M56 Scorpion

Самохідки М56 роти D-16 у В’єтнамі

Під час Другої світової війни проявилася стійка тенденція до збільшення калібру протитанкової артилерії. Американська армія вступила у війну з 37-мм гарматами, а завершувала її з гарматами калібрів 76 і 90 мм. Збільшення калібру неминуче тягло за собою зростання маси артсистеми. Для піхотних дивізій це не було критичним (довелося лише впровадити потужніші тягачі), однак у повітряно-десантних частинах ситуація була іншою.

Уроки Арнемської операції, під час якої британським десантникам довелося боротися з німецькими танками, були враховані американським командуванням. Із 1945 року на озброєння повітряно-десантних дивізій США надходила 90-мм протитанкова гармата Т8, що являла собою ствол 90-мм зенітки М1, поєднаний із противідкатними пристроями 105-мм гаубиці М2А1 та полегшеним лафетом. У підсумку вийшла артсистема масою 3540 кг, яку можна було десантувати на парашутах з літаків С-82 «Пекіт». Але на землі починалися проблеми: обслуга не могла переміщати таку важку систему полем бою. Потрібен був тягач, а отже, вдвічі зростала кількість рейсів військово-транспортної авіації, необхідних для перекидання протитанкової батареї (дивізіону).

Виходом могло стати створення компактної самохідної протитанкової артилерійської установки. Вперше така ідея була висловлена в жовтні 1948 року на конференції у Форт-Монро, присвяченій перспективам розвитку протитанкових засобів, а в квітні наступного року замовник представив тактико-технічні вимоги. Головною серед них була маса, що не мала перевищувати 16 000 фунтів (7260 кг) – межа вантажопідйомності «Пекіта» та проєктованого на той час (але так і не взятого на озброєння) важкого десантного планера.

Розробку авіадесантного винищувача танків доручили фірмі Cadillac Motor Car, що входила до концерну General Motors. За основу конструкції шасі взяли рішення, випробувані на амфібійному гусеничному транспортері М76 «Оттер». Через обмежені габарити вантажної кабіни літака самохідку не вдалося обладнати рубкою, не кажучи вже про дах – довелося обмежитися невеликим гарматним щитом. Останній призначався для захисту екіпажу від порохових газів під час пострілу, але не для захисту від куль чи уламків.

Перший прототип Т101, вигляд згори

Прототип, що отримав індекс Т101, був готовий у 1953 році. Два роки потому машина успішно пройшла військові випробування у Форт-Ноксі, і її взяли на озброєння під позначенням М56 Gun Self-Propelled Anti-Tank – «самохідна протитанкова гармата М56». Широко вживану назву «Скорпіон» затвердили у 1957 році, менш поширеною була неофіційна назва «Спат» (від абревіатури SPAT – Self-Propelled Anti-Tank). Серійне виробництво М56 тривало з грудня 1957 до червня 1958 року, обсяг випуску становив 160 одиниць.

Конструкція

Самохідка М56 є неброньованою малогабаритною гусеничною бойовою машиною, пристосованою для парашутного десантування з літаків С-123 «Провайдер» і С-119 «Флаїнг Бокскар» (а також, звісно, із більш важких військово-транспортних літаків) та транспортування гелікоптерами на зовнішній підвісці. Корпус машини – алюмінієвий зварний, екіпаж складається з чотирьох осіб.

Екіпаж М56 розміщувався відкрито

Моторно-трансмісійне відділення із шестициліндровим опозитним чотиритактним карбюраторним двигуном повітряного охолодження «Continental» AOI-402-5 потужністю 165 к. с. і механічною коробкою передач «Allison» CD-150-4 (дві передачі вперед і одна назад) розташоване у передній частині корпусу М56. Решту простору займає бойове відділення, поєднане з відділенням управління. У центрі на тумбовому лафеті М88 встановлена 90-мм гармата М54. Ліворуч від гармати розташоване місце механіка-водія (для нього в щиті гармати є засклене вікно зі склоочисником), праворуч – місце навідника. За механіком-водієм перебуває командир, за навідником – заряджальник. У кормовій частині машини розташована боєукладка на 29 унітарних пострілів. Для зручності роботи заряджальника за боєукладкою є відкидна сходинка.

Другий прототип Т101, вигляд ззаду. Добре видно боєукладку для унітарних пострілів до гармати

Ходова частина самохідки складається (по одному борту) з чотирьох опорних котків великого діаметра із торсіонною підвіскою, обладнаних пневматичними шинами. Шини мають спеціальні вкладиші, що дозволяють у разі пробиття проїхати до 24 км (15 миль) зі швидкістю до 24 км/год. Ведуче колесо розташоване спереду. Гусениці гумово-металеві, шириною 510 мм. Кожна гусениця складається з двох стрічок із прогумованої тканини, армованої сталевими тросами. Стрічки з’єднані між собою штампованими сталевими поперечинами з гумовими подушками. Тиск на ґрунт у «Скорпіона» становить лише 0,29 кг/см² (для порівняння: у танків М47 і М48 цей показник – 1,03 та 0,79 кг/см² відповідно), що забезпечує добру прохідність машини.

Установлена на «Скорпіоні» 90-мм гармата М54 (довжина ствола – 50 калібрів) була розроблена на основі гармати М36, що використовувалася на танках М47. Порівняно з прототипом вона полегшена на 95 кг. Діапазон кутів наведення у вертикальній площині становить від -10° до +15°, у горизонтальній – по 30° праворуч і ліворуч. Ствол гармати – моноблок із нагвинченим казенником і односекційним дульним гальмом. Затвор клиновий, напівавтоматичний, вертикальний. Згори на казенній частині гармати кріпляться два циліндри гідравлічних противідкатних пристроїв. Механізми наведення гармати мають ручні приводи, заряджання ручне. Гармата комплектується телескопічним прицілом М186 із змінним збільшенням (4–8-кратним).

Номенклатура застосовуваних боєприпасів досить широка і включає всі типи унітарних пострілів для танкових гармат М36 і М41; допускається також використання 90-мм снарядів протитанкових гармат німецької фірми Rheinmetall. Для основного завдання – боротьби з танками – можуть застосовуватися: бронебійно-трасувальний снаряд M82 із бронебійним наконечником і фугасним зарядом; бронебійно-трасувальні снаряди M318 (T33E7), M318A1 і M318A1С без фугасного заряду; підкаліберні бронебійно-трасувальні снаряди M304, M332 і M332A1; кумулятивні оперені снаряди M348 (T108E40), M348A1 (T108E46) і M431 (T300E5). Крім того, САУ може вести вогонь осколково-фугасним снарядом M71, осколково-трасувальним M91, картечним M336, осколковим (зі стрілоподібними уражаючими елементами) M377 і димовим M313.

Машина обладнана УКХ-радіостанцією AN/VRC-10, яку обслуговує командир. Засоби нічного спостереження представлені лише нашоломним приладом нічного бачення механіка-водія.

Дослідний зразок самохідного міномета на шасі М56

На базі М56 створили дві дослідні самохідки. У 1958 році у Форт-Беннінгу випробовувалася протитанкова САУ, на якій замість 90-мм гармати встановили 106,7-мм безвідкатку М40. Та транспортування такої зброї легко забезпечував і звичайний джип, тому її на озброєння не взяли. Інша самохідка, також не запущена в серію, озброювалася 106,7-мм мінометом М30. На папері залишилися й варіанти переозброєння М56 протитанковими керованими ракетами SS-10 та «Ентак».

Служба та бойове застосування

Відповідно до початкових планів, кожна з трьох американських повітряно-десантних дивізій (11-та, 82-га та 101-ша) мала отримати по батальйону «Скорпіонів» (по 53 машини в кожному). Однак взяття М56 на озброєння збіглося з реорганізацією піхотних і повітряно-десантних дивізій – переходом від звичайної «трійкової» до «пентомічної» структури. Тепер дивізія включала не три полки, а п’ять бойових груп – по суті, посилених піхотних (повітряно-десантних) батальйонів. У результаті «Скорпіони» надійшли на озброєння протитанкових взводів, що входили до складу рот управління повітряно-десантних бойових груп (ПДБГ). Такий взвод складався з управління (командир взводу (лейтенант), його заступник (сержант) і радист із джипом, обладнаним радіостанцією AN/VRC-18) і трьох вогневих секцій (у кожній – 8 осіб та дві самохідки М56). Таким чином, взвод налічував 27 осіб, шість «Скорпіонів» і один джип.

САУ М56, підготовлена до парашутного десантування

«Скорпіон» міг транспортуватися на зовнішній підвісці важкого транспортного вертольота Н-37 «Мохаве»

У першій половині 1958 року взводи «Скорпіонів» були сформовані у п’ятнадцяти повітряно-десантних бойових групах – по п’ять у кожній дивізії. Проте вже у липні 1958 року 11-ту ПДД розформували – дві ПДБГ зі складу цієї дивізії разом із штатними М56 передали до 24-ї піхотної дивізії, але у січні 1959 року перевели під командування 82-ї ПДД. Та, своєю чергою, передала дві свої ПДБГ до 8-ї піхотної дивізії. Нарешті, у червні 1960 року одна бойова група з 82-ї ПДД була передана до 25-ї піхотної дивізії, а для доукомплектування 82-ї дивізії відновили одну з ПДБГ, розформованих у 1958 році. Частина «Скорпіонів», що виявилися зайвими для повітряно-десантних бойових груп, надійшла до піхотних бойових груп 1-ї піхотної дивізії в Німеччині, а також 1-ї кавалерійської та 7-ї піхотної дивізій у Республіці Корея.

САУ М56 зі складу 101-ї ПДД на навчаннях. Під казенною частиною гармати видно гільзи холостих пострілів. Форт Кемпбелл, квітень 1960 року.

Самохідки М56 зі складу 1-ї бойової групи 16-го піхотного полку 1-ї піхотної дивізії на навчаннях у ФРН. Лютий 1961 року

У 1961 році «пентомічну» структуру визнали неспроможною і непридатною для ведення бойових дій у неядерних конфліктах, і армія США розпочала чергову реорганізацію. Тепер повітряно-десантна дивізія включала три штаби бригад і дев’ять повітряно-десантних батальйонів, а також частини підтримки і забезпечення – у тому числі танковий батальйон. Передбачалося, що він отримає нові авіадесантні танки М551 «Шеридан», але як тимчасовий захід (до надходження «Шериданів» на озброєння) танковим батальйонам 82-ї та 101-ї ПДД у 1964 році передали по 47 «Скорпіонів» – машин, які не тільки не були танками, а й взагалі не мали жодного бронювання! Коштів на утримання екіпажів цих машин не виділили, тож аж до отримання «Шериданів» ці батальйони залишалися «віртуальними».

Єдиним бронетанковим підрозділом, що експлуатував «Скорпіони» і воював на них, стала рота D 16-го танкового полку (D-16), яку сформували 1963 року у складі розгортаної на острові Окінава 173-ї окремої повітряно-десантної бригади (ПДБр). Рота складалася з чотирьох взводів по чотири М56, секції управління (чотири БТР М113) та мінометної секції (три 106,7-мм самохідні міномети М106 на шасі М113).

У травні 1965 року 173-тю ПДБр перекинули до В’єтнаму. В умовах війни в джунглях чітко проявилися сильні й слабкі сторони М56. З одного боку, добра прохідність самохідки дозволяла пересуватися місцевістю, недоступною для танків. З іншого – для 90-мм протитанкової гармати бракувало підходящих цілей. Головним завданням «Скорпіонів» стала безпосередня підтримка повітряно-десантних батальйонів і рот, що діяли у пішому порядку, і тут особливо гостро проявився найсерйозніший недолік М56 – повна відсутність бронювання. Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння десантників, стали події 4 березня 1968 року, коли в одному бою рота втратила 8 осіб. Після цього «танкісти» з D-16 замінили свої М56 на більш універсальні й значно краще захищені бронетранспортери М113.

«Скорпіони» іспанської морської піхоти на параді в Мадриді. 12 жовтня 1967 року.

Після зняття з озброєння американської армії частина самохідок М56 відправилася на склади, а частину передали союзникам. П’ять машин у 1965 році отримала Іспанія – до 1970 року вони служили у протитанковому взводі полку морської піхоти. Сусідньому Марокко у 1966–1967 роках передали 87 «Скорпіонів». За даними довідника Jane’s World Armies, ще у 2010 році армія Марокко мала 28 самохідок М56, що зберігалися на складах.

Марокканські «Скорпіони» брали участь у бойових діях у Західній Сахарі.

У 1960 році два прототипи Т101, доведені до серійного стандарту М56, передали ФРН. Німці не зацікавилися неброньованою машиною і на озброєння її не взяли. Після коротких випробувань обидва екземпляри переобладнали в навчальні машини для підготовки механіків-водіїв, знявши гармати й установивши засклені кабіни.

Т101, переобладнаний у машину для підготовки механіків-водіїв.

Частину списаних М56 придбав американський флот. Машини переобладнали у радіокеровані мішені QM-56 і у 1966–1970 роках використовували на полігонах Фаллон, Воррен-Гроув і Черрі-Пойнт для бойової підготовки пілотів штурмовиків та мисливців-бомбардувальників.

Загальна оцінка

Самохідка М56 мала непогану рухливість і потужне для свого часу озброєння. Кумулятивні снаряди її 90-мм гармати могли впевнено уражати будь-які радянські танки першої половини 1960-х років. Водночас гармата була надто потужною для семитонного шасі – передні котки в момент пострілу відривалися від землі. Крім того, відсутність будь-якого бронювання дозволяло застосовувати САУ проти танків лише в обороні (із засідок), роблячи «Скорпіон» малопридатним для підтримки десанту в наступальних діях.

У порівнянні з радянським аналогом – авіадесантною самохідною установкою АСУ-57 – М56 був більш ніж удвічі важчий (7,14 т порівняно з 3,35 т). До того ж, АСУ-57 компактніша (її висота лише 1,46 м порівняно з 2 м «Скорпіона») і, на відміну від «Скорпіона», мала бронювання спереду та з боків – хоча його товщина (4–6 мм) на малих відстанях не забезпечувала навіть захисту від звичайних 7,62-мм куль. Щодо озброєння, то перевага М56 була беззаперечною: дульна енергія його 90-мм гармати М54 становила 4,57 МДж, а 57-мм гармати Ч-51, що встановлювалася на АСУ-57, – лише 1,46 МДж. За параметрами рухливості (швидкість і запас ходу) обидві самохідки були приблизно рівноцінні.

Тактико-технічні характеристики

Маса в похідному положенні, т	7,14
Екіпаж, чол.	4
Довжина САУ по корпусу (з гарматою вперед), мм	4557 (5837)
Ширина, мм	2573
Висота (по щиту гармати), мм	2004
Кліренс, мм	325
Кут горизонтального наведення, град.	60
Кут вертикального наведення, град.	от -10 до +15
Потужність двигуна, к. с.	165
Швидкість, км/год	45
Запас ходу, км	225
Перепони, що долаються:
підйом, град. ширина рова, см висота стінки, см глибина броду (з попередньою підготовкою), см	30 120 75 105 (150)

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783