Ерзац-САУ з ерзац-тягача: 7,5 cm Pak 40/4 auf RSO (Sf)

 

Операція «Барбаросса» стала нелегким випробуванням для вермахту, якому на Східному фронті довелося зіткнутися з низкою неприємних несподіванок. Однією з них стала досить значна кількість танків із протиснарядним бронюванням (Т-34 і КВ), проти яких безсилими виявилися штатні 37-мм протитанкові гармати. Ще одним сюрпризом стала практично повна відсутність «нормальних» (у німецькому розумінні) доріг, які з настанням осіннього бездоріжжя перетворилися на непереборну перешкоду для автотранспорту і навіть напівгусеничних тягачів. Першу проблему спробували вирішити впровадженням у війська 75-мм протитанкової гармати Pak 40, другу — створенням «східного» транспортера-тягача RSO. Шляхом поєднання цих двох виробів у 1943 році був створений ерзац-винищувач танків.

 

Зразком для наслідування конструкторам фірми «Штайр» послужили радянські гусеничні транспортні трактори СТЗ-5, у великій кількості захоплені вермахтом влітку 1941 року. Не надто швидкохідні, але прості й невибагливі, вони мали феноменальну прохідність. Компонування з розташуванням кабіни над двигуном дозволило попри невелику довжину машини організувати вантажну платформу. СТЗ-5 міг буксирувати причепи масою до 4,5 тонни та перевозити «на спині» ще півтори тонни вантажу. Загалом — саме те, що було потрібно для Східного фронту. «Арійський» варіант тягача, який отримав назву RSO (Raupenschlepper Ost — гусеничний тягач «Схід»), створювався із застосуванням вузлів півторатонної вантажівки «Штайр» 1500А, але при цьому був повністю гусеничним. Уже в 1942 році RSO запустили в серійне виробництво. Проста до примітивності конструкція RSO робила його дешевим і придатним для масового випуску — до кінця війни на чотирьох заводах виготовили понад 28 тисяч екземплярів. Гусенична ходова частина з великим кліренсом дозволяла RSO досить успішно справлятися з таким неприємним явищем, як rasputitsa. Хоча його швидкість без причепа не перевищувала 25 км/год, на дорогах Східного фронту цей показник був навіть не другорядним, а третьорядним — після прохідності та ремонтопридатності. А з цими параметрами в RSO якраз усе було гаразд.

 

Тягач RSO у базовому виконанні

 

Ерзац-самохідка

 

Тягач RSO насамперед розглядався як транспортна машина, але у 1943 році почалися опрацювання щодо перетворення його на самохідну артилерійську установку шляхом монтажу протитанкового або зенітного озброєння. Не можна сказати, що на той час вермахт відчував гостру потребу у винищувачах танків — до 1943 року на зміну машинам першого покоління, озброєним 47-мм гарматами, уже прийшли самохідки «Мардер» кількох модифікацій, що відрізнялися шасі та озброєнням (76,2-мм переробки трофейних радянських гармат або 75-мм «расово чисті» гармати Pak 40). Проте перспектива отримати дешевий високопрохідний винищувач танків, призначений для піхотних частин, виглядала досить привабливо — адже півторатонну гармату Pak 40 переміщати на полі бою силами обслуги було вкрай складно. До того ж, причіпна артилерія зазнавала значних втрат під час «вирівнювання лінії фронту» — таким евфемізмом німецька пропаганда називала відступ. Далеко не завжди протитанкісти встигали підігнати тягачі, щоб відвести свої гармати…

 

Розробка протитанкової САУ на базі тягача RSO розпочалася влітку 1943 року. Концептуально вона була ближчою не до класичних винищувачів танків, а до «носіїв зброї» (Waffenträger) — самохідок із мінімальним бронезахистом. Ще однією характерною відмінністю від «Мардерів» був великий діапазон кутів горизонтального наведення. Призначена для монтажу на шасі RSO гарматна установка Pak 40/4 забезпечувала круговий обстріл. Для порівняння зазначимо, що застосована на винищувачі танків «Мардер II» гарматна установка Pak 40/2 мала кут горизонтального наведення лише 57°.

 

Один із ранніх прототипів САУ з повністю закритою кабіною

Перші прототипи протитанкової САУ на базі тягача RSO мали повністю броньовану двомісну кабіну, за якою на вантажній платформі монтувалася установка Pak 40/4. Єдиним захистом для обслуги гармати слугував штатний гарматний щит. Але в такій конфігурації самохідка втратила одну зі своїх основних переваг — малу висоту лінії вогню. Це ускладнювало маскування і робило САУ нестійкою під час стрільби на кутах горизонтального наведення, що значно відрізнялися від діаметральної площини. Демонстрація прототипу вищим військовим чинам пройшла невдало. У підсумку конструктори отримали вказівку переробити САУ, впоравшись із завданням до серпня 1943 року.

 

Прототип V4 у бойовому положенні

Прототип V4 у похідному положенні

У новому виконанні самохідка отримала броньовану кабіну зменшеної висоти, що прикривала двигун, але лише частково захищала механіка-водія. Товщина броні не перевищувала 10 мм. Висота основи установки Pak 40/4 також була зменшена. Вантажна платформа зберігала штатні дерев’яні борти, які на вогневій позиції відкидалися в горизонтальне положення. У похідному положенні вантажна платформа повністю закривалася брезентовим тентом, що також утворював козирок над робочим місцем механіка-водія. Прототип такої САУ позначався V4, що дозволяє припустити наявність трьох прототипів у попередньому виконанні (з повністю броньованою кабіною), але документально цей факт не підтверджений.

 

Проєкції САУ 7,5 cm Pak 40/4 auf RSO (Sf)

Самохідка отримала нехитру назву 7,5 cm Pak 40/4 auf gep. Sebstfahrlafette Raupenschlepper Ost (7,5-см протитанкова гармата 40/4 на броньованому самохідному лафеті гусеничного тягача «Схід»), скорочено — 7,5 cm Pak 40/4 auf RSO (Sf). Вона мала екіпаж із чотирьох осіб: командир, механік-водій, навідник і заряджальник. Кути вертикального наведення гармати становили від -5º до +22º, горизонтального — 360°. Боєкомплект складався з 28 унітарних пострілів, укладених у сім ящиків під підлогою платформи (по чотири постріли). Гармата вела вогонь тими ж снарядами, що й причіпна гармата Pak 40:

• SprGr — осколковий снаряд масою 5,74 кг. Початкова швидкість снаряда — 550 м/с;

• PzGr 39 — бронебійний трасуючий снаряд масою 6,8 кг. Початкова швидкість — 790 м/с, бронепробивність — 132 мм на дистанції 500 м і 116 мм на 1000 м;

• PzGr 40 — бронебійний підкаліберний снаряд масою 4,1 кг із вольфрамовим осердям. Початкова швидкість — 990 м/с, бронепробивність — 154 мм на дистанції 500 м і 133 мм на 1000 м;

• HL.Gr — кумулятивний снаряд масою 4,6 кг. Застосовувався для ураження броньованих цілей на дистанціях до 600 м.

 

Вигляд згори на САУ в бойовому положенні

Самохідка під час випробувальних стрільб

Виробництво і служба

 

У вересні 1943 року фірма «Штайр» розпочала виробництво партії з 50 самохідок, призначеної для військових випробувань у групі армій «Південь». 1 жовтня САУ була показана Гітлеру (на той час були готові лише три самохідки). Проста й дешева бойова машина, озброєна потужною гарматою, справила на фюрера сприятливе враження. За його вказівкою був розроблений план масового виробництва 7,5 cm Pak 40/4 auf RSO (Sf), який передбачав нарощування щомісячного випуску з 60 САУ в березні 1944 року до 400 у липні. Однак поки готувалося повномасштабне виробництво, з фронту почали надходити аж ніяк не райдужні відгуки про нову САУ. У підсумку випустили менше сотні таких самохідок (зустрічаються цифри 60, 83 і 89 екземплярів).

 

Огляд САУ Гітлером. 1 жовтня 1943 р.

Заводські випробування САУ 7,5 cm Pak 40/4 auf RSO (Sf) із першої партії проходили в грудні 1943 року, а наприкінці січня наступного року почалися поставки на фронт. Однією з перших нові самохідки отримала 1-ша лижна бригада, навесні 1944 року розгорнута в 1-шу лижну дивізію. З’єднання, що входило до групи армій «Центр» (пізніше — до групи армій «Північна Україна»), вело бойові дії в зоні Прип’ятських боліт. У кожному з двох лижних полків була сформована зенітно-протитанкова рота, яка спочатку мала номер «9», а після розгортання полків до трьохбатальйонного складу стала 13-ю. За штатом, така рота мала два зенітні взводи (20-мм напівгусеничні ЗСУ Sd.Kfz. 10/5) і два протитанкові. Протитанковий взвод мав три САУ 7,5 cm Pak 40/4 auf RSO (Sf), один транспортер RSO для підвезення боєприпасів, а також командирський «кюбельваген» і напівгусеничний мотоцикл Sd.Kfz. 2. Оскільки лижники отримали лише дев’ять самохідок, то 9-та (13-та) рота 2-го лижного полку замість двох протитанкових взводів отримала лише один. У боях і під час відступу дивізія втратила більшість своїх самохідок, але на початку 1945 року, коли з’єднання вело бої у Словаччині, у 1-му лижному полку все ще була одна САУ 7,5 cm Pak 40/4 auf RSO (Sf).

 

Ймовірно, єдиний знімок, що зафіксував 7,5 cm Pak 40/4 auf RSO (Sf) у бою. Самохідка належить 13-й роті 1-го лижного полку

 

Більшість 7,5 cm Pak 40/4 auf RSO (Sf) потрапила не до піхотних з’єднань, а до армійських винищувально-протитанкових батальйонів (Armee Panzerjäger-Abteilung). Наскільки можна судити, жоден із них не був повністю переозброєний такими САУ — максимум, вони отримали по одній роті. Підтверджено використання 7,5 cm Pak 40/4 auf RSO (Sf) у групі армій «Центр» — у 743-му батальйоні (9-та армія) і 744-му (2-га армія); у групі армій «Північ» — у 751-му батальйоні 16-ї армії (3 САУ станом на 1 вересня 1944 року) і 752-му батальйоні 18-ї армії (8 САУ, з них 7 справних, станом на 1 травня 1944 року). Можливо, вони також служили у 741-му, 742-му і 753-му батальйонах. Також є повідомлення про застосування 7,5 cm Pak 40/4 auf RSO (Sf) у 18-й панцергренадерській дивізії (група армій «Центр»).

 

Самохідка 7,5 cm Pak 40/4 auf RSO (Sf) у ролі катафалку під час похоронної церемонії

Самохідна протитанкова установка 7,5 cm Pak 40/4 auf RSO (Sf) не користувалася популярністю серед особового складу. Серед найсуттєвіших недоліків відзначалися мала швидкість пересування, надмірна шумність двигуна повітряного охолодження та його схильність до перегріву в спекотну погоду, відсутність нормального бойового відділення, що робило роботу екіпажу вкрай некомфортною як у бою, так і на марші. Бойові укладки були незручними, а доступ до них — ускладненим. Викликав невдоволення і високий силует — він не лише ускладнював маскування, а й робив гармату нестійкою під час стрільби. Останній фактор зумовив прізвисько, яким екіпажі наділили самохідку: абревіатуру RSO вони розшифровували як Rollender Sarg Ost — «Труна, що перекидається “Схід”»…

 

Екіпаж, чол.	4
Бойова маса, кг	5200
Довжина, мм	4570
Ширина, мм	1990
Висота, мм	2600
Кліренс, мм	550
Озброєння	75-мм гармата Pak 40/4
Боєкомплект, снарядів	28
Потужність двигуна, к.с.	70
Швидкість по шосе	17
Запас ходу по шосе/по пересіченій місцевості, км	300/150
Товщина броні, мм:
кабіна	5-10
щит	10
Перепони, що долаються
кут підйому, град.	20
ширина рову, см	170
глибина броду, см	85
висота стінки, см	55

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783