САУ з мотлоху: 15 cm sFH 13/1 (Sf) auf Geschützwagen Lorraine Schlepper (f)

 

Готові до висування. Самохідки 3-ї батареї 2-го броньованого самохідно-артилерійського полку. Обань, листопад 1942 року

У роки Другої світової війни німецький прагматизм призвів до появи численних імпровізацій у галузі військової техніки, що поєднували елементи різних епох. Минулого місяця я розповідав про 10,5 cm leFH 16 auf GW Mk.VI(e) – 105-мм гаубицю часів Першої світової, встановлену на шасі трофейного британського малого танка. Сьогодні ж – про схожу комбінацію, 150-мм гаубицю sFH 13 lg, встановлену на трофейне французьке шасі.

 

Німецькі військові одними з перших належно оцінили якості важких польових гаубиць — уперше такі системи були випробувані ними в бою ще під час придушення боксерського повстання в Китаї у 1900 році. У 1902–1903 роках у Німеччині сформували перші п’ять дивізіонів 150-мм гаубиць (їхній калібр становив 149,1 мм, але в усіх документах такі артсистеми іменувалися «15-см»). На озброєння цих частин надійшли гаубицю sFH 02. У 1913 році для заміни sFH 02 концерн «Крупп» створив нову 15-см гаубицю sFH 13. Система мала типову для тодішніх польових гармат конструкцію з однобрусним лафетом. Кут вертикального наведення становив від 0° до +45°.

 

Від sFH 02 нова гаубиця відрізнялася збільшеною з 12 до 14 калібрів довжиною ствола, наявністю гарматного щита та іншими вдосконаленнями. Перший досвід бойового застосування sFH 13 показав, що гармата не позбавлена недоліків, головним з яких була слабкість пружинного гальма відкату, що призводила до частих поломок. У конструкцію гармати довелося внести зміни, замінивши пружинне гальмо гідравлічним. Другий етап модернізації важкої польової гаубиці мав на меті збільшення дальності стрільби та підвищення живучості ствола. Для розв’язання першого завдання довжину ствола збільшили до 17 калібрів, а другого — зменшили кількість нарізів. Так з’явилася гаубиця sFH 13 lg (langen — «довга»), що стала основою корпусної артилерії кайзерівської армії. Загалом було виготовлено 3409 гаубиць sFH 13 усіх модифікацій.

 

Гаубиця sFH 13 lg

Під час Другої світової війни гаубиці sFH 13 lg вважалися застарілими і застосовувалися переважно в тилових та навчальних частинах вермахту. Проте довелося їм повоювати й на фронті — зокрема у самохідному варіанті.

 

Концепція САУ

У 1940 році німецькими трофеями серед іншої техніки стали близько трьох сотень гусеничних бронетранспортерів Lorraine 37L. У французькій армії ці машини використовувалися для постачання танкових підрозділів боєприпасами та пальним. Частину «Лорренів» нові власники застосовували за їхнім первинним призначенням, іншу частину — як артилерійські тягачі. На початку 1942 року з’явилася ідея переобладнати трофейні бронетранспортери на самохідні артилерійські установки. Компоновка «Лоррена» із середнім розташуванням моторного відсіку та кормовим – вантажного відсіку якнайкраще підходила для такої конверсії.

 

Бронетранспортер Lorraine 37L

 

28 травня 1942 року на спеціальному показі за участю Гітлера було продемонстровано можливість створення САУ на шасі Lorraine 37L. За результатами цієї демонстрації було схвалено рішення про переробку на самохідки всіх збережених на той час «Лорренів» (160 одиниць). 60 із них мали слугувати базою для 75-мм протитанкових гармат Pak 40, 60 — 105-мм гаубиць le FH 18, і 40 — 150-мм гаубиць sFH 13 lg. Якщо перші дві артсистеми були цілком сучасними, то третя вже застаріла — наприклад, за дальністю стрільби вона вдвічі поступалася новій гаубиці sFH 18 того ж калібру. Масогабаритні характеристики sFH 18 виключали її встановлення на шасі «Лоррена», тоді як застосування не нової, але легшої артсистеми дозволяло швидко підвищити мобільність артилерії танкових з’єднань.

 

Особливо гострою потреба в самохідках у той час була в Північній Африці, тому на черговій нараді у фюрера, що відбулася 4 червня, було ухвалено рішення насамперед виготовити 30 150-мм САУ для військ фельдмаршала Роммеля. Фірма «Алкетт» (Берлін-Борзігвальде), яка отримала це замовлення, повністю виправдала покладені на неї надії — усі три десятки самохідних гаубиць були готові вже наприкінці червня. Нова САУ отримала традиційно «лаконічне» офіційне позначення — 15 cm sFH 13/1 (Sf) auf Geschützwagen Lorraine Schlepper (f) (Sd.Kfz. 135/1).

 

Конструкція

 

Самохідка повністю зберегла силову установку і ходову частину базової машини. Не зазнав змін і корпус у передній та середній частинах. У кормі на місці вантажного відсіку спорудили відкриту зверху рубку, зварену з броньових листів товщиною 7–10 мм. Для входу в бойову рубку слугували невеликі прямокутні дверцята у лівій верхній частині кормової стінки.

 

Загальний вигляд САУ 15 cm sFH 13/1 (Sf)

Гармата, встановлена в рубці, мала висоту лінії вогню 185 см. Кут горизонтального наведення був невеликим — по 7° праворуч і ліворуч, вертикального — від 0 до +40°. Дальність стрільби становила 6200 м. САУ комплектувалася стандартним прицілом Rbfl 32. Допоміжне озброєння самохідки було представлене 7,92-мм кулеметом MG 34, що перевозився всередині рубки.

 

Проєкції САУ 15 cm sFH 13/1 (Sf)

Оскільки самохідка важила майже втричі менше за «Хуммель», для стабілізації на вогневій позиції в кормовій частині машини довелося встановити спеціальний опускний сошник. Малі масогабаритні характеристики мали ще один неприємний наслідок: мізерний возимий боєкомплект, що становив лише 8 пострілів. На цьому тлі малочисельність екіпажу (чотири особи) вже не виглядала значним недоліком — наявність двох заряджаючих була зовсім не обов’язковою.

 

Однією з відмінностей САУ 15 cm sFH 13/1 (Sf) другої серії був подовжений сошник

 

Другу партію 150-мм САУ на шасі «Лоррен» (64 одиниці) протягом липня–серпня 1942 року виготовило в Парижі «Баукоммандо Беккер» – так, це структура під керівництвом саме того доктора Беккера, якого я згадував у статті про 10,5 cm leFH 16 auf GW Mk.VI(e). Ці САУ відрізнялися від початкового варіанту деякими вдосконаленнями — зокрема, було подовжено сошник і додано пристрій, що дозволяв опускати його без виходу екіпажу з машини; люнет кріплення ствола переробили у похідне положення (тепер його також можна було відкинути, не виходячи з машини).

 

Церемонія передачі військам самохідок другої серії, Версаль, осінь 1942 року

У Північній Африці та Нормандії

 

4 липня 1942 року командування танкової армії «Африка» отримало повідомлення про те, що незабаром прибудуть 30 самохідних гаубиць 15 cm sFH 13/1 (Sf). 10 із них уже були завантажені в Неаполі на транспорт «Апунія», ще 10 — вантажилися на судна в Бріндізі (4 на «Піло», по 3 на «Сестрієре» і «Пізані»), а ще 10 перебували в дорозі з Німеччини. Передбачалося передати по 12 САУ до артполків 15-ї та 21-ї танкових дивізій, ще 6 — до 90-ї легкої дивізії. Однак противник вніс свої корективи: сім самохідок (3 у липні та 4 в серпні) пішли на дно разом із пароплавами, що їх перевозили. У підсумку 90-та легка дивізія свої САУ так і не отримала. Перші десять 15 cm sFH 13/1 (Sf), що прибули до Тобрука, 26 липня 1942 року передали до 155-го артполку 21-ї танкової дивізії.

 

САУ 15 cm sFH 13/1 (Sf) у Північній Африці

30 серпня 1942 року представник Управління озброєнь сухопутних військ, відряджений до штабу танкової армії «Африка», доповідав:

«Самохідні гармати на тягачах «Лоррен» у боях поки не брали участі. Наявні на цей час sFH 13 Sfl надані обом танковим дивізіям. У 15-й танковій дивізії 12 самохідок зосереджені в дивізіоні, що складається з трьох батарей, кожна з чотирма гарматами; [дивізіон] підпорядкований командиру танкового полку з метою безпосередньої підтримки. Кожному з командирів танкових батальйонів підпорядкований один командир батареї, який зі своєю батареєю має рухатися безпосередньо за танковим батальйоном. Третя батарея залишається у розпорядженні командира дивізіону, підпорядкованого командиру танкового полку».

 

З цієї розлогої цитати видно, що САУ 15 cm sFH 13/1 (Sf) розглядалися не як «традиційні» самохідні гаубиці, призначені для ведення вогню із закритих позицій, а як засіб безпосередньої підтримки військ на полі бою. Причиною цього, найімовірніше, була недостатня дальність стрільби гармати.

 

Бойове хрещення самохідки 15 cm sFH 13/1 (Sf) пройшли під час останньої спроби Роммеля прорвати британську оборону під Ель-Аламейном. У ході наступу, що розпочався в ніч з 30 на 31 серпня 1942 року, німці втратили кілька таких САУ. Зокрема, командування 15-ї танкової дивізії доповідало про втрату до 3 вересня трьох самохідок (ще дві 15 cm sFH 13/1 (Sf) були пошкоджені).

 

САУ 15 cm sFH 13/1 (Sf), покинута екіпажем

 

Станом на 1 жовтня 1942 року в 33-му артполку 15-ї танкової дивізії налічувалося 8 САУ 15 cm sFH 13/1 (Sf), а в 155-му артполку 21-ї танкової дивізії — ще 11 таких самохідок. Коли в ніч з 23 на 24 жовтня розпочався британський наступ, у строю ще залишалося 19 САУ. Невдовзі їх було втрачено — зокрема, у 15-й танковій дивізії на початку листопада залишалося лише три 15 cm sFH 13/1 (Sf), але дві з них були знищені 3 листопада, а останню втрачено п’ять днів по тому. У 21-й танковій дивізії останні самохідки цього типу воювали до початку грудня 1942 року.

 

Британці з цікавістю оглядають трофей

 

У Північній Африці кілька САУ 15 cm sFH 13/1 (Sf), що зазнали незначних пошкоджень, стали трофеями союзників. Одну з них британці перевезли до Тель-ель-Кебіра (неподалік від Каїра), де функціонував центр вивчення трофейної техніки. Ще одна машина опинилася у США і нині перебуває в експозиції музею в Абердині.

 

Батарея САУ 15 cm sFH 13/1 (Sf) на марші

 

Самохідки 15 cm sFH 13/1 (Sf) другої партії надійшли на озброєння 1-го і 2-го броньованих самохідно-артилерійських полків (Gepanzerte Artillerie-Regiment (Sfl)). Кожен із них включав п’ять шестигарматних вогневих батарей і налічував 30 САУ 15 cm sFH 13/1 (Sf). Відповідний штат K.St.N. 461 був затверджений 31 жовтня 1942 року. 1-й полк розформували вже в грудні 1942 року, а його батареї розподілили між піхотними дивізіями, дислокованими в Західній Європі. 2-й полк у березні 1943 року реорганізували в 931-й артполк. Пізніше ця частина увійшла до складу 21-ї танкової дивізії, сформованої заново у Франції після розгрому в Північній Африці, і стала 155-м артполком.

 

САУ 15 cm sFH 13/1 (Sf) на позиції. Нормандія, 1944 рік

Коли 6 червня 1944 року розпочалася висадка союзників у Нормандії, 21-ша танкова дивізія мала дві дюжини 15 cm sFH 13/1 (Sf). 12 із них входили до складу 155-го артполку, ще по 6 було в ротах важких піхотних гармат 125-го та 192-го панцергренадерських полків. У червневих боях було втрачено три самохідки, а в липні 21-ша танкова дивізія позбулася дев’яти 15 cm sFH 13/1 (Sf). Справжнім розгромом став «котел» під Фалезом, куди 21-ша танкова дивізія потрапила в серпні — після цього в дивізії залишилася лише одна САУ 15 cm sFH 13/1 (Sf).

 

Самохідка 15 cm sFH 13/1 (Sf), створена буквально з мотлоху (старої гаубиці та майже непотрібного бронетранспортера), не вирізнялася високими тактико-технічними характеристиками. Як уже зазначалося, возимий боєкомплект цієї САУ був мізерним. Вести вогонь із подачею снарядів із ґрунту було утруднено через конструкцію кормового листа рубки, в якому була лише невелика дверцята (до того ж розташована надто високо). Перевантажене шасі часто ламалося, а рухливість машини була далекою від танкової — на дорозі самохідку можна було розігнати лише до 20 км/год, а пересіченою місцевістю вона взагалі рухалася зі швидкістю пішохода. Мала дальність вогню ускладнювала застосування 15 cm sFH 13/1 (Sf) в артполках дивізій, тому найбільш раціональним було використання самохідок цього типу для безпосередньої підтримки. Саме так їх і застосовували в танковому полку 15-ї танкової дивізії в Північній Африці, а згодом — у панцергренадерських полках 21-ї танкової дивізії в Нормандії.

 

Екіпаж, чол.	4
Бойова маса, кг	8500
Довжина, мм	5310
Ширина, мм	1830
Висота, мм	2230
Кліренс, мм	300
Озброєння	150-мм гаубиця sFH 13/1
Боєкомплект, снарядів	8
Потужність двигуна, к.с.	70
Швидкість по шосе/по пересіченій місцевості, км/год	20/8
Запас ходу по шосе/по пересіченій місцевості, км	120/75
Товщина броні, мм:
корпус	9-12
рубка	7-10
Перепони, що долаються:
кут підйому, град.	20
ширина рову, см	180
глибина броду, см	85
висота стінки, см	57

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783