Воєнна імпровізація: винищувач танків Sd.Kfz. 6/3
Sd.Kfz. 6/3 і Panzerjäger I зі складу 605-го батальйону винищувачів танків
Серед величезної кількості імпровізованих винищувачів танків, створених у Німеччині в роки Другої світової війни, траплялися досить вдалі й акуратно виконані зразки. Герой нашої розповіді, безумовно, до таких не належить — його громіздкий і незграбний силует аж ніяк не був взірцем елегантності. Попри це, жменька самохідок із довгою назвою 7.62 cm F.K.(r) auf gp. Selbstfahrlafette (Sd.Kfz. 6/3) залишила свій слід у військовій історії.
Одним із головних викликів, із якими зіткнувся вермахт у ході операції «Барбаросса», стали танки Т-34 і КВ. Їхнє бронювання виявилося «не по зубах» штатним протитанковим засобам — 37-мм гарматам. 50-мм гармати Pak 38 були в недостатній кількості, а виробництво 75-мм гармат Pak 40 розпочалося лише в січні 1942 року. У такій ситуації цілком розумним тимчасовим рішенням стало використання трофейних польових гармат. Зокрема, у протитанкові переробили понад 3700 французьких 75-мм гармат Mle. 1897. А в другій половині 1941 — середині 1942 років трофеями вермахту стали близько 1250 радянських 76,2-мм дивізійних гармат зразка 1936 року (Ф-22) і кілька сотень удосконалених гармат зразка 1939 року (Ф-22УСВ). Під час переробки на протитанкові у радянських дивізійних гармат розсвердлювали казенник під розроблені німецькими фахівцями унітарні постріли з гільзою від пострілів гармати Pak 40 завдовжки 716 мм. Перероблена в протитанковий варіант Ф-22 отримала позначення Pak 36(r), а Ф-22УСВ — Pak 39(r). Виробництво таких гармат почалося 1942 року, а постачання до військ тривало до січня 1944 року. Загалом вермахт отримав 560 гармат на польовому лафеті, з них, за різними оцінками, до 300 — Pak 39(r). Також було виготовлено 894 гармати для встановлення на САУ — усі Pak 36(r).
Термінове рішення
Переробленими трофейними гарматами Pak 36(r) озброювали переважно самохідні установки серії «Мардер» на шасі легких танків. Проте ще до їхньої появи була здійснена спроба створити протитанкову САУ з трофейною гарматою на базі напівгусеничного тягача. Відповідне завдання фірма «Алкетт» отримала вже 14 серпня 1941 року. Розробка мала конкретне цільове призначення — для Німецького Африканського корпусу. Спочатку передбачалося випустити лише обмежену серію самохідок (20 екземплярів).
Як базу для самохідки взяли п’ятитонний тягач Sd.Kfz. 6. Він був створений фірмою «Бюссінг-НАГ» ще 1934 року й до початку Другої світової війни пройшов кілька етапів модернізації. Його остання модифікація BN 9, яка випускалася з 1941 року, оснащувалася двигуном «Майбах» HL 54 TUKRM потужністю 115 к.с. (на попередніх варіантах використовувався мотор потужністю 100 к.с.) і 13-місним кузовом. Виробництво цієї модифікації, окрім фірми-розробника, здійснювало підприємство ВММ у Празі. Крім базового варіанта, будувалися модифікації BN 9a з удосконаленою гальмівною системою та BN 11 із мотором потужністю 130 к.с. Усього до 1943 року було виготовлено 687 тягачів цього варіанта.
Тягач п’ятитонного класу виявився найменш затребуваним серед усіх напівгусеничних тягачів вермахту. Спочатку його планували використовувати для буксирування 105-мм гаубиць leFH 18, але з цим успішно справлявся легший Sd.Kfz. 11, який до того ж коштував на третину дешевше. Для саперних підрозділів зручнішим виявився восьмитонний тягач Sd.Kfz. 7. Не дивно, що непотрібні за основним призначенням Sd.Kfz. 6 спробували використовувати для інших завдань — зокрема, як шасі для самохідок. Наймасовішим варіантом стала ЗСУ Sd.Kfz. 6/2 із 37-мм гарматою (у 1942–1943 роках випущено 332 екземпляри). Протитанкова ж САУ була значно менш масовою.
Прототип винищувача танків на шасі Sd.Kfz. 6 був готовий уже наприкінці серпня (або на самому початку вересня) 1941 року. Швидкість виготовлення пояснювалася надзвичайною простотою, навіть примітивністю конструкції САУ — достатньо сказати, що броньованим було лише бойове відділення, тоді як двигун і кабіна водія не мали жодного захисту. 10 вересня на полігоні в Куммерсдорфі провели випробувальні стрільби, під час яких було здійснено 44 постріли. Як гармата, так і шасі витримали випробування без будь-яких зауважень. Тим не менш, прототип зазнав деяких змін. Зняли бронещиток радіатора — він мав захищати від ушкоджень ударною хвилею під час стрільби з гармати, але практика показала, що стрільба цілком безпечна. У задній стінці бойової рубки зробили великий отвір для полегшення заміни ствола гармати. Через терміновість робіт дверцята, що закривали цей отвір, на прототипі виготовили зі звичайної м’якої сталі, а не з броні.
17 вересня провели другий цикл стрільбових випробувань, а за ними — ходові. За їх підсумками фірма «Алкетт» отримала замовлення на дев’ять самохідок, виготовлених протягом жовтня–листопада 1941 року. САУ отримала позначення 7.62 cm F.K.(r) auf gp. Selbstfahrlafette (Sd.Kfz. 6/3), тобто «7,62-см польова гармата (російська) на броньованому самохідному лафеті». У деяких публікаціях трапляється також назва «Діана», але вона, ймовірно, є помилковою. На думку Т. Єнца та Г. Дойла, ця назва належить до пізнішого прототипу на шасі Sd.Kfz. 6 з гарматою Pak 36(r), який випробовували 1942 року. А Т. Кокл вважає, що прізвисько «Діана» самохідці дали англійці.
Конструкція
САУ Sd.Kfz. 6/3 базувалася на модифікованому шасі тягача з фірмовим позначенням BN 9. Від попередніх варіантів п’ятитонного тягача воно відрізнялося (крім уже згаданого двигуна більшої потужності) торсіонною підвіскою опорних котків (замість ресорної) та збільшеною з шести до семи кількістю опорних котків. Бензиновий двигун потужністю 115 к.с. забезпечував машині масою 10–10,5 т максимальну швидкість 50 км/год. Місткість паливних баків становила 190 л — цього вистачало на 220 км руху шосе або 110 км по пересіченій місцевості.
На вантажну платформу тягача встановили коробчасту броньовану рубку завдовжки 3,6 м, завширшки близько 2 м і заввишки приблизно 1,5 м. У її передній частині був великий виріз — захист у цьому місці забезпечувався штатним гарматним щитом завтовшки 3 мм. Рубка була відкритою згори. Для захисту від негоди можна було натягнути тент, для чого передбачили три трубчасті дуги. У бокових стінках рубки облаштували двоє дверей завширшки 0,9 м і заввишки близько 1 м, а в кормовій стінці — відкидний люк завширшки 0,6 м. Товщина броні рубки становила 4,5 мм. У деяких старіших джерелах наводять цифри 8–10 мм, але це опосередковано спростовують німецькі звіти, у яких зазначено, що бронювання САУ «не захищає від вогню стрілецької зброї». Як уже згадувалося, двигун і кабіна водія взагалі не були броньовані. Теоретично захищеність легкоброньованих машин на полі бою мала забезпечуватися їхньою рухливістю та маскуванням, але й із цим було непросто. Висота самохідки сягала 3 м, довжина перевищувала 6,3 м, а ширина становила майже 2,7 м — це робило САУ дуже зручною мішенню…
САУ озброїли 76,2-мм гарматою FK 296(r) — трофейною Ф-22, не переробленою у протитанкову (така переробка розпочалася лише 1942 року). Але навіть за використання штатних радянських гільз, коротших за ті, що застосовувалися у Pak 36(r), гармата на відстані 1000 м забезпечувала бронепробивність 67–77 мм (залежно від типу снаряда). З огляду на терміновість завдання інженери фірми «Алкетт» не стали ускладнювати конструкцію гарматної установки, а пішли шляхом найменшого опору: встановили гармату в рубку просто на штатному лафеті, навіть із колесами (лише станини довелося вкоротити). Лафет кріпився до підлоги бойового відділення болтами. Кут горизонтального наведення становив 60º (по 30º ліворуч і праворуч), вертикального — від −7º до +20º. Дані про боєкомплект різняться: трапляються цифри 20, 64 і навіть 100 унітарних пострілів. Додатково 40 пострілів можна було перевозити в одноосьовому причепі Sd.Anh. 32.
Екіпаж самохідки складався із шести осіб: водія, командира, навідника, заряджальника та двох підносчиків боєприпасів. Командир штатно мав пістолет-кулемет, решта членів екіпажу — пістолети. Штат взводу K.St.N. 1149, затверджений 13 листопада 1941 року, передбачав наявність трьох САУ з екіпажами, а також управління взводу (шість осіб, легковий автомобіль і мотоцикл).
Служба і бойове застосування
Усі дев’ять САУ Sd.Kfz. 6/3 у другій половині жовтня 1942 року прибули до Школи танкових військ у Вюнсдорфі. 1 листопада з них сформували роту. Екіпажі самохідок освоїли нову техніку, провели стрільби на полігоні й наприкінці грудня 1941 року прибули до Італії. 5 січня 1942 року перші шість Sd.Kfz. 6/3 доставили до Триполі, а решта три машини приєдналися до них 23 лютого.
Підрозділ Sd.Kfz. 6/3 як 3-тя рота увійшов до складу 605-го батальйону винищувачів танків 90-ї легкої дивізії. У квітні 1942 року за невідомих обставин було втрачено дві самохідки. Усі сім машин, що залишалися у строю, з 26 травня брали участь в операції «Венеція» — наступі німецько-італійських військ на найпівденнішу ділянку британської «лінії Газали». У цих боях втратили ще дві САУ, а одна потрапила в ремонт, тож до 8 червня у строю залишалося лише чотири Sd.Kfz. 6/3. Дві з них 20 червня 1942 року брали участь у взятті Тобрука.
Станом на 1 липня 1942 року противник знищив ще дві Sd.Kfz. 6/3, тож у 605-му батальйоні залишилися лише три такі САУ, з яких справною була тільки одна. Остання спроба прориву британської оборони біля Ель-Аламейна коштувала німцям (серед інших втрат) однієї Sd.Kfz. 6/3, знищеної 31 серпня. Дві останні САУ перебували у строю на момент початку британського наступу 23 жовтня 1942 року й були втрачені до 2 грудня.
Підсумок бойовому застосуванню Sd.Kfz. 6/3 було підбито в рапорті офіцера зв’язку Управління озброєнь вермахту при штабі танкової армії «Африка». У ньому, зокрема, зазначалося, що бронебійні якості гармати FK 296(r) дозволяють упевнено уражати будь-які танки противника. Проте штатний приціл від Ф-22, встановлений на САУ, є недостатньо точним для стрільби прямою наводкою по малорозмірних цілях. Великі габарити самохідки — «величезної, як клуня», тонка броня та невисока швидкість на пересіченій місцевості робили її надзвичайно вразливою. Отже, експромт виявився не надто вдалим і подальшого розвитку не отримав.
Екіпаж, чол. | 6 |
Бойова маса, кг | 10500 |
Довжина, мм | 6325 |
Ширина, мм | 2260 |
Висота, мм | 2980 |
Кліренс, мм | 360 |
Озброєння | 76,2-мм гармата FK 296(r) |
Боєкомплект, снарядів | 64 (+40 на причепі) |
Потужність двигуна, к.с. | 115 |
Швидкість по шосе/по пересіченій місцевості, км/год | 50/20 |
Запас ходу по шосе/по пересіченій місцевості, км | 220/110 |
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк: 5168 7456 7352 6783
Коментарі
Дописати коментар