв	12

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818