Проєкт Ajkula

 

28 червня 1995 р. на полігоні Слунй в Хорватії відбувався парад збройних формувань Республіки Сербської Країни з нагоди свята Відовдана. В колоні засобів ППО виділявся досить цікавий взірець – двовісний причеп з пусковою установкою масивної крилатої ракети, точно не зенітної. Дійсно, це була не зенітна ракета, а результат реалізації проєкту Ajkula («Акула») – адаптації протикорабальної ракети П-15 «Терміт» для наземного застосування.

 

Ракети П-15 з’явились на озброєнні ВМС СФРЮ ще в другій половині 1960-х років – як озброєння придбаних тоді ж десяти ракетних катерів проєкту 205. На початку 1990-х ці катери вже були застарілими і готувались до списання. Два з них проголошення незалежності Хорватії застало у цій країні на ремонті, одного навіть включили у склад ВМС нової держави, але вже 1994 р. списали. Решту опинились у Чорногорії, п’ять штук у 2004 р. продали Єгипту. Ну, але зараз я не про катери, а про ракети.

 

На початку 1990-х років ВМС СФРЮ мали 74 ракети П-15. На початку громадянської війни в Хорватії їх встигли вивезти з 55-ї ракетної бази (поблизу Шібеніка) до 69-ї ракетної бази в Боці Которській (Чорногорія). Ремонт і технічне обслуговування ракет забезпечував завод «Космос» у Баня-Луці (у тій частині території Боснії і Герцеговини, яка перебувала під сербським контролем). У червні 1993 р. представники «Космосу» заппропонували ідею переробки принаймні частини П-15 для застосування в режимі «земля-земля». Ідея була підтримана військовими. З одного з катерів проєкту 205 демонтували пускову установку КТ-97 і систему управління пуском. Разом з десятком «Термітів» їх привезли на завод «Космос».

 

Наземну пускову установку створили, поєднавши КТ-97 з пусковою установкою СМ-90 зенітного ракетного комплексу С-75М «Волхов». Апаратуру контролю стану ракети і управління пуском встановили у фургоні на шасі двовісного армійського автомобіля ТАМ 110Т7. З пусковою установкою він сполучався кабелем завдовжки 50 м.

 

З ракет П-15 демонтували радіолокаційні ГСН, залишивши тільки інерційну систему наведення. Ракета йшла до цілі за запрограмованими координатами. Поблизу цілі спрацьовував механізм складання крил, і П-15 під гострим кутом пікірувала на ціль. Ну, так це мало виглядати в теорії – на практиці комплекс ніколи не випробовувався.

 

Ракета П-15 мала стартову масу 2125 кг і рідинний ракетний двигун, доповнений твердопаливним стартовим прискорювачем. Максимальна дальність пуску становила 48 км.

 

Під час підготовки до параду на полігоні Слунй прототип пускової установки передали 89-й бригаді реактивної артилерії (я про неї колись згадував в контексті іншого ерзаца – DLR-262). На параді його тягнув автомобіль КрАЗ-214. Згодом пускову установку повернули на завод «Космос» для допрацювання серійного варіанту (планувалось виготовити чотири пускові установки). Однак Дейтонські угоди 1995 року поклали край громадянській війні, а за нових обставин ця ерзац-зброя втратила сенс.

 

Принагідно нагадаю, що колись я писав про інший варіант наземної пускової установки під ракети родини «Терміт» з використанням КрАЗів – кубинський.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783