Всімдесят років в строю: 155-мм гармата GPF

 

Є у мене списочок артсистем, про які давно хочу написати, та все руки не доходять. Сьогодні спробую викреслити одну з позицій цього переліку – французьку гармату Canon de 155 L GPF. Система ця стала продуктом Першої світової, але її активна служба тривала понад 80 років.

 

Стан французької артилерії напередодні Великої війни був достатнього неоднорідним. З одного боку, вона мала досконалу 75-мм польову гармату зразка 1897 року, яка стала еталоном у своєму класі. З іншого – у важкій артилерії домінували застарілі системи – наприклад, 155-мм гармати de Bange зразка 1877 року, яких було аж 1392. Не можна сказати, що французькі військові не бачили цієї проблеми. Ще у листопаді 1909 року вони розробили план зі створення гармат калібру 155 мм з максимальною дальністю стрільби 13-14 кілометрів. У лютому 1913 року дальність стрільби для перспективних важких гармат була збільшена до 17-18 кілометрів, калібр оцінювався у 130-140 мм, а початкова швидкість снаряда – 750 м/с.

 

Але зрештою французи дочекалися того, що розв’язувати проблему довелося вже в процесі бойових дій. Результатом стало створення 155-мм гармати Canon de 155 L GPF (Grande Puissance Filloux). Її, без жодних сумнівів, можна вважати найкращою гарматою Першої світової війни у своєму класі.

 

Автором цієї гармати став Луї Жан Франсуа Фійю (05.05.1869–07.10.1957) — талановитий інженер-артилерист, чиї здібності повною мірою розкрилися під час Першої світової війни. З 1900 року він працював на арсеналі Bourges, де займався стрілецьким озброєнням та артилерійськими системами.

 

Фійю чудово бачив, що наявні артилерійські системи мали низку недоліків. З ідеєю нової гармати він звернувся ще у 1909 році, але тоді підтримки не отримав. На самому початку Першої світової війни Фійю мобілізували (він служив у 37-му артилерійському полку), але згодом відкликали, оскільки були потрібні інженери-артилеристи. Спочатку, наприкінці 1914 року, Фійю повернувся до Bourges, але справді його талант зміг розкритися на підприємстві APX (Ateliers de Puteaux), де він почав працювати з 1916 року.

 

Одну з головних проблем важких гармат того періоду Фійю вбачав у лафетах. Вони були однобрусними – з однією станиною. Конструкція була надійною, але різко обмежувала кути наведення. Це дуже добре видно на гарматі Canon de 145 L modèle 1916 Saint-Chamond, першій великокаліберній гарматі, замовленій в часи війни. Розроблена компанією FAMH (де працював ще один талановитий офіцер-артилерист — підполковник Еміль Римайльо), ця гармата мала ствол, похідний від 138-мм корабельної гармати. Завдяки великому вирізу в станині вдалося досягнути цілком пристойних кутів вертикального наведення (від 0 до +42,5°), а дальність стрільби сягала 18,5 кілометра. Однак сектор горизонтального наведення становив усього 6°.

 

Ідея Фійю полягала в тому, щоб створити для гармати новий лафет із розсувними станинами, які значно збільшують кути горизонтального наведення. Уже існував приклад у вигляді 75-мм гармати Cannone da 75/27 modello 11, спроєктованій у Франції на італійське замовлення. Її розробив ще один офіцер-артилерист — полковник Жозеф Депор, з яким Фійю добре був знайомий.

 

Депор, один з авторів знаменитої 75-мм польової гармати Canon de 75 modèle 1897, зміг забезпечити для нової гармати вражаючий діапазон кутів горизонтального наведення – 53°. А вертикальні кути наведення (від −15 до +65°) виглядали на фоні Canon de 75 modèle 1897 справжнім викликом — у неї вони становили лише від −11 до +18°.

 

Гармату з розсувними станинами підполковник Фійю запропонував у лютому 1913 року, коли розглядалися нові вимоги до далекобійних гармат. Але тоді його ідеї не знайшли підтримки. Зовсім інакше до них поставилися у 1916 році, коли ситуація з важкими гарматами стала майже критичною. Того ж року силами арсеналу Bourges був побудований перший дослідний зразок гармати.

Прототип гармати Фійю

 

На тлі громіздких гармат того періоду це був справжній зореліт. Водночас не можна стверджувати, що Фійю створив повністю оригінальну конструкцію. Його геній полягав у тому, що він зумів поєднати в одній гарматі різні напрацювання, у результаті отримавши надзвичайно вдалу артилерійську систему.

 

В першу чергу кидався в око низький силует нової гармати. Вона була значно нижчою за гармати аналогічного класу, щоправда, це створювало певні проблеми. Річ у тім, що на великих кутах підвищення казенна частина могла вдарятися об землю, тому розрахунок перед стрільбою виривав невелику яму, куди заходив ствол під час відкату.

 

Для своєї гармати Фійю використав поршневий затвор, аналогічний тому, що застосовувався на Canon de 105 L Mle 1913 TR фірми Schneider. Цілком традиційним був механізм відкату, запозичений у фірми Canet.

 

Ствол гармати, розробленої під керівництвом підполковника Фійю, був коротшим, ніж у Canon de 145 L modèle 1916 Saint-Chamond. Його довжина становила 5915 мм (38,2 калібру), тоді як у гармати Saint-Chamond – 7300 мм (48,5 калібра). Початкова швидкість також була нижчою – 735 м/с порівняно з 784 м/с. Але дальність стрільби виявилася більшою — 19,5 км (початково 16,5 км зі старими снарядами), що навіть перевищувало вимоги французьких військових. Більшою була й маса снаряда – 43 кг порівняно з 36,2 кг.

 

Гармата мала картузне заряджання, причому заряди можна назвати модульними: у загальному мішечку містилися три окремі мішечки з порохом, тож розрахунок міг оперативно змінювати потужність заряду. Використовували як більш ранні боєприпаси (зразка 1915 року), так і пізніші (зразка 1918 року). Таким чином, вийшла потужна система, дуже гнучка з погляду застосування.

"Модульні" заряди

 

Завдяки розсувним станинам сектор горизонтального наведення досяг феноменальних для того часу 60°. Це давало змогу розрахунку змінювати напрямок стрільби без потреби повертати всю гармату. Кут вертикального наведення становив від 0 до +35°. У бойовому положенні гармата важила 10 700 кг, у похідному — 11 775 кг, що було значно менше, ніж у Canon de 145 L modèle 1916 Saint-Chamond.

 

Перед стрільбою встановлювали сошники, які надійно фіксували гармату. Колісний хід також мав передову конструкцію — з суцільнометалевими колесами, спорядженими суцільними гумовими бандажами. Дослідний зразок мав диски коліс досить складної конструкції, але згодом їх замінили на литі спицьовані диски, які були технологічнішими у виробництві. На колеса могли встановлюватися металеві накладки, що помітно підвищували прохідність гармати.

 

У похідному положенні до станин кріпився підресорений передок. На ньому було місце для номера розрахунку, який керувава гальмом під час буксирування тягачем.

 

Нова гармата була дуже прихильно сприйнята французьким командуванням. На озброєння її взяли під назвою Canon de 155 Grande Puissance Filloux (GPF) modèle 1917 (Grande Puissance Filloux — «Великої потужності системи Фійю»). Перше замовлення становило 400 гармат – удвічі більше, ніж було випущено Canon de 145 L modèle 1916 Saint-Chamond загалом.

 

Гармата стала плодом кооперації: частину деталей виготовляв завод Renault в Бійянкурі, стволи виробляв арсенал Bourges, а APX займався остаточним монтажем. Усе це забезпечило можливість налагодити масове виробництво гармати. Фійю перейшов на службу до APX саме з метою загальної координації робіт.

 

Нові гармати надходили на озброєння моторизованих полків важкої артилерії (Artillerie lourde à tracteurs, скорочено ALT). Формувати їх почали у 1915 році, і через проблеми з матеріальною частиною полки мали доволі строкатий склад.

На позиції. Весна 1918 р.

 

Гармати перевозили колісними тягачами Renault EG або Latil TAR. За планами, із 400 гармат 320 призначалися для укомплектування 40 батарей, тобто по 8 гармат у кожній, а решта становила резерв для компенсації втрат. Їх застосовували разом із Canon de 145 L modèle 1916 Saint-Chamond. Бойовий дебют Canon de 155 GPF modèle 1917 відбувся у серпні 1917 року, і за його результатами гармата отримала дуже високі оцінки.

Гармата Canon de 155 L Mle.1917 GPF з тягачем Renault EG

 

Станом на травень 1918 року французська армія мала 184 гармати, які використовувалися у 23 батареях восьми полків ALT (з 81-го по 88-й). У березні 1918 року висловлювалася думка, що кількість батарей, озброєних цими гарматами, має зрости до 145. Досягти цього показника не вдалось – наприкінці Першої світової війни французська армія мала 58 батарей Canon de 155 L Mle.1917 GPF. Лунали пропозиції збільшити замовлення до 2000 одиниць, але скільки саме їх виготовили — точно невідомо.

Гармата Canon de 155 L Mle.1917 GPF з тягачем Latil TAR зі складу 182-го полку важкої артилерії. Париж, 14 липня 1925 р.

 

Виробництво тривало до 1919 року, причому очевидно, що випуск не обмежився 400 екземплярами. Адже у 1940 році таких гармат налічувалося близько 450, з них 352 – у бойових частинах.

 

Про те, що їх виготовили явно більше, свідчить факт, що певну кількість Canon de 155 L Mle.1917 GPF отримали американці. Ці гармати отримали позначення 155 mm Gun M1917. У 1918 році в США розпочалося ліцензійне виробництво цих гармат під позначенням 155 mm Gun M1918. Конструкцію гармати трохи доопрацювали, а в процесі виробництва адаптували під нові, більш далекобійні боєприпаси, збільшивши довжину зарядної камери. Так само робили й французи – французький варіант позначася GPF-CA (CA – chambre allongée). Точна кількість випущених гармат у США невідома, але йдеться про кілька сотень.

За створення цієї гармати Фійю був нагороджений урядом США медаллю «За видатну службу».

 

Цілком вдала конструкція (а також украй мізерне фінансування в міжвоєнний період) стали запорукою того, що Canon de 155 L Mle.1917 GPF та її американські копії виявилися довгожителями. Загалом сама гармата залишалася цілком ефективною, головні питання стосувалися мобільності. Швидкість буксирування гармати була низькою, утім французи й американці не сиділи склавши руки у роботі над тягачами.

Canon de 155 L Mle.1917 GPF з пневматичними шинами

 

Тому ближче до кінця 1930‑х років гармати почали доопрацьовувати, переводячи на нові колеса з пневматичними шинами. Їх було небагато, особливо у французів, тим більше що потрібно було доопрацьовувати й лафет. Що ж до американців, то вони провели часткову модернізацію гармат, які отримали позначення 155 mm Gun M1917A1 і M1918A1. Вони отримали колеса з пневматичними шинами та модернізовані гальмівні механізми. І знову ж таки, модернізацію пройшли не всі гармати.

М1918 в армії США. Тягач - вантажівка Indiana випуску початку 1930-х рр.

 

Більш глибоку модернізацію пройшли 60 гармат, які позначалися Canon de 155 L Mle.1917 GPF-T (Grande Puissance Filloux Touzard). Розробив цю модернізацію капітан Тузар у 1938 році. Замість двох коліс із суцільними шинами встановлювали чотири колеса з пневматичними шинами, колеса замінювали також і на передку.

 

На випробуваннях гармата GPF-T з новим тягачем Laffly S35T пройшов дистанцію 220 км із середньою швидкістю 29–36 км/год (залежно від ділянок), іноді розганяючись до 50 км/год. Модернізацію планували провести для всіх GPF, але розпочали її лише у 1939 році. Основна маса гармат залишилася у вихідному вигляді.

15,5 cm K 418(f) на стаціонарній позиції Східного валу. Березень 1944 р.

 

На жаль, у травні-червні 1940 року гармати GPF і GPF-T майже ніяк себе не проявили. Більшість гармат було захоплено німцями, які швидко ввели їх у стрій. У німецькій армії трофейні французькі гармати отримали позначення 15,5 cm K 418(f) для базового варіанту, 15,5 cm K 417(f) для GPF-CA і 15,5 cm K 419(f) для GPF-Т. У 1941 році певна кількість цих гармат (у варіанті 15,5 cm K 419(f) )потрапила до Північної Африки, траплялись вони і на Східному фронті, але основна маса використовувалася для берегової оборони. За даними на 1 березня 1944 р. вермахт мав 221 гармату, з них 15 на Східному фронті, а решта – у Франції, Норвегії та на Балканах.

 

15,5 cm K 418(f), здобута британськими військами в Італії

Насиченою виявилася кар’єра американських GPF. Для них основним ТВД став Тихоокеанський. Цими гарматами були озброєні американські частини, які обороняли Філіппіни під час висадки японських військ наприкінці 1941 — на початку 1942 року (301-й полк польової артилерії філіппінської армії, 86-й полк польової артилерії, 91-й і 92-й полки берегової артилерії філіппінських скаутів). Крім армії, гармати використовувались і в морській піхоті. Як і німці, американці поступово переводили ці гармати на роль засобів берегової оборони. 60 гармат M1918 передали Австралії, де вони теж застосовувались як засоби берегової оборони.

Стаціонарна позиція (т.зв. Panama mount) на о. Гарден Айленд поблизу м. Перт, Західна Австралія

 

Але ці гармати воювали й у Європі. Причому не в чистому вигляді, а як артилерійська частина САУ 155 mm Gun Motor Carriage M12. Але ця система заслуговує на окрему розповідь.

 

На завершення варто відзначити, що гармата, створена під керівництвом підполковника Фійю, виявилася справжнім довгожителем. Як гармати берегової оборони вона продовжувала службу в Корпусі морської піхоти Чилі до 1999 року (з 1942 р.).

 

І навіть під час Другої світової війни Canon de 155 L Mle.1917 GPF залишалася цілком сучасною гарматою, якій була потрібна лише відносно невелика доопрацювання колісного ходу. Недарма дітище Фійю називають приблизно таким же значним досягненням французької оборонки часів Першої світової війни, як і Renault FT. Принаймні, у своєму класі Canon de 155 L Mle.1917 GPF точно стала найкращою гарматою.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783