Найбільш таємна зброя Другої Речі Посполитої: протитанкова рушниця wz. 35

 

Одним із найпопулярніших напрямів розвитку засобів протитанкової оборони в період між двома світовими війнами була розробка протитанкових рушниць (ПТР). Конструктори застосовували різні підходи. Один із них передбачав створення зброї «гарматного» калібру (20 і навіть 24 мм), з порівняно важкою кулею та невеликою початковою швидкістю. Інший полягав у максимальному збільшенні початкової швидкості кулі нормального «гвинтівкового» калібру (6-8 мм).

 

Одним із піонерів другого напряму став німецький інженер Герман Герліх. Його 6,5-мм гвинтівка, створена наприкінці 1920-х років, забезпечувала початкову швидкість кулі 1400 м/с порівняно з 900 м/с у звичайного «маузера». Така надбавка швидкості дала феноменальний результат: при влучанні у 12-мм броньову плиту куля зі свинцевим осердям пробивала в ній отвір діаметром близько 15 мм (куля звичайної гвинтівки залишала лише вм’ятину глибиною 2 мм). Цікаво, що куля Герліха, власне, броню не пробивала: вона миттєво випаровувалась під час зіткнення, але вибивала з броні «пробку», здатну рикошетувати й руйнуватися на уламки всередині танка чи бронемашини, завдаючи поранень екіпажу. Це явище отримало назву «ефект Герліха».

 

Роботи Герліха не були таємницею — їх широко обговорювали на сторінках спеціалізованої преси. У Польщі на них звернув увагу підполковник Тадеуш Фельштин із Центральної стрілецької школи в Торуні, де 1929 року випробовувався придбаний зразок гвинтівки Герліха. Наступними роками Фельштин обґрунтував доцільність розробки малокаліберної протитанкової рушниці та зумів зацікавити як військових, так і підприємців. Порохова фабрика в м. Пьонки інвестувала 10 тис. злотих власних коштів у створення відповідного нітроцелюлозного пороху (його циліндричні зерна мали всередині по три канали для збільшення площі горіння), фабрика боєприпасів у м. Скаржисько розробила гільзу, здатну витримати тиск, на 50% більший, ніж у звичайній гвинтівці. Але головну роль у розробці нової зброї відіграли конструктори Інституту досліджень озброєння та Фабрики гвинтівок у Варшаві.

 

Проєктування

 

Розробку протитанкової рушниці доручили співробітнику технічного бюро Інституту досліджень озброєння Юзефу Марошеку. Випускник 1932 року механічного факультету Варшавської політехніки, Марошек, попри молодий вік, зумів зарекомендувати себе як талановитий інженер-конструктор. Фельштин так відгукувався про нього: «Молодий інженер, талановитий конструктор, був сповнений юнацького ентузіазму, якогось таємничого інстинкту й кмітливості…».

 

Зброя, створена Марошеком, вирізнялася простотою конструкції та порівняно невеликою масою. Рушниця стріляла набоями 7,92×86 мм зі звичайними кулями SC. На дистанції 100 м при куті зустрічі 30° куля в листі броні товщиною 20 мм пробивала отвір діаметром 20 мм. Але вже перші випробування виявили серйозну проблему — блискавичний знос ствола, який після кількох десятків пострілів ставав повністю непридатним. На усунення цього недоліку довелося витратити кілька років. До 1935 року живучість ствола ПТР довели до 250–300 пострілів — з урахуванням призначення зброї цей показник визнали цілком прийнятним. Досягти цього вдалося завдяки збільшенню довжини ствола з 1000 до 1200 мм, а також зміні конструкції кулі, яка отримала довшу циліндричну частину (це сприяло стабільнішому руху кулі в каналі ствола й, відповідно, зменшувало його знос). Набій повністю переробили, збільшивши довжину гільзи. Боєприпас отримав позначення 7,92×107 мм DS. Набій важив 61,51 г, а маса кулі становила 12,78 г. Модернізовані ПТР успішно пройшли полігонні випробування: на дистанції 300 м куля вибивала в 20-мм броні «пробку» діаметром 15 мм.

 

Звичайний "маузерівський" набій і набій DS

Протитанкову рушницю прийняли на озброєння Війська Польського під позначенням Karabin wz. 35 — «гвинтівка зразка 35» (згідно з польською термінологією, гвинтівка називається karabin, а те, що в українській мові зветься «карабіном», поляки називають karabinek). Жодного натяку на протитанкове призначення зброї в назві не було. Польське командування побоювалося, що відомості про нову ПТР потраплять до ймовірних противників і ті посилять бронювання своїх танків.

 

ПТР wz. 35 — магазинна, з ручним перезаряджанням після кожного пострілу. Затвор поздовжньо-ковзний, поворотний, замикання здійснюється на три симетрично розташовані бойові упори. Ствол знімний, кріпиться до патронника різьбою. Заміна ствола проводиться після 200–300 пострілів. Вона можлива лише в рушничній майстерні й потребує застосування спеціальних інструментів. Ствол має шість правосторонніх нарізів і оснащений потужним дульним гальмом, що поглинає 65% енергії віддачі, та двоногою, яка складається вперед. Магазин від’ємний, коробчастий, місткістю чотири патрони. У гнізді він фіксується двома пружинними защіпками — передньою та задньою (заміна магазина потребує двох рук). Прицільні пристосування відкритого типу, відкалібровані на дистанцію 300 м. Ложе й приклад — моноблочні, з горіха. Зверху ствола є коротка дерев’яна накладка для захисту рук стрільця. Для перенесення зброї слугує шкіряний ремінь, що кріпиться до двох антабок.

 

Виробництво та постачання у війська

 

П’ять передсерійних зразків ПТР виготовили на межі 1935 і 1936 років, а випуск серійних рушниць розпочався роком пізніше на Фабриці гвинтівок у Варшаві. Там організували секретний цех, позначений «Ur». Таку назву придумав полковник Тадеуш Пельчинський, начальник розвідувального відділу Генерального штабу Війська Польського — створювалося враження, що в цьому цеху виробляють зброю на експорт до Уругваю. Польські дослідники вважають, що стволи постачало якесь інше підприємство, але яке саме — навіть вони не можуть встановити. Уже сам цей факт красномовно свідчить про секретність, що оточувала виробництво ПТР. На фабриці боєприпасів у Скаржиську також ужили відповідних заходів щодо забезпечення секретності. Щоправда, кулі й гільзи виробляли тут у загальних цехах, але спорядження набоїв здійснювалося в спеціальній майстерні з обмеженим доступом.

 

Скільки ж виготовили ПТР wz. 35? Загальний обсяг замовлень становив 7610 одиниць. До жовтня 1938 року військову прийомку пройшли 2000 ПТР. Загальний же обсяг випуску польські дослідники оцінюють у 3500–3600 екземплярів. Вони виходять із того, що заводські номери всіх відомих ПТР перебувають у інтервалі від 3000 до 7000. Зазначеної кількості в принципі вистачало для армії мирного часу, але мобілізаційний резерв був відсутній. З огляду на те, що якась частина зброї неминуче осідала на складах, багато підрозділів Війська Польського до вересневої кампанії не встигли отримати протитанкові рушниці.

 

До частин Війська Польського ПТР постачалися в опломбованих дерев’яних ящиках із написами «Вимірювальне обладнання» та номерами від 1 до 3. Ящик №1 (розміром 178×27×18,3 см) містив саму ПТР і інструкцію, у ящику №2 було три запасні стволи, а в №3 — інструменти, необхідні для заміни ствола, і запасні частини. Боєприпаси постачалися в ящиках із написом «21 К Експорт». Кожен ящик містив два герметично запаяні цинки з 12 картонними пачками по 12 набоїв — тобто загалом у ящику було 288 патронів. Носимий боєкомплект протитанкіста складався з 24-х набоїв (шість магазинів), які переносилися у двох брезентових підсумках від ручного кулемета «Браунінг» wz. 28.

 

Ідеолог створення нової зброї підполковник Фельштин (який на той час уже пішов у відставку) вважав, що ПТР слід запровадити в кожне відділення. Командування вирішило інакше: на піхотну роту виділялося три рушниці (по одній на взвод), ще дві — на полкову розвідувальну роту (по одній на велосипедний і кінний взводи). Таким чином, у піхотному полку було 29 ПТР, а в кавалерійському — 13 (по три на ескадрон і одна на велосипедний взвод).

 

Відкрити ящики з «вимірювальним обладнанням» можна було лише з дозволу міністра військових справ. Відповідне розпорядження було розіслано до військ 15 липня 1939 року. Згідно з ним, наказувалося ознайомити з новою зброєю обмежену кількість військовослужбовців: по три стрільці з кожної піхотної роти та кавалерійського ескадрону, по одному рушничному майстру, а також командирів рот (ескадронів), командирів батальйонів і полків. Ознайомлення полягало в проведенні однієї-двох стрільб по мішені на дистанцію 200 м із витратою не більш як шести патронів на роту (ескадрон). Після цього наказувалося запакувати рушницю назад у ящик, опломбувавши його, стріляні гільзи зібрати в ящик із патронами й також його опломбувати. Природно, таке «ознайомлення» дозволяло стрільцям отримати лише найзагальніше уявлення про зброю, з якою їм доведеться йти в бій.

 

Бойове застосування

 

У розглянутих мною працях відсутні згадки про якийсь єдиний наказ на видачу ПТР wz. 35 у підрозділи у зв’язку з мобілізацією. Польські дослідники вважають, що такі рішення ухвалювалися самостійно командирами дивізій (бригад) або навіть полків. Найініціативніші з них віддали відповідні вказівки 31 серпня 1939 року, інші ж — уже в перші дні війни.

 

Відомості про бойове застосування протитанкових рушниць дуже скупі. Проте можна стверджувати, що в боях із німецькими легкими танками та бронемашинами «гвинтівки зразка 35» показали досить високу ефективність. Один із бійців 67-го танкового батальйону 3-ї легкої дивізії вермахту писав:

 

«Ведемо бій уже дві години […] Бачимо протитанкові рушниці, вогонь яких продірявлює нашу броню. Без утоми тиснемо на гашетки наших кулеметів і бачимо в вогняних віялах трасуючих куль падаючі тіла людей і коней. Діє лише один закон: або ти, або тебе. Наші гусениці перемелюють мертвих і живих, які трималися до останнього. Незважаючи на це, польська артилерія й протитанкова оборона ведуть вогонь із незмінною люттю. Між танками здіймаються фонтани землі. Часто спалахують іскри куль, що влучають у броню…»

 

Ефективність застосування ПТР у вересневій кампанії безпосередньо залежала від вольових якостей командирів і солдатів. Там, де підрозділи не піддавалися паніці, «гвинтівки зразка 35» використовувалися аж до кінця бойових дій (або до вичерпання боєзапасу). Хоча жодних вказівок щодо тактики застосування ПТР у війська доведено не було (та сама горезвісна секретність…), ініціативні командири буквально на ходу знаходили способи їх використання. Відзначено застосування ПТР wz. 35 у складі змішаних протитанкових рубежів разом із 37-мм гарматами Bofors wz. 36. У таких випадках на протитанкові рушниці покладалося «дострілювання» танків, що прорвалися через гарматний вогонь.

Результат бойової роботи ПТР wz. 35 - три пробоїни в малому командирському танку klPzBefWg. Корок, вибитий внаслідок другого влучання (вгорі по центру) вбив оберстльойтнанта Штенгляйна, командира 1-го батальйону 35-го танкового полку (4-та танкова дивізія)

 

Досить частими є згадки про застосування ПТР із засідок — зі стрільбою в борт бронетехніки противника. У деяких епізодах стрільців-протитанкістів на танконебезпечних напрямках висували вперед основної лінії оборони, прикриваючи їх кулеметним вогнем. Підполковник Станіслав Сосабовський, командир 21-го піхотного полку, так писав про бій 3 вересня за населений пункт Хростово Вельке:

 

«Наші протитанкові засоби досконалі, як гармати, так і протитанкові рушниці […] Стрільці перейнялися довірою до протитанкових рушниць, коли переконалися, що їхнім вогнем можна знерухомити танк із дистанції близько 100 м».

 

Бої показали, що поверховий характер ознайомлення з ПТР, організованого перед війною, зовсім не став перешкодою для їх успішного застосування: по-перше, «гвинтівка зразка 35» виявилася дуже простою у використанні, а по-друге, командири виділяли для цих рушниць своїх найкращих стрільців, які схоплювали все «на льоту». Значно серйознішою проблемою стало виділення для ПТР лише одного стрільця замість розрахунку хоча б із двох осіб: це призводило до майже неминучої втрати протитанкової рушниці в разі загибелі стрільця в бою. Ще одним мінусом була відсутність зовнішніх ознак влучання в ціль: кулі «гвинтівки зразка 35» не були трасуючими.

Єдине фото, яке підтверджує застосування ПТР wz. 35 під час Варшавського повстання 1944 р.

 

Попри ефективність застосування проти легкої бронетехніки, ПТР wz. 35 аж ніяк не було «чудо-зброєю», здатною врятувати Польщу від поразки. Чи можна було використати ці рушниці з більшим ефектом? Імовірно, так. Але протистояти зосередженим ударам рухомих з’єднань вермахту вони, на жаль, не могли…

Радянський пункт збору трофеїв десь в околицях Львова. На першому плані - 32 ПТР wz. 35

 

Значна кількість ПТР wz. 35 (щонайменше 900) стала німецькими трофеями. Зброю взяли на озброєння вермахту під позначенням PzB 35(p) і використовували під час бліцкригу на Заході 1940 року. 

Стрілець з дивізії LSSAH з ПТР PzB 35(p) на підступах до Ліону. 20 червня 1940 р.

Саморобний ручний возик для перевезення двох ПТР PzB 35(p). Фото з німецького часопису винахідників і раціоналізаторів Von der Front für die Front

Польські набої німці переспорядили кулями від набою Р318 з осердям із карбіду вольфраму (такі боєприпаси застосовувалися в німецьких ПТР PzB 38 і PzB 39). У 1941 році з’явився патрон з іншим капсулем і пороховим зарядом від Р318. Початкова швидкість зросла з 1270 до 1295 м/с, але прискорився знос ствола. 

Американські солдати з цікавістю розглядають трофей - Fucile controcarro 35(P). 

Італія, 1943 р.

Зрештою, маючи достатню кількість рушниць PzB 39, вермахт відмовився від подальшого застосування PzB 35(p), передавши 630 таких ПТР Італії. Під позначенням Fucile controcarro 35(P) їх використовували в Північній Африці, на Східному фронті, а також у самій Італії.

Шведські добровольці армії Фінляндії під час полігонних занять з ПТР 8 mm pst kiv/38. Полігон Ніінісало, 1 липня 1942 р.

 

Невелика кількість ПТР wz. 35 разом із відступаючими польськими військами у вересні 1939 року потрапила до Угорщини. Уряд цієї країни в березні наступного року продав 30 ПТР Фінляндії. Зброя отримала позначення 8 mm pst kiv/38. ПТР застосовувалися фінами на початковому етапі «війни-продовження», але невдовзі через нестачу боєприпасів і запчастин їх вилучили з військ і відправили на склад. Після 1956 року приблизно півтора десятка цих рушниць було продано колекціонерам у США.

Дуже цікаве фото - американський вояк позує з рушницею wz. 35 в Іраку, 2003 р. Імовірно, зброя ця була затрофеєна під час ДСВ в Північній Африці британцями, після чого потрапила в Ірак, в один з таборів, де готували поповнення для британської 8-ї армії

 

Калібр, мм	7,92
Маса ПТР (з двоногою, без магазина), кг	10
Маса спорядженого магазина, кг	0,5
Маса набою, г	61,5
Довжина ПТР, мм	1760
Довжина ствола, мм	1200
Початкова швидкість кулі, м/с	1270
Практична швидкострільність, постр./хв	8-10
Прицільнаа дальність стрільби, м	300
Бронепробивність по нормалі, мм: на дистанції 100 м на дистанції 300 м	33 15

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783