Малокаліберний універсал: Flak 30 i Flak 38

 

Flak 30, оснащена щитом, на позиції над Березиною

20-мм зенітні гармати Flak 30 і Flak 38 були наймасовішими гарматами вермахту: загальний обсяг їх виробництва становив майже 130 тисяч екземплярів! Прості у виробництві й надійні в експлуатації, вони знайшли застосування як у сухопутних військах, так і в частинах ППО люфтваффе. Задумані як засіб боротьби з маловисотними літаками, 20-мм автомати не без успіху використовувалися і для ураження наземних цілей.

 

У 1914–1915 роках у Німеччині з’явилися два зразки 20-мм автоматичних гармат, що розроблялися на конкурс військового міністерства на авіаційну гармату калібром менше 37 мм і масою не більше 70 кг. Гармата Рейнгольда Беккера була виготовлена серією близько півтисячі екземплярів, тоді як конкуруючий виріб Генріха Ерхардта виявився менш поширеним — обсяг його виробництва не перевищив кількох десятків одиниць. Версальський мирний договір заборонив виробництво таких гармат у Німеччині, але вони благополучно «емігрували» до Швейцарії. Тут виробництвом гармат Беккера зайнялася фірма «Ерлікон», а гармату Ерхардта вдосконалювали інженери «Золотурна».

 

На озброєнні рейхсверу 20-мм автоматичні зенітки «Ерлікон» з’явилися у 1932 році, коли у Швейцарії придбали 200 екземплярів Flak 28 (на триножному станку з відокремлюваним колісним ходом) і Flak 29 (на тумбовому лафеті). Надалі парк зенітних «ерліконів» поповнився чехословацькими VZKP vz. 36 (165 екземплярів) і голландськими 2 tl no. 1 (120). А от система Ерхардта виявилася у вермахті значно популярнішою…

 

Flak 28 у положенні для стрільби по наземних цілях

 

 

Flak 30

 

У 1934 році заводи концерну «Рейнметал-Борзіг» у Берліні та Бреслау розпочали виробництво доопрацьованої зенітки «Золотурн» ST-5, прийнятої на озброєння вермахту під позначенням Flak 30. Автоматика гармати базувалася на використанні віддачі ствола і затвора при короткому відкаті ствола. Затвор — клиновий горизонтальний. Ствол-моноблок із полум’ягасником був легкознімним, і до комплекту гармати входили три запасні стволи, що транспортувалися у спеціальному металевому (наприкінці війни — дерев’яному) пеналі. Довжина ствола становила 1300 мм (65 калібрів). Ствол мав вісім правобічних нарізів із кроком 36 калібрів. Живлення здійснювалося з магазина місткістю 20 патронів, що вставлявся з лівого боку. Спуск гармати — ножний. Спусковий механізм забезпечує ведення одиночного або автоматичного вогню (при натисканні відповідно правої або лівої педалі).

 

Flak 30 у похідному положенні

 

Лафет гармати складався з колиски, а також верхнього і нижнього станків. До верхнього станка кріпиться сидіння навідника і основа для прицілу. Механізми наведення — ручні (горизонтального — двошвидкісний). Маховичок вертикального наведення розташований праворуч від верхнього станка, горизонтального — ззаду (його вісь обертання орієнтована вертикально). Нижній станок являє собою трикутну металеву основу з гвинтовими домкратами по кутах, що дозволяють швидко вирівнювати установку по горизонту.

 

Для транспортування Flak 30 використовувався одноосний причіп Sd.Anh. 51. За необхідності можна було вести вогонь, не знімаючи гармату з причепа. Однак такий спосіб застосовувався майже виключно для обстрілу наземних цілей.

 

Приведення Flak 30 у бойове положення

 

 

Приціл встановлювався на основі, яку можна було розмістити як з лівого, так і з правого боку верхнього станка. Спочатку Flak 30 комплектувався простим механічним прицілом Linealvisier 21. Він дозволяв наводити гармату на повітряну ціль, що рухається зі швидкістю від 125 до 430 км/год. Однак із зростанням максимальної швидкості літаків почали застосовувати складніші приціли — наприклад, коліматорний Flakvisier 35. У вересні 1941 року прийняли на озброєння комбінований приціл Linealvisier 38/40, а для стрільби по наземних цілях почали застосовувати телескопічний приціл Zielfernrohr 3×8º Flak.

 

Додатково для управління вогнем використовувався стереоскопічний віддалемір Entfernungsmesser 1 m R36 з базою 1 м і діапазоном вимірювання від 500 до 10000 м. Він монтувався на спеціальному станку, що одягався на плечі віддалемірника. Крім того, передбачалася взаємодія 20-мм зеніток із 60-см прожектором Flak SW 36. Він встановлювався на основі, що являла собою нижній станок Flak 30, і транспортувався на причепі Sd.Anh. 51. Однак на практиці прожектори вкрай рідко використовувалися спільно з 20-мм зенітками.

 

16 липня 1941 року у зв’язку з повсюдним застосуванням 20-мм зеніток на Східному фронті для обстрілу наземних цілей було дано вказівку щодо комплектування цих гармат броньовими щитками. У першу чергу ними комплектувалися Flak 38, що сходили із заводів, але згодом щитки з’явилися і на наявних у військах Flak 30. Щиток складався з кількох деталей товщиною 4 мм і був легкознімним. Під час ведення вогню по повітряних цілях застосування щитка не рекомендувалося — адже він важив 112 кг, і його встановлення на гармату знижувало швидкість горизонтального наведення.

 

Щитове прикриття було корисним під час обстрілу наземних цілей

 

До боєкомплекту Flak 30 входили осколкові, осколково-запалювальні снаряди кількох типів масою 115–120 г (маса унітарного пострілу 294–300 г) з підривниками ударно-уповільненої дії з самоліквідатором на 5 або 6 секунд (приблизно 1900 м). Для боротьби з броньованими цілями використовувалися бронебійні та бронебійно-запалювальні снаряди масою від 100 до 148 г (маса пострілу 285–327 г).

 

Flak 38

 

У 1938–1939 роках на фірмі «Маузер» під керівництвом Фрідріха Лінднера була створена зенітка Flak 38, що являла собою суттєво доопрацьовану Flak 30. Балістика змін не зазнала, але завдяки зменшенню маси рухомих частин і збільшенню швидкості їх руху вдалося підвищити надійність роботи автоматики, а також збільшити технічну швидкострільність із 300 до 420–480 постр./хв. Механізм вертикального наведення став двошвидкісним, а кут підвищення збільшили з 85 до 90º. Місткість магазина збільшили до 40 патронів. З правого боку гармати можна було встановити сітчастий кошик для стріляних гільз.

 

Flak 38 з кошиком для стріляних гільз

 

У конструкції низки вузлів дефіцитні матеріали замінили доступнішими, при цьому вдалося знизити масу гармати на 30 кг (цього досягли, зокрема, заміною зварних деталей нижнього станка штампованими).

Flak 38 у похідному положенні

 

Незважаючи на відносно невеликі габарити й масу Flak 38, для гірськострілецьких і повітрянодесантних частин були потрібні ще компактніші зенітки. У 1939–1940 роках була розроблена гірська зенітна установка Gebirgsflak 38, а трохи пізніше — її варіант для парашутистів із типовим німецьким «простеньким» позначенням Gebirgsflak 38 mit Sonderausstattung für Fallschirmtruppe.

 

Основною відмінністю гірської зенітки від звичайної був лафет-тринога, розроблений на основі лафета гармати «Золотурн» ST-5. Для транспортування застосовувався не причіп Sd.Anh. 51, а два знімні колеса, що кріпилися безпосередньо до лафета. Колія Gebirgsflak 38 була значно вужчою, ніж у Flak 38 — це полегшувало транспортування зенітки гірськими стежками. Броньовий щиток мав зменшений розмір і спрощену конструкцію. Залежно від прицілу Gebirgsflak 38 важила від 406 до 468 кг, тобто приблизно на 35% менше, ніж Flak 38. Модифікація Gebirgsflak 38 для парашутистів була легкорозбірною — для десантування її розбирали на 17 (пізніше на 10) частин.

 

Gebirgsflak 38 у бойовому положенні

 

З використанням автомата від Flak 38 була створена одна з найефективніших малокаліберних зеніток Другої світової війни — чотириствольна Flakvierling 38, яка заслуговує на окрему розповідь. Крім того, Flak 30 і Flak 38 монтувалися на найрізноманітніших шасі — танків Pz.Kpfw. I і Pz.Kpfw. 38(t), однотонних напівгусеничних тягачів Sd.Kfz. 10, автомобілів різних типів.

 

Одна з численних імпровізацій: Gebirgsflak 38 на шасі «швіммвагена» Kfz. 166

Ще одна імпровізація - Flak 38 на трофейному Bren Carrier

 

Станом на 1 вересня 1939 р. сухопутні війська та люфтваффе мали 6072 автомати Flak 30 і Flak 38. Їх подальші поставки наведено в таблиці.

	09-12.1939	1940	1941	1942	1943	1944	01-04.1945
Сухопутні війська
Flak 30 и Flak 38	95	863	873	2502	3732	5041	739
Flakvierling 38	—	42	320	599	483	573	123
Люфтваффе
Flak 30 и Flak 38*	1160	6609	11 006	22 372	31 503	42 688	6339

* у цьому рядку вказака кількість автоматів, а не установок

 

Служба

 

У сухопутних військах вермахту зенітки Flak 30 надходили на озброєння окремих кулеметних батальйонів. При оголошенні мобілізації вони формували роти, що передавалися дивізіям. У вересні 1939 року такі роти були майже в усіх піхотних дивізіях першої хвилі формування, деяких з’єднаннях другої хвилі, а також у моторизованих і танкових дивізіях. Станом на 1 вересня 1939 року сухопутні війська мали 47 рот 20-мм зеніток.

 

У дивізії рота 20-мм гармат включалася до складу моторизованого протитанкового дивізіону як його 4-та рота (три інші були озброєні 37-мм протитанковими гарматами). Пояснювалося це передусім міркуваннями логістики — і в протитанкових, і в зенітних ротах використовувалися тягачі «Крупп» «Протце», лише різних модифікацій (Kfz. 69 у протитанкових і Kfz. 81 у зенітних). Згодом така уніфікація поступово зникла: для буксирування 37-мм гармат почали використовувати автомобілі Kfz. 12, а для 20-мм зеніток — тягачі Sd.Kfz. 10. Проте зенітна рота й надалі входила до складу протитанкового батальйону.

Зенітна рота включала взвод управління (секцію управління з автомобілем Kfz. 15, телефонну секцію і чотири секції радіозв’язку з автомобілями Kfz. 2/2), а також три вогневі взводи. Вогневий взвод мав власні органи управління і постачання, будучи значною мірою автономною одиницею. Він включав секцію управління (три мотоцикли і два автомобілі Kfz. 15), секцію боєпостачання (два Kfz. 81 з одновісними причепами Sd.Anh. 32) і вогневу секцію (чотири зенітки і чотири тягачі Kfz. 81). Усього в роті налічувалося 12 20-мм зеніток. Варто згадати й ще один різновид підрозділів, озброєних 20-мм зенітками — чотиригарматні батареї, що були в деяких дивізіонах артилерійської розвідки. Їхнім завданням було прикриття позицій прив’язних аеростатів спостереження, які завжди були привабливою ціллю для ворожих мисливців.

 

У 1939 році 20-мм гармати були єдиним засобом ППО сухопутних військ вермахту. У наступні роки з’явилися важчі артсистеми, але Flak 30 і Flak 38 все одно залишалися наймасовішими. Наприклад, станом на 1 травня 1944 року сухопутні війська вермахту мали у складі дивізій і частин РГК 6355 одноствольних і 925 чотириствольних 20-мм гармат, 775 37-мм гармат і 574 88-мм гармати.

 

Flak 30 однієї з гірськострілецьких дивізій у бою на Кавказі. Вересень 1942 року

 

Ще до початку польської кампанії командуванню вермахту було зрозуміло, що дюжини зеніток на дивізію, яка діє на головному напрямку, явно недостатньо для надійного прикриття. Насамперед це стосувалося моторизованих частин, що розтягувалися на марші на багато кілометрів. Вихід знайшли у посиленні сухопутних військ моторизованими зенітними дивізіонами зі складу люфтваффе. Уже у вересневій кампанії було задіяно сім легких дивізіонів, озброєних 20-мм гарматами. У частинах, що мали 88-мм зенітки, 20-мм гармати слугували для відбиття атак маловисотних літаків. За штатом чотиригарматна моторизована батарея 88-мм зеніток мала також три 20-мм гармати. У багатьох випадках, передусім у Північній Африці, 88-мм гармати вели вогонь майже виключно по наземних цілях, а 20-мм установки прикривали їх від атак з повітря.

 

Розрахунок Flak 38 на вогневій позиції. Білі кільця на стволі гармати позначають збиті літаки

 

У системі ППО Третього рейху та окупованих територій 20-мм гармати відігравали другорядну роль — тут основними були 88-мм зенітки та важчі гармати. Однак із наростанням активності англо-американських мисливців-бомбардувальників, що атакували позиції зенітних батарей та інші цілі з бриючого польоту, значення малокаліберної зенітної артилерії суттєво зросло. Станом на 1 травня 1944 року люфтваффе мало 20 тисяч стволів 20-мм зеніток (у люфтваффе, на відміну від сухопутних військ, облік вівся не за установками, а за стволами — тобто Flakvierling 38 враховувався як чотири стволи). Крім того, налічувалося 3500 37-мм гармат, 10 тисяч 88-мм, близько 2 тисяч 105-мм і понад 400 128-мм (усе це — без урахування трофейних систем).

 

Розрахунок Gebirgsflak 38 на марші

 

Експорт

 

У бою зенітки Flak 30 дебютували під час громадянської війни в Іспанії — у складі легіону «Кондор». Після виведення німецьких військ Flak 30 передали іспанцям, а під час Другої світової війни Іспанія придбала додаткову кількість Flak 38. У 1939–1940 роках 72 (за іншими даними, 108) гармати Flak 30 поставили до Греції, яка використовувала їх під час відбиття італійської агресії.

 

Майже детективною була історія постачання Flak 30 до Фінляндії. У жовтні 1939 року ця країна висловила бажання придбати у концерну «Рейнметалл» 134 20-мм зенітки. Рейхсміністерство авіації санкціонувало продаж лише 70 Flak 30. У ніч з 24 на 25 листопада перша партія з 30 установок була відправлена морем зі Штеттіна, прибувши до Фінляндії буквально напередодні початку радянсько-фінської війни. Пакт Молотова–Ріббентропа передбачав, що сторона, яка його підписала, не постачатиме зброю державам, що перебувають у стані війни з іншою стороною. Щоб обійти цю заборону, 1 грудня 1939 року у Швеції була заснована фірма «Свенска Кастра АБ», яка й стала «покупцем» решти зеніток. Однак через кілька днів у шведській пресі з’явилася інформація про транзит через територію Німеччини мисливців «Фіат» G.50, придбаних Фінляндією в Італії. Цей факт викликав протест наркома закордонних справ В. Молотова, заявлений 9 грудня. У підсумку постачання озброєнь із Німеччини довелося припинити. Щоправда, до того часу встигли відправити ще 20 Flak 30. Але остання партія з 20 таких систем до Фінляндії вже не потрапила…

 

Зенітка 20 Itk/30 в армії Фінляндії. Район Війпурі, серпень 1941 року

 

Flak 30, що отримали у Фінляндії позначення 20 Itk/30, продемонстрували надзвичайно високу ефективність: під час «зимової війни», за фінськими даними, вони збили 104 радянські літаки, витративши 50 тисяч патронів (у середньому 475 патронів на один збитий літак). У липні 1941 року з Німеччини було отримано 27 зеніток Flak 38 (20 Itk/38), а через два роки — ще 40 20-мм зеніток (у т.ч. 15 Flak 30 на стаціонарних тумбових лафетах). Остання партія, що прибула до Гельсінкі 18 серпня 1944 року, включала 40 20-мм зеніток на стаціонарних лафетах і 10 — на Sd.Anh. 51.

 

Зенітка 20 Itk/38 в армії Фінляндії. Карвала, вересень 1941 року

 

Зенітка 20 Itk/38 на стаціонарній тумбовій установці. Котка, жовтень 1944 року

 

18 гармат Flak 38 у 1944 році поставили Угорщині — їх використовували для озброєння кораблів Дунайської флотилії. Того ж року кілька десятків Flak 38 отримала румунська армія

 

Трофеї та ленд-ліз: Flak 38 на американських вантажівках

 

Совєцькі партизани з трофейною Flak 30, встановленою на возі

Тактико-технічні характеристики 20-мм зенітних гармат

	Flak 30	Flak 38	Gebirgsflak 38
Чисельність обслуги, чол.	5-6	5-6	5-6
Довжина ствола, мм/клб	1300/65	1300/65	1300/65
Довжина нарізної частини, мм	1159,4	1159,4	1159,4
Кут вертикального наведення	-12º, +85º	-20º, +90º	-28º, +90º
Кут горизонтального наведення	360º	360º	360º
Маса в похідному положенні, кг	770	750	468
Маса в бойовому положенні, кг	450	420	315
Дальність стрільби, м	4800	4800	4800
Досяжність по висоті, м	3700	3700	3700
Технічна швидкострільність, постр./хв	280-300	480	480
Практична швидкострільність, постр./хв	100-120	220	180-220

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783