"Комунар" з гарматою: самохідки СУ-2 і СУ-5

 

Самохідна артустановка СУ-2

Як я й обіцяв, сьогодні розповім про самохідні артустановки на шасі трактора «Комунар». Назагал концепція САУ на тракторному шасі була досить популярною серед совєтського командування наприкінці 20-х – на початку 30-х років минулого століття. Популярність ця зумовлювалась кількома чинниками. Використання тракторних шасі, які були в кілька разів дешевшими за танкові, суттєво здешевлювало САУ і дозволило б забезпечити швидке оснащення Червоної армії самохідною артилерією. Крім того, у разі великої війни можна було різко збільшити кількість бойових машин шляхом звичайної переробки вже наявних у народному господарстві країни тракторів на самохідні артилерійські установки. У ті роки ця ідея здавалася дуже привабливою, особливо з огляду на слабку оснащеність Червоної армії бронетанковою технікою та суттєві труднощі з налагодженням випуску танків на радянських заводах.

 

Як шасі для нових самохідних установок обрали гусеничний трактор «Комунар» найпотужнішої і наймасовішої серії З-90. Розробкою «САУ другого ешелону» на базі трактора в серпні 1931 року зайнявся ленінградський завод «Большевік» спільно з військовим складом №60, розташованим у Брянську. Назва «склад» не повинна вводити в оману – насправді це була основна база зі створення та модернізації бронепоїздів для потреб Червоної армії.

САУ СУ-2

 

Самохідка отримала позначення СУ-2. Озброїли її дуже поширеною 76,2-мм польовою гарматою зразка 1902 року. Для встановлення цієї гармати шасі трактора «Комунар» посилили. Сидіння водія, кронштейни кріплення будки зі стійками та бензобака в задній частині трактора були зняті. Бензобак перенесли й закріпили над правою гусеницею, а металевий настил рами на місці кабіни розширили. На місці демонтованого сидіння водія в середній частині трактора встановили штатну гарматну тумбу конструкції Сормовського заводу, яка застосовувалася на бронепоїздах. Завдяки такому рішенню гармата отримала сектор обстрілу в 360 градусів. Проєктом передбачався захист гармати бронею товщиною до 10 мм, але на дослідному зразку самохідної установки бронещит було виготовлено зі звичайної (не броньової) сталі. Боєкомплект 76,2-мм гармати, який складався з 200 снарядів, мав перевозитися на спеціальному причіпному візку.

ЗСУ СУ-5

 

Випробування самохідної установки СУ-2 проводилися з 12 по 16 жовтня 1931 року поблизу військового складу №60. За чотири дні машина пройшла 35 км, при цьому було виконано 39 пострілів: 38 з місця і один на ходу. Для того щоб максимально наблизити умови ходових випробувань до військових, самохідна установка буксирувала спеціальний причіпний тракторний візок П-18 із вантажем масою 2500 кг та гарматною обслугою (5 осіб). Максимальна швидкість руху при цьому досягала 12 км/год. Важила САУ 10 тонн, її довжина становила 4350 мм, ширина – 2060 мм, висота – 3300 м. Бак вміщав 285 л палива, чого вистачало на 150 км.

 

Загалом СУ-2 справила сприятливе враження на представників Червоної армії. До її позитивних якостей віднесли: наявність кругового сектора обстрілу з гармати, порівняно просте технічне обслуговування і непогані на той час швидкісні характеристики. Крім того, у разі прийняття на озброєння РСЧА самохідної установки СУ-2 проблему із запасними частинами можна було вирішувати за рахунок використання запчастин від звичайних тракторів.

 

Спочатку САУ навіть рекомендували до взяття на озброєння дивізійної артилерії, а також запропонували розглянути можливість розробки на її базі 122-мм самохідної гаубиці та самохідної зенітної гармати. Однак представлений згодом на Науково-дослідному артилерійському полігоні доопрацьований варіант СУ-2 зі 122-мм гарматою виявився надмірно важким. СУ-2 так і не прийняли на озброєння Червоної армії, а вже на рубежі 1931/32 рр. в совдєпії розгорнули нову програму зі створення самохідних артилерійських установок на шасі легкого танка Т-26, який мав кращі ходові характеристики та значно більшу мобільність. Усі зусилля вирішили зосередити на розробці самохідних установок на танкових і спеціальних шасі.

 

Паралельно з проєктуванням самохідної установки СУ-2 на заводі «Більшовик» у Ленінграді велася робота зі створення САУ з індексом СУ-5 (не плутати із самохідною установкою СУ-5, спроєктованою на базі танка Т-26, яка з’явилася дещо пізніше). Ця самохідна установка була виконана з використанням схеми СУ-2 на тому ж шасі трактора «Комунар». Однак, на відміну від СУ-2, ця САУ озброювалась 76-мм зенітною гарматою зразка 1915 року. Вона була неброньованою, завдяки чому маса самохідної установки зменшилася до 9,4 т. Для зменшення розгойдування під час стрільби САУ СУ-5 оснастили чотирма відкидними упорами. Дослідний зразок, виготовлений навесні 1932 року, успішно пройшов випробування. Розпочали виготовлення партії з 12 САУ для проведення військових випробувань, однак дуже швидко його зупинили, оскільки основною зенітною гарматою Червоної армії ставала нова 76,2-мм зенітна гармата зразка 1931 року. А звичайне тракторне шасі для нової артилерійської системи виявлялося вже недостатньо міцним.

 

САУ СУ-2 і СУ-5 були рекомендовані до прийняття на озброєння, планувалося навіть розпочати будівництво дослідних серій машин. Проте поява в СРСР танка Т-26, який визнали значно перспективнішим для створення на його базі САУ, а також видане у 1932 році розпорядження про переведення всіх артилерійських систем застарілих типів на склади поставили хрест на цих «бойових тракторах». Спроба встановлення на СУ-5 досконалішої 76,2-мм зенітної гармати була від самого початку приречена на провал через відсутність у тракторного шасі необхідного запасу міцності. У підсумку обидві самохідні установки були розукомплектовані.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783