"НРК" Першої світової: Schneider CD

 

Важко переоцінити ту роль, яку в забезпеченні бойових дій в українсько-російській війні відіграють наземні роботизовані комплекси (НРК). На їхніх плечах (точніше, вантажних платформах) лежить основний тягар логістики військ на передньому краї. Але питання логістики переднього краю було актуальним і понад сто років тому, під час Першої світової війни. Вирішували його схожим способом – створюючи спеціалізовані машини підвищеної прохідності, ось тільки пілотовані, а не безпілотні. Сьогодні – про одну з них, Schneider CD.

 

У 1915 році французьке вище військово-політичне керівництво розпочало планування низки великих наступальних операцій, покликаних прорвати німецькі позиції. Кожній такій операції мала передувати багатоденна артилерійська підготовка, яка перетворювала нейтральну смугу й передній край оборони противника на «місячний ландшафт», поораний вирвами, немов кратерами. Наступаюча піхота ще могла його подолати, а ось підтягнути артилерію було вкрай складно — стандартні шестерикові кінні запряги не справлялися… Тим часом переміщення десятків артилерійських батарей на нові позиції слідом за наступаючою піхотою було запорукою успіху: гармати мали не лише перенести вогонь углиб оборони противника, а й сприяти відбиттю можливих контратак.

 

«Трактор Етьєнна»

 

Ключем до розв'язання проблеми рухливості артилерії на полі бою стало застосування механічної тяги. Спочатку французи намагалися використовувати сільськогосподарські гусеничні трактори «Голт», однак вони виявилися не надто придатними через низьку швидкість, недостатню потужність і відсутність вантажної платформи. «А навіщо тягачу вантажна платформа?» — запитає читач. Річ у тім, що французи чудово розуміли: доставити артилерійські гармати на нові позиції — це ще навіть не пів справи. Необхідно було забезпечити безперебійне підвезення десятків і сотень тонн боєприпасів. До переднього краю їх доставляли повнопривідні двовісні вантажівки Renault EG і Latil TAR. А ось далі ці машини пройти вже не могли. Згідно з новою концепцією, гусеничні тягачі, оснащені вантажними платформами, після доставки гармат на нові позиції мали здійснювати човникові рейси через колишню нейтральну смугу, підвозячи боєприпаси.

 

Транспортер Renault FB

 

Розробкою машини зайнялися дві фірми — «Рено» і «Шнейдер». Перша представила модель FB — гусеничний транспортер, призначений для перевезення гармат не на причепі, а «на спині». «Шнейдер» же створив «вантажівку-тягач» — гусеничну машину з вантажною платформою, призначену для буксирування гармат. Обидві машини були замовлені французькою армією та випускалися серійно, але ми зупинимося на варіанті фірми «Шнейдер».

 

Тягач «Шнейдер» створювався на базі танка SA, від якого запозичили ходову частину (від трактора «Бебі Голт», але подовжену) і силову установку. Машина отримала фірмове позначення CD, причому його значення остаточно не з'ясоване. З одного боку, досить логічною видається версія про розшифрування цієї абревіатури як camion de dépannage («вантажівка для буксирування» або «вантажівка-тягач») чи char de dépannage («танк-тягач»). Проте на обкладинці фірмової інструкції до цієї машини зазначено Tracteur à chenilles (Type CD) — «Гусеничний трактор (тип CD)», без будь-якого розшифрування абревіатури. Цілком імовірно, що це літерне позначення було лише фірмовим індексом, який не мав додаткового смислового навантаження. У побуті ж CD часто називали «трактором Етьєнна» — на честь полковника Жана-Батіста Етьєнна, який курував французьку танкову програму.

 

Ходова частина «Шнейдер» CD. Малюнок із технічного керівництва

 

Тягач «Шнейдер» CD зовні нагадував вантажівку, поставлену на гусениці. Двигун, як і на танку, був зміщений уперед, утворюючи значний передній звис. Знизу цей звис прикривався вигнутим металевим піддоном, який захищав силову установку від пошкоджень під час подолання траншей і вирв.

 

Передній звис «Шнейдера» CD знизу прикривався вигнутим металевим піддоном

 

На тягачі встановили чотирициліндровий бензиновий двигун потужністю 60 к.с. і триступеневу механічну коробку передач. Двигун розташовувався поздовжньо в центрі чотиримісної кабіни, а по обидва боки від нього знаходилися місця механіка-водія та пасажирів. Цікаво, що сидінь було лише два: для механіка-водія (ліворуч попереду) і одного з пасажирів (праворуч попереду). Ще двоє пасажирів розміщувалися без особливих зручностей на ящиках позаду сидінь. Кабіна була відкритою й захищалася лише знімним брезентовим тентом. Позаду кабіни розташовувалася дерев'яна бортова вантажна платформа. На перегородці, що відокремлювала кабіну від платформи, могла встановлюватися ручна лебідка, яка полегшувала завантаження. Позаду вантажної платформи знаходилася ще одна лебідка з вертикальною віссю та приводом від двигуна. Не всі тягачі оснащувалися цією лебідкою — на частині машин її не встановлювали, натомість їхня вантажна платформа була подовженою.

 

«Шнейдер» CD на випробуваннях

 

Тягач CD вийшов досить повільним — швидкість руху не перевищувала 8 км/год. Однак з огляду на передбачувані умови його застосування цього було цілком достатньо, як і запасу ходу, що становив 80 км. Керування тягачем було доволі складним, а тент майже не захищав від вітру й холоду. Попри це, «Шнейдер» CD успішно пройшов випробування. Фірма отримала перше замовлення на пів сотні машин, яке в жовтні 1916 року одразу збільшили вдесятеро. Щоправда, налагодження виробництва затягнулося: перший серійний тягач залишив заводський цех лише в серпні 1917 року, а до кінця року було здано всього 20 «Шнейдерів» CD. У 1918 році середньомісячний темп виробництва вдалося підвищити з п'яти до восьми машин, але до моменту підписання перемир'я 11 листопада армія отримала лише 110 тягачів. Випуск «Шнейдерів» CD тривав і після війни. Загалом французька армія отримала 200 таких машин, а ще 130 було виготовлено для цивільних замовників (сільського й лісового господарства, а також будівництва).

 

Посилений варіант

 

У грудні 1917 року армія замовила потужніший гусеничний тягач, здатний транспортувати гармати масою до 9 т. Фірма «Рено» відмовилася від цього замовлення, оскільки була завантажена виробництвом танків FT. Натомість «Шнейдер» погодився, розраховуючи використати напрацювання за проєктом танка SA3 — замовлення на 200 таких бойових машин було скасоване саме в грудні. Новий транспортер, що отримав позначення CD3, базувався на ходовій частині SA3. Гусеничний рушій було подовжено до 4,4 м, кількість опорних котків збільшилася порівняно з CD із семи до восьми, а ширина гусениць — з 45 до 60 см. Дещо зросла й потужність двигуна (до 65 к.с.).

 

Транспортер «Шнейдер» CD3 з гаубицею «Шнейдер» TR

 

Концептуально CD3 був саме транспортером, а не тягачем — він перевозив гармату на власній вантажній платформі. Вантажопідйомність становила необхідні 9 т, тобто машина могла транспортувати, наприклад, 220-мм гаубицю «Шнейдер» TR масою 7,45 т. Завантаження такої гармати було непростим завданням, тому CD3 мав відповідне допоміжне обладнання: встановлену з лівого борту кранову стрілу (для підіймання станин гармати) і лебідку (для затягування гармати на вантажну платформу).

Прототип CD3 був готовий у жовтні 1918 року. Машина успішно пройшла випробування, але… війна закінчилася, і французька армія відмовилася від закупівлі транспортера. Натомість кар'єра його попередника — CD — виявилася довгою.

 

Служба

 

Тягачі «Шнейдер» CD надходили на озброєння моторизованих полків важкої артилерії — Régiment d'Artillerie Lourde à Tracteur (RALT). У жовтні 1917 року було сформовано 20 таких полків (з 81-го по 90-й і з 281-го по 290-й), основним озброєнням яких були 145-мм гармати Mle 1916 і 155-мм гармати Mle 1917 (GPF; про цей цікавий зразок артилерійського озбброєння, який прослужив вісмдесят років, я вже розповідав). Як засоби тяги в цих полках застосовувалися повнопривідні вантажівки «Рено» EG і «Латіль» TAR. Гусеничні тягачі-транспортери були допоміжним засобом для переміщення гармат безпосередньо на полі бою. До моторизованого полку важкої артилерії додавалися дві секції тягачів, кожна з яких могла за один рейс транспортувати одну чотиригарматну батарею. У цьому відношенні машини «Шнейдер» CD виявилися ефективнішими за своїх конкурентів — «Рено» FB. Оскільки транспортер «Рено» перевозив гармату «на спині», він не міг одночасно транспортувати інший вантаж. За штатом секція «Рено» FB налічувала вісім машин. «Шнейдер» же буксирував гармату, перевозячи боєкомплект та інше майно на вантажній платформі. Тому для транспортування батареї вистачало п'яти машин — відповідно, таким був і штат секції.

Оскільки маршова швидкість «Шнейдерів» була значно нижчою, ніж у колісних тягачів, під час маршів їх перевозили на трейлерах. Кожному транспортеру придавався трейлер «Ла Бюїр» (La Buire) і колісний сідловий тягач «Нокс» (Knox). Перший полк із доданими секціями «Шнейдер» CD прибув на фронт у січні 1918 року, а до червня було сформовано 20 секцій, які налічували 100 тягачів.

 

Транспортування «Шнейдера» CD (варіант із подовженою вантажною платформою без лебідки) на трейлері

 

Завантаження «Шнейдера» CD на трейлер

 

У повоєнний час тягачі «Шнейдер» CD залишалися на озброєнні французької армії аж до Другої світової війни. Окрім артилерії, вони знайшли застосування й в авіації — як аеродромні тягачі.

 

«Шнейдер» CD у ролі аеродромного тягача

 

Кількадесят «Шнейдерів» CD стали німецькими трофеями. Одинадцять із них передали італійцям, решту ж використовували у допоміжних цілях в окупаційних військах на території Франції. Один «Шнейдер» CD навіть переобладнали на самохідну артилерійську установку, озброєну 50-мм протитанковою гарматою Pak 38. Звісно, про використання цієї громіздкої й повільної машини як винищувача танків не могло бути й мови: імпровізована САУ мала стати рухомою вогневою точкою в системі протидесантної оборони. Вона входила до складу гарнізону Ла-Рошелі, який капітулював 8 травня 1945 року.

 

Рештки гарнізону Ла-Рошелі здаються в полон. На передньому плані — імпровізована САУ на базі «Шнейдера» CD

 

Вантажівка-тягач «Шнейдер» CD створювалася як вузькоспеціалізована машина, призначена для розв'язання конкретного завдання — забезпечення маневру артилерії на полі бою в умовах позиційної війни. Проте вона знайшла своє місце у французькій армії й після завершення Першої світової війни. Повільний і незграбний «Шнейдер» продемонстрував феноменальне довголіття — останні машини CD експлуатувалися в цивільному секторі аж до початку 1950-х років.

 

Повна маса, кг	13600
Вантажопідйомність, кг	5400
Довжина, мм	6032
Ширина, мм	2300
Висота по тенту, мм	2005
Потужність двигуна, к.с.	60
Швидкість, км/год	8
Запас ходу по шосе, км	80

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783