XM104: мінімалістична САУ
Правда ж, нагадує запорєбріковий
«Клєвєр»? Але цей виріб з’явився за шістдесят років до чуда
інженерної думки з ри-фи, і створений був за океаном. Сьогодні поговоримо про нього –
дослідну аеротранспортабельну САУ ХМ104.
До середини 1950-х років збройні
сили США повною мірою усвідомили високий потенціал гелікоптерів. Вертолітні
десанти зарекомендували себе з найкращого боку ще під час війни в Кореї, однак
наявна в той час авіаційна техніка дозволяла перекидати лише особовий склад і
легке озброєння. Танки й САУ не вкладалися в обмеження не тільки гелікоптерів,
але й літаків військово-транспортної авіації. У зв’язку з цим у США започаткували
програму створення перспективних аеротранспортабельних артилерійських
установок. Про одну з них – винищувач танків М56 «Скорпіон» – я вже розповідав.
Але десантникам також потрібна була САУ з гаубицею калібру 105 мм. Переваги
такого рішення порівняно з причіпною гаубицею полягали не лише у кращі
тактичній мобільності, але й у більшій зручності для повітряного транспорту і
десантування: САУ транспортувалась одним вантажем, на відміну від причпної
артсистеми, до якої потрібен був ще й тягач.
Науково-дослідна робота зі
створення аеротранспортабельної САУ розпочалася 1955 року й здійснювалося
фахівцями командування автотанкового озброєння армії США (US Army Ordnance Tank
Automotive Command – OTAC). Їм слід було визначити оптимальний
технічний вигляд самохідної артилерійської установки з мінімальними габаритами
та масою, що відповідали б обмеженням авіації, але здатної нести гаубицю
калібром 105 мм. Планувалося створити гаубичну самохідну установку, спроможну
вести вогонь із закритих позицій.
Перспективний проєкт
авіатранспортабельної та десантованої САУ отримав робоче позначення XM104.
Номер для проєкту обирали «за порядком». Річ у тім, що на цій самохідці
планувалося використовувати гаубицю XM103 — доопрацьований варіант
наявної дослідної причіпної XM102.
Перші теоретичні та практичні
роботи за проєктом XM104 тривали кілька років. На початку 1960-х років
розпочалося технічне проєктування. Проєкт реалізовувався у два етапи. У межах
першого планувалося розробити, виготовити та випробувати спрощений макетний
зразок самохідної установки. За результатами його випробувань слід було
доопрацювати проєкт і виготовити повноцінні прототипи.
У 1960–1961 роках ОТАС і
Детройтський арсенал побудували два макетні зразки (Test Rig).
Це були полегшені гусеничні шасі з повним набором агрегатів силової установки й
ходової частини. Корпуси спрощеної форми та виготовили з конструкційної сталі. Замість
повноцінної артилерійської частини використовувався масогабаритний макет, що
імітував виріб XM103. Крім того, на макетних зразках були відсутні деякі
інші агрегати. Вони не отримали повного комплекту місць екіпажу, повноцінної
боєукладки тощо.
На момент виготовлення макетних
зразків в OTAC
визначилися з основними рисами обрису майбутньої САУ. Машина XM104 повинна
була мати довжину не більш як 4-4,5 м і бойову масу близько 6400 фунтів (2900
кг). Вона повинна була розвивати швидкість близько 35 миль за годину (приблизно
56 км/год) і бути спроможною долати долати водні перешкоди вплав. Завдяки малим
габаритам і масі XM104 можна було б перевозити на сучасних і перспективних
військово-транспортних літаках та вертольотах різних типів. Передбачалося
посадкове та парашутне десантування.
Макетні зразки №1 і №2 пройшли
випробування та продемонстрували реальні можливості нового шасі. З урахуванням
досвіду їхніх випробувань інженери OTAC доопрацювали вихідний проєкт, і
невдовзі збудували прототип із потрібною комплектацією. Ця машина суттєво
відрізнялася від макетних виробів як за зовнішнім виглядом, так і за комплектацією.
У проєкті XM104 на
перший план ставилося скорочення маси та габаритів. Для досягнення бажаного
зменшення ваги конструкції довелося відмовитися від будь-якого захисту
(зрештою, «Скорпіон» теж був неброньований). Втім, відсутність бронювання не
вважалася критичним недоліком. Самохідці належало працювати з закритих позицій
на безпечній відстані від переднього краю, що зменшувало ризики обстрілу й
потребу в броні.
Для САУ розробили оригінальний
корпус із конструкційної сталі, який характеризувався щільною компоновкою.
Корпус конструктивно поділявся на два об’єми. Нижня «ванна» призначалася для
встановлення силового агрегату. Вона мала вигнутий лобовий лист і вертикальні
борти. У центрі цієї частини корпусу розміщувався двигун, у передній частині —
трансмісія. Зверху на «ванні» розташовувався короб, що утворював певну подобу бойового
відділення. Він вирізнявся дещо більшою довжиною та збільшеною шириною. За
рахунок останньої утворювалися надгусеничні полиці, які надавали додатковий
об’єм для монтажу різних пристроїв.
Основою силової установки став
бензиновий двигун Ford M151, запозичений в автомобіля MUTT
(тогочасного армійського «джипа»). Двигун потужністю 66 к. с. через сухе
зчеплення з’єднувався з коробкою передач Model 540, яка забезпечувала чотири
передачі переднього ходу й одну заднього. На передні ведучі колеса крутний
момент передавався передачею Model GS-100-3.
З кожного борту корпусу на
торсіонній підвісці встановлювалося по чотири опорні котки. Задня пара котків лежала
на ґрунті і виконувала функції напрямних коліс. Ведуче колесо малого діаметра
розміщувалося в передній частині й було підняте над ґрунтом. Уся верхня частина
ходової частини та гусениці прикривалася невеликими металевими щитками й
суцільними довгими гумовими екранами. Кожна гусениця складалася з 72-х траків
завширшки 14 дюймів (355 мм).
Розрахунки показували, що підвіска
САУ не могла витримати віддачу 105-мм гаубиці. Тому машину оснастили опускним
сошником на поздовжніх балках. Зверху на балках і сошнику зробили невелику сходинку-майданчик
– це спрощувало доступ до казенника гаубиці (схоже рішення, але у значно
більшому масштабі, застосували раніше на САУ М12).
У кормовій частині конструкція була
посилена – тут знаходилось посадкове місце для верхнього станка гармати.
Безпосередньо на корпусі розміщувався поворотний пристрій, на якому встановили
хитну частину зі стволом. Конструкція установки забезпечувала горизонтальне
наведення в секторі завширшки 45°. Діапазон кутів вертикального наведення становив
від –5° до +75°.
Гаубицю XM103 було
створено Рок-Айлендським арсеналом на базі причіпної XM102. Нарізна
105-мм артсистема мала вертикальний клиновий затвор. Різні прототипи гаубиці
випробовувалися з дульним гальмом і без нього. У конструкції гідропневматичних
противідкатних пристроїв застосували деякі нові рішення та компоненти, які
згодом набули значного поширення. XM103 могла використовувати всі
стандартні снаряди калібру 105 мм і демонструвала вогневі характеристики на
рівні інших зразків свого класу. Водночас вона була помітно легшою за свої
аналоги.
Випробування шести дослідних XM104
тривали до 1965 року й завершилися неоднозначними результатами. Передусім було
отримано бажані можливості в контексті стратегічної мобільності. Представлені
машини відповідали обмеженням військово-транспортної авіації; їх можна було перевозити
наявними та перспективними літаками й вертольотами. Надалі належало розробити
парашутну систему для десантування такої техніки. Таким чином, основне завдання
проєкту було успішно виконано.
Однак можливість повітряного
транспортування та десантування мала неприпустимо високу ціну. Машина мала цілу
низку недоліків, безпосередньо пов’язаних зі зменшенням її габаритів і маси. З
деякими проблемами неможливо було змиритися, оскільки вони прямо впливали на
бойові якості та живучість на полі бою. Як наслідок, вони не дозволяли
ефективно використовувати запропоновану техніку в умовах реального конфлікту.
Насамперед приводом для критики стала відсутність будь-якого захисту
екіпажу та агрегатів машини. Полегшений корпус довелося виготовляти з відносно
тонкої конструкційної сталі, через що він не міг витримати обстріл. Екіпаж
розміщувався на відкритому верхньому майданчику й фактично прикривався лише
бортовими щитками обмеженої площі. Ба більше, заміна їх на броньовані деталі
навряд чи істотно підвищила б рівень захисту. Відкрита установка гармати без
щитового прикриття також не підвищувала живучість САУ. До того ж машину в
запропонованій конфігурації не можна було оснастити навіть тентом, що прикривав
би людей від сонця та дощу.
Компактне шасі з відносно важкою 105-мм гаубицею мало невдале балансування.
Машина мала високий центр ваги. Це навряд чи могло погіршити поздовжню
стійкість, однак погіршувало поперечну. Крен понад 20–25° міг призвести до
перекидання бойової машини. Відсутність закритої кабіни при цьому могла
спричинити щонайменше травмування членів екіпажу.
У запропонованому вигляді самохідка
не становила інтересу для армії. Командування сухопутних військ не виявило
бажання сприяти продовженню робіт, і ОТАС закрило проєкт через відсутність
перспектив.
Майже всі збудовані дослідні САУ,
включно з парою Test Rig, були розібрані за непотрібністю. Зберегли лише
одну машину з номером 12T431. Нині вона перебуває в музеї бронетехніки бази Форт-Сілл
(штат Оклахома) та експонується поряд з іншими унікальними зразками своєї
епохи.
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк: 5168 7456 7352 6783
Коментарі
Дописати коментар