Найменша самохідна гаубиця вермахту: 10,5 cm leFH 16 auf GW Mk.VI(e)
Друга світова війна призвела до появи різноманітних
імпровізованих САУ. Чи не найбільше у цій галузі відзначились німецькі
військові та інженери – здається, важко назвати бодай якесь гусеничне чи
напівгусеничне шасі, власного виробництва чи трофейне, на яке вони не
намагались всиндючити артилерійську систему. Але й на загальному тлі розквіту технічної
творчості вирізняється діяльність Альфреда Беккера, точніше, ДОКТОРА Альфреда
Бекккера. Початок другої світової війни він зустрів у званні гауптмана і на посаді
командира 12-ї батареї 227-го артполку 227-ї піхотної дивізії. Сформована лише
за чотири дні до нападу на Польщу, дивізія мала далеко не найновіше озброєння –
скажімо, батарея Беккера використовувала 105-мм гаубиці leFH 16, які ще пам’ятали Першу світову війну. Командир не збирався миритися з
цим, і, як тільки видалась нагода, взявся до модернізації свого підрозділу. У
перші ж тижні кампанії на Заході він замінив у своїй батареї кінні запряги на
трофейні бельгійські тягачі Brossel TAL. 7 червня 1940 р. з 12-ї і новоствореної 13-ї батарей
утворили новий – 5-й моторизований – дивізіон 227-го артполку.
Альфред Беккер власною персоною
Добра інженерна освіта Беккера і його
ініціативність дозволили рушити далі звичайної моторизації свого підрозділу.
Зручна нагода видалась після завершення французької кампанії, коли 227-му
дивізію розташували на узбережжі Нормандії, в районі Гавру. Тут було чимало
покинутої французької та англійської техніки, тож вибирати було з чого. Оптимальним варіантом виявився британський легкий танк Light Tank Mk.VI. Досить велика кількість цих танків була покинута у справному стані, а до
того ж, вони не становили інтересу з точки зору комплектування німецьких танкових
частин. У кращому разі їх використовували як навчальні машини. Але з погляду Беккера-артилериста
Light Tank Mk.VI виглядав цікавою платформою. Силова установка
розташовувалася спереду праворуч, що дозволяло організувати в кормовій частині
бойове відділення. Командир 12-ї батареї, недовго думаючи, взявся за
конструювання «самохідного лафета» на трофейній базі.
Конструкція
У найкоротший термін Беккер і його батарея, де вистачало
майстровитих людей із Крефельда (земляків гауптмана), виготовили дослідний
зразок САУ. Рецепт був дуже простим: з танка зняли башту, а також дах
підбаштової коробки. Всередину встановили хитну частину гаубиці 10,5 cm leFH 16 разом із частиною лафета. Лафет підрізали так, щоб він не виступав за
габарити бойового відділення. Усередині було дуже тісно, але головним завданням
стала перевірка, як узагалі працюватиме така конверсія. Проведені влітку 1940
року випробування показали, що переробка цілком можлива, щоправда, під час
стрільби машину сильно відкидало назад, а бойове відділення потребувало
розширення. У будь-якому разі ідея виявилася правильною, далі її потрібно було
довести до належної кондиції.
Наступним етапом стало формування повноцінного бойового відділення машини, що згодом стала відомою як 10,5 cm leFH 16 auf GW Mk.VI(e). Тут допомогли зв’язки Беккера: з рідного Крефельда, де й була сформована 227-ма піхотна дивізія, привезли броньові листи товщиною 22 мм. Для САУ зазвичай використовувалися значно тонші листи – 10–15 мм завтовшки. Як показали подальші події, листи, товстіші, ніж навіть у самого танка, виявились дуже доречними.
Користуючись фанерними листами як лекалами, Беккер сформував рубку. Тут можна лише похвалити вправного інженера: гауптман не мав досвіду в танкобудуванні, але те, що в нього вийшло, виявилося кращим за розробки спеціалізованої фірми Alkett. Йому вдалося на настільки невеликій базі отримати просторе бойове відділення. Беккер не став, подібно до Alkett, вписувати рубку в ширину корпусу, а розширив її на всю габаритну ширину машини.
У результаті всередині більш-менш комфортно розмістилися чотири номери обслуги. В принципі, всередині могли розміститися й п’ятеро. При цьому листам рубки надали раціональні кути нахилу. Зрештою, увага до ергономіки й захищеності не повина дивувати – адже на самохідках мали воювати безпосередні підлеглі й земляки самодіяльного конструктора.
Після успішних випробувань машину кілька разів доопрацьовували. Щоб її не зносило під час стрільби, ззаду з’явився опускний сошник.
Далі рубка отримала розвинену конструкцію рухомого бронювання гарматної маски (згодом у неї з’явилося «підборіддя», яке захищало відкотний механізм гармати). Усередині також з’явилася радіостанція. Боєкомплект виявився зовсім невеликим (15 пострілів), але з урахуванням крихітної бази це вже було непогано. Бойова маса зросла більш ніж на тонну, досягнувши 6,5 тонни. Водночас машина зберегла цілком пристойну рухливість.
Виготовили шість 10,5 cm leFH 16 auf GW Mk.VI(e), хоча в деяких публікаціях вказується, що їх було дванадцять. Беккер
подбав і про допоміжні машини для батареї. Оскільки було очевидно, що боєкомплект
у 15 пострілів є замалий, створили підвозчик боєприпасів Munitionspanzern auf Fahrgestell Mk VI(e). Замість рубки він отримав відкритий зверху кузов, у якому розміщувався
боєзапас. Також машина тягнула за собою перероблений трофейний причіп
Renault UK (переставлений з гусеничного на колісний хід). Втім, трапляються знімки, де французькі причепи використовуються у
немодифікованому вигляді, і їх навіть буксирують самі 10,5 cm leFH 16 auf GW Mk.VI(e). Ймовірно, виготовили шість транспортерів боєприпасів.
Виготовили і чотири Beobachtungspanzern auf Fahrgestell Mk VI (e) – машини артилерійських спостерігачів. У цих машин зрізали башти,
залишивши лише командирські башточки. Вони, як і підвозчики боєприпасів,
отримували радіостанції для зв’язку з іншими машинами батареї. Також батарея Беккера отримала певну кількість
трофейних БТР Universal Carrier.
Бойове застосування
Самохідками 10,5 cm leFH 16 auf GW Mk.VI(e) озброїли 15-ту батарею штурмових гармат 5-го артдивізіону. Разом з 227-ю
дивізією вона лишалась в Нормандії до осені 1941 року. У жовтні 1941 року «французькі
канікули» закінчились – дивізію відправили на Східний фронт, під Лєнінґрад. Використовувались САУ Беккера, головно, не як класичні самохідні гаубиці, а
як штурмові гармати – для підтримки піхоти на полі бою. Ось тут і стали в
пригоді відносно непоганий броньовий захист та низький силует (висота САУ
становила 2 м).
11 листопада 1941 року самохідкам довелось зійтись в бою
з совєтськими танками. Ну як – танками... Маленькими такими, Т-40, озброєними не
гарматами, а 12,7-мм кулеметами. Батарея підтримувала піхоту, яка атакувала
село Хотовська Горка (нині воно не існує; знаходилось південніше Волхова). З совєтського
боку оборонців підтримували чотири Т-40 зі складу 122-ї танкової бригади. Танки
відкрили вогонь, але 22-мм броня зіграла свою роль. Попри численні влучання,
уразити німецькі САУ не вдалося. Вогнем у відповідь було підбито 2 Т-40.
Хотовську Горку німці взяли. 13 листопада совєти намагися відбити населений
пункт за підтримки одного Т-34 і одного Т-40, але успіху контратака не мала.
Відбити село вдалося лише 15 листопада.
10,5 cm leFH 16 auf GW Mk.VI(e) брали участь і в боях за Погостьє, щоправда, у лютому 1942 року удача була не на їхньому боці. Лише за один день батарея втратила половину своїх САУ. Наприкінці березня 1942 року в 15-й батареї все ще числилися 2 машини, вони ще повоювали в Синявінській операції. Втім, уже без Беккера. Навесні 1942 року його відкликали з фронту, оскільки знадобилися його навички як конструктора.
Про «перше кохання» майор Беккер не забув. У
вересні–жовтні 1942 року ним була створена ще одна конверсія — винищувач танків
7,5 cm Pak 40 auf GW Mk.VI(e). Втім, точно не відомо, чи було завершене будівництво цієї САУ. У
будь-якому разі 75-мм протитанкова гармата виявилася завеликою для такого шасі.
10,5 cm leFH 16 auf GW Mk.VI(e) стала першою з цілої низки бойових машин,
розроблених Альфредом Беккером. На тлі інших конверсій вона виглядала фактично
як заводський виріб. Показовою є думка сучасного запорєбрікового дослідника: «Может и хорошо, что их построили всего 6 штук. Нам эти
гаубичные тараканы доставили немало хлопот, а шасси Light Tank Mk.VI у немцев хватало...»
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк: 5168 7456 7352 6783
Коментарі
Дописати коментар