Самохідні міномети M4, M4A1 i M21

 

Самохідний міномет М4, перероблений для стрільби вперед. 2-га БРТД. Оверлун (Нідерданди), жовтень 1944 р.

Дуже вдалі американські напівгусеничні бронетранспортери М2 і М3 у роки Другої світової війни стали базою для безлічі спеціальних варіантів, у тому числі самохідних мінометів М4 і М21. Не набувши значного поширення, вони, попри це, відігравали грали помітну роль у вогневій підтримці мотопіхотних і танкових частин.

 

Базою для першого американського серійного самохідного міномета став напівгусеничний БТР М2. Власне, це був не транспортер піхоти, а броньований артилерійський тягач. Самохідку взяли на озброєння під позначенням Mortar Motor Carriage («самохідний лафет для міномета») М4. Виробництво на заводі «Вайт Моторс Компані» в Клівленді (штат Огайо) розпочалося у серпні 1941 року (через три місяці після початку випуску базового варіанта М2) та завершилося у жовтні 1942 року. Усього виготовили 572 екземпляри.

 

«Четвірка»

 

По суті, М4 був не повноцінним самохідним мінометом, а транспортером міномета. Ведення вогню з машини допускалося, але основним способом вважався вогонь з ґрунту. 81-мм міномет М1 встановлювався в кузові (разом зі штатними опорною плитою та двоногою) стволом назад. Оскільки перестановка двоноги не передбачалася, кут горизонтального наведення при стрільбі з машини становив лише по 3,66º вправо та вліво. Діапазон кутів піднесення становив від +40 до +80º. У задній стіні кузова були двері, що служили для завантаження-розвантаження міномета.

Самохідний міномет М4

 

Боєкомплект М4 у первинному варіанті складався зі 112 мін, розміщених у шести укладака: дві (на 28 мін кожна) – у бортових ящиках для боєприпасів (з доступом зовні машини), дві (по 20 мін) – у передній частині десантного відділення і дві (по 8 мін) – у його задній частині. Після випробувань від двох малих укладок відмовилися, щоб зробити зручнішим навантаження та вивантаження міномета. Таким чином, на серійних машинах боєкомплект складався з 96 мін. Допоміжним озброєнням М4 був 7,62-мм кулемет з боєкомплектом 2000 набоїв. Він монтувався на рухомий установці, що переміщалася по шині, яка охоплювала периметр десантного відділення. Бойова маса М4 становила 7890 кг, а параметри рухливості повністю відповідали базовій машині.

Первинний варіант компонування десантного відділення М4. Видно великі та малі укладки для мін, а також паливні баки

 

Екіпаж М4 складався із шести осіб. Водій і командир розміщувалися в передній частині, два номери розрахунку – на сидіннях між бортовими ящиками для боєкомплекту (спиною один до одного) і ще два – біля міномета (спинами до бортів).

Самохідний міномет М4 одного з підрозділів 2-ї БРТД на навчаннях. Квітень 1942 р.

 

Досвід перших навчань із застосуванням М4 показав, що мінометникам доводиться набагато частіше, ніж передбачалося, вести вогонь із машин. Однак їх можливості обмежувалися мізерним кутом горизонтального наведення. При стрільбі з ґрунту це компенсувалося простою перестановкою двоноги, але в кузові М4 такий спосіб був непридатним. Для усунення цього недоліку восени 1942 року було запропоновано просту модифікацію — міномет дещо підняли на фундаменті, а в кормовій частині десантного відсіку встановили спеціальну плиту з кількома отворами для «ніг» двоноги. Завдяки цьому кут горизонтального наведення збільшився до 33,75 º (по 16,875 º вправо та вліво). Крім того, застосували новий приціл М6, що полегшував прицілювання при веденні вогню з машини. М4А1 важив 8180 кг.

Самохідний міномет М4А1. Видно плиту з отворами для перестановки двоноги

 

У січні 1943 року доопрацьований самохідний міномет взяли на озброєння під позначенням М4А1. Серійне виробництво на заводі в Клівленді тривало з травня до жовтня 1943 року, а його обсяг становив 600 екземплярів. Крім того, випускалися конверсійні комплекти для переробки самохідних мінометів М4 до М4А1 у польових умовах.

Проєкції самохідного міномета М4

 

Враховуючи бойовий досвід

 

Перші бойові зіткнення показали, що встановлення міномета стволом назад є рішенням, далеким від оптимального. Часто міномети М4 (М4А1) мали з маршу переходити до надання вогневої підтримки передовим підрозділам механізованих колон, які вступали в контакт з ворогом. Для цього слід було розвернути самохідні міномети, що на вузьких дорогах далеко не завжди можна було зробити. Найкращим рішенням була установка міномета стволом у напрямку руху.

 

Переваги розміщення міномета стволом уперед, зрештою, були очевидні ще до бойового дебюту американських танкових дивізій. Вже у жовтні 1942 року, спираючись на результати навчань на території США, Комісія з озброєнь ухвалила створити новий самохідний міномет, що забезпечує ведення вогню з машини вперед. В якості бази вибрали БТР М3 – його десантне відділення мало дещо більші розміри, ніж у М2, що забезпечувало більш зручні умови для роботи обслуги.

 

Прототип нового самохідного міномета під позначенням Т19 був виготовлений фірмою «Вайт» у січні 1943 року. У квітні-липні самохідка пройшла випробування на Абердинському полігоні. Не чекаючи їх закінчення, 7 червня 1943 року армія взяла самохідний міномет на озброєння, надавши йому позначення М21. Виробництво на фірмі «Вайт» почалося тільки у січні 1944 року і тривало до березня — до завершення випуску БТР М3. За три місяці виготовили лише 110 самохідних мінометів М21.

Самохідний міномет М21

 

Міномет М1 встановлювався на спеціальній платформі у задній частині десантного відділення М21. Кут горизонтального наведення (реалізований за допомогою перестановки двоноги) становив 60º – по 30º вправо і вліво. Допоміжне озброєння було представлено 12,7 мм кулеметом. Боєкомплект складався з 96 мін і 400 набоїв. Бойова маса М21 складала 9090 кг.

Обслуга М21 веде вогонь

 

У 2-й бронетанкової дивізії, що воювала в Північній Африці, Італії, а потім і Нормандії, не чекали, поки промисловість дасть самохідні міномети, які відповідають вимогам фронту. Тут силами польових майстерень переробили М4 так, щоб вони могли стріляти вперед. Такі саморобки служили у 2-й БРТД до кінця війни.

 Проєкції самохідного міномета М21

У грудні 1942 року начальник хімслужби армії США видав замовлення на самохідний міномет для стрільби хімічними боєприпасами. Оскільки дальність вогню 81-мм міномета для цих цілей була недостатньою, вирішили застосувати 107-мм міномет. Навесні 1943 року такий міномет встановили на модифіковану машину М4. Нова самохідка одержала позначення Т21. Дуже швидко виявилося, що при стрільбі з машини збільшена сила віддачі 107-мм міномета призводить до пошкоджень підлоги десантного відділення. 

Бойове відділення самохідного міномета Т21Е1

Влітку 1943 випробування відновилися із застосуванням БТР М3А1, що мав посилену раму. У прототипі, що позначався Т21Е1, міномет встановлювався стволом назад. У передній частині машини зберігалася кільцева турель з 12,7-мм кулеметом, «успадкована» від бронетранспортера М3А1. Результати випробувань визнали задовільними, але впровадити 107-мм самохідний міномет у виробництво до припинення випуску БТР М3А1 не встигли.

 

Служба та бойове застосування

 

Самохідними мінометами М4/М4А1, а також М21 комплектувалися мінометні взводи танкових та мотопіхотних батальйонів. Відповідно до штату, взвод включав три самохідні міномети і один БТР М2 для секції управління. Американська бронетанкова дивізія зразка 1942 року складалася з двох танкових та одного мотопіхотного полків, а кожен із них включав три батальйони. Таким чином, у дивізії налічувалося 27 самохідних мінометів. З переходом більшості бронетанкових дивізій на «полегшені» штати (три танкових і три мотопіхотних батальйони без полкової ланки) кількість самохідних мінометів у дивізії зменшилася до 18. Варто зазначити, що згадана нами 2-я бронетанкова дивізія, так само як і 3-я, зберігала старі штати до вересня 1944 року.

 

У липні 1942 року в настанову армії США «Секція та взвод 81-мм мінометів» включили положення, що регламентували застосування самохідних мінометів:

«Міномет, встановлений на напівгусеничній машині, має відмінну прохідність по пересіченій місцевості і в більшості випадків може, не відстаючи, слідувати за танками та іншими машинами. Він може швидко висуватися на позицію і вести вогонь як з ґрунту, так і з машини. Зазвичай, вогонь ведеться з машини».

 

Обслуга М4А1 2-ї БРТД в бою під Амоньєном (Бельгія). Січень 1945 р.

Пріоритетними цілями для самохідних мінометів, що підтримують мотопіхотний або танковий батальйон, визначалися ворожі кулемети, протитанкові засоби та міномети. Особливо наголошувалося на здатності самохідних мінометів накривати цілі, що знаходяться поза зоною ураження інших видів зброї.

 

З погляду досвіду бойового застосування самохідних мінометів цікавить звіт командира 15-го мотопіхотного батальйону, який у складі 5-ї бронетанкової дивізії пройшов шлях від пляжу «Юта» в Нормандії до Ельби. Зокрема, в ньому зазначалося, що при переслідуванні противника, що відступає, мінометний взвод включався до складу передової охорони. При спробі німців організувати опір міномети негайно відкривали вогонь, пробиваючи шлях мотопіхоті.

778-й танковий батальйон у грудні 1944 року так характеризував мінометні машини, придані роті D: вогнева підтримка, яку вони забезпечували, «у кількох випадках мала вирішальне значення для сприяння просуванню піхоти, оскільки дозволяла вести вогонь по вогневих позиціях і опорних пунктах противника, які не могли ефективно обстрілюватися іншими видами зброї».

 

Далі у звіті зазначалося: «два мінометні взводи, займаючи вигідні позиції на західному березі річки Саар, вели турбуючий вогонь по місту Бус, розташованому на східному березі річки. Взвод випускав по місту в середньому 350–400 мін на добу».

 

Продовжуючи підтримувати роту D, мінометні машини вели вогонь із панівних позицій поблизу Бістена, звідки придушували німецькі позиції.

 

У документах 746-го танкового батальйону зазначалося, що самохідні міномети могли «забезпечувати вогневу підтримку передових підрозділів піхоти в багатьох випадках, коли ефективне застосування танкового вогню було неможливим». Далі у звіті йшлося про те, що самохідні мінометні машини «придавалися піхотному полку, а потім додатково одному з його батальйонів та штурмовій роті цього батальйону. Рухаючись безпосередньо за наступаючою піхотою, мобільні міномети вели загороджувальний вогонь у межах своєї максимальної дальності, після чого переміщувалися на наступний рубіж. Під час деяких боїв самохідні мінометні машини заднім ходом рухались уздовж напрямку наступу від одного рубежу до іншого».

 

У ході бойових дій у Північній Африці, Італії та Західній Європі самохідні міномети на шасі напівгусеничних бронетранспортерів показали себе вельми ефективними засобами вогневої підтримки мотопіхотних та танкових батальйонів. Та вже наприкінці війни деякі офіцери бронетанкових частин вважали їхню користь сумнівною.

 

Післявоєнна кар'єра М4, М4А1 та М21 в армії США була недовгою — їх зняли з озброєння одночасно з базовими БТР. Союзникам самохідні міномети М4 і М4А1 не постачалися, а ось майже половину всіх виготовлених М21 (54 одиниці) передали військам Вільної Франції.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783