Італійські САУ Другої світової. Ч. 6: Semovente M41M da 90/53

 

У липні–серпні 1941 року італійський експедиційний корпус прибув на радянсько-німецький фронт. Хоча вермахт разом із союзниками тоді успішно вів наступальні дії, в низці бойових епізодів італійцям довелося пережити неприємні моменти: зіткнення за участю радянських танків Т-34 і КВ показали, що італійські 47-мм гармати не здатні ефективно боротися проти цих бойових машин. Їхня товста за мірками того часу броня, встановлена до того ж під раціональними кутами нахилу, не пробивалася снарядами італійських гармат — як, втім, і більшості німецьких протитанкових гармат. Рецепт вирішення проблеми італійці «списали» у німецьких товаришів по зброї, які успішно використовували як протитанковий засіб потужні 88-мм зенітки Flak 18. Італійці мали аналогічну гармату — 90-мм зенітку Cannone da 90/53 mod. 1939. Однак її використанню в ролі протитанкової заважали масогабаритні характеристики — у похідному положенні Cannone da 90/53 важила майже дев’ять тонн. Тому цілком логічною виглядала ідея встановити 90-мм гармату на самохідне шасі.

 

Конструкція

 

Через загальну відсталість італійського танкобудування розробку спеціального шасі не розглядали — слід було використовувати те, що було під рукою. Єдиним підходящим варіантом був середній танк M13/40. Уже в листопаді 1941 року був готовий повномасштабний дерев'яний макет протитанкової самохідної установки на такому шасі. Упродовж наступного місяця проєкт доопрацьовувався з урахуванням побажань військових, а в січні 1942 року його довелося суттєво переробити — тепер САУ мала базуватися на модифікованому шасі танка M14/41, яке отримало позначення M41M.

Макет майбутньої 90-мм САУ

Під час переробки для встановлення 90-мм гармати шасі середнього танка було подовжено на 17 см, а також ґрунтовно переплановано. Відділення управління залишилося в передній частині корпусу, двигун перенесли в середню, а бойове відділення — в кормову частину. 90-мм гармата розміщувалася в кормі САУ на поворотній установці, яка забезпечувала непоганий горизонтальний сектор обстрілу — 80°. Діапазон кутів вертикального наведення становив від -5° до +24° — цього було цілком достатньо для протитанкової самохідної установки. Гармату та обслугу спереду і частково з боків прикривав броньований щит товщиною 41 мм. Загалом самохідка, названа Semovente M41M da 90/53, вийшла досить компактною: її висота становила 2,15 м (на 22 см нижче, ніж у базового танка), а зміщення довгоствольної гармати в корму дозволило зменшити загальну довжину машини — гармата не виступала за габарити корпусу. З іншого боку, у порівнянні з базовим танком суттєво ускладнився доступ до двигуна та його обслуговування.

Прототип Semovente M41M da 90/53

 

Невеликі габарити САУ змусили обмежити возимий боєкомплект лише вісьмома снарядами. Більше того, у похідному положенні на самохідці перебували тільки двоє членів екіпажу — механік-водій і командир (у відділенні управління). Тому «в комплекті» із самохідкою йшов транспортер боєприпасів Transporto Munizioni L40, створений шляхом переробки легкої протитанкової САУ Semovente L40 da 47/32. 

Transporto Munizioni L40

Ця машина перевозила 26 снарядів, а ще 40 розміщувалися на одновісному причепі виробництва фірми «Віберті». На транспортері боєприпасів також пересувалися ще два члени екіпажу Semovente M41M da 90/53 — навідник і заряджальник.

Semovente M41M da 90/53 мала добре поле горизонтального обстрілу

 

Ходова частина САУ Semovente M41M da 90/53 відповідала базовому танку — за винятком напрямного колеса, яке було трохи зміщене назад через подовженням корпусу. На один борт вона складалася з восьми здвоєних опорних котків (з'єднаних у візки по два; у свою чергу, візки попарно підвішувалися на єдиній напівеліптичній листовій ресорі), трьох підтримуючих роликів, переднього ведучого і заднього напрямного колеса. Аналогічною була й силова установка — 8-циліндровий V-подібний дизельний двигун рідинного охолодження SPA 15 потужністю 140 к.с. і п’ятиступенева механічна коробка передач. Потужності двигуна для машини масою 16 тонн явно бракувало, тому навіть на шосе самохідка ледве досягала швидкості 25 км/год. Засоби зв’язку були представлені приймально-передавальною радіостанцією RF 1CA.

 

Різкий контраст із недостатньою рухливістю становили вогневі можливості самохідки. Максимальна дальність стрільби сягала 17 400 м, хоча для протитанкової САУ цей показник не був визначальним. Набагато важливішими були бронебійні характеристики. Звичайний бронебійний снаряд масою 10,1 кг, що вилітав зі ствола з початковою швидкістю 840 м/с, на відстані 460 м пробивав броню товщиною 143 мм. Кумулятивний снаряд (у розробці таких боєприпасів італійці не поступалися німцям) був здатний пробити до 200 мм броні, а прицільна дальність стрільби таким боєприпасом сягала 2200 м.

 

Виробництво і служба

 

Дослідний зразок Semovente M41M da 90/53 розпочав випробування 5 березня 1942 року. Загалом фірма «Ансальдо» виготовила 30 таких самохідок — за деякими даними, усі вони були готові вже до кінця квітня 1942 року. Гарматами укомплектували три групи — 161-шу в Казале-Монферрато, 162-гу в Акві та 163-тю в П'єтра-Лігуре (в італійській армії для позначення номерів частин використовували римські цифри, але ми застосовуватимемо звичні арабські). Кожна група складалася з двох чотиригарматних батарей; решта шість гармат залишилися в резерві.

САУ і транспортер боєприпасів під час полігонних стрільб

 

Три групи об’єднали в 10-те угруповання (Raggruppamento), придане 8-й армії, що воювала на Східному фронті. Незабаром цю частину перейменували на 10-й протитанковий полк (Reggimento controcarro). Однак з різних причин відправлення цих самохідок до Росії неодноразово відкладалося і було остаточно скасоване 16 жовтня 1942 року. У підсумку дивізіони Semovente M41M da 90/53 так і не потрапили в донські степи, уникнувши долі більшості інших підрозділів 8-ї армії. Вони також не були перекинуті до Північної Африки — італійське командування побоювалося, що малорухливі самохідки швидко будуть втрачені на відкритих просторах лівійської пустелі. Натомість 16 грудня 1942 року 10-й полк прибув на Сицилію і увійшов до складу 6-ї армії, яка відповідала за оборону острова. Штаб розташувався в Канікатті, 161-ша група — в Сан-Мікеле-ді-Ганцарія (на південному сході острова), 162-га — в Салемі (на заході Сицилії), а 163-тя — в Патерно (приблизно в центрі східного узбережжя острова). Штаб 10-го полку виконував лише адміністративні функції, а групи були придані різним формуванням берегової оборони. Бойові дії для них розпочалися в липні 1943 року, коли союзники почали висадку на Сицилії — операцію «Хаскі».

Semovente M41M da 90/53 після боїв на Сицилії

 

Першою вступила в бій 10 липня 1943 року 161-ша група, придана 207-й дивізії берегової оборони. Це з'єднання займало позиції в районі Кампобелло-ді-Ліката, на південному узбережжі Сицилії. У безплідній спробі контратакувати противника 161-ша група втратила три самохідки. Протягом наступного тижня долю своїх побратимів повторила більшість інших Semovente M41M da 90/53. До 17 липня в складі 10-го полку залишалося лише чотири САУ, зосереджені в 163-й групі — дві інші групи повністю втратили свої бойові машини. У подальших боях група взаємодіяла з 28-ю піхотною дивізією «Аоста», а згодом — із німецькою 15-ю панцергренадерською дивізією. На момент завершення боїв на острові в 163-й групі залишилося тільки дві самохідки, які стали трофеями союзників у Мессіні.

 

Шість самохідок Semovente M41M da 90/53, що залишалися на континентальній частині Італії, перебували у розпорядженні штабу 17-го армійського корпусу. Після виходу Італії з війни у вересні 1943 року самохідки стали німецькими трофеями. Нові власники, за своєю звичкою, присвоїли трофеям «лаконічну» назву — Gepanzerte Selbstfahrlafette 90/53 801(i). Бойові машини надійшли на озброєння 26-ї танкової дивізії вермахту. Відомості про їхню службу під знаменами вермахту є досить фрагментарними. Відомо, що ці САУ з початку грудня 1943 року до січня наступного року застосовувалися в боях у районі Орсоньї (приблизно за 150 км на схід від Рима), перебуваючи у складі штабної роти 26-го танкового полку. У березні 1944 року одна самохідка була серйозно пошкоджена під час бомбардування залізничної станції в Римі. Низка джерел стверджує, що Gepanzerte Selbstfahrlafette 90/53 німці використовували не за їхнім первісним призначенням (як протитанкові засоби), а як далекобійні польові гармати.

Gepanzerte Selbstfahrlafette 90/53 801(i) - американський трофей

 

Самохідка Semovente M41M da 90/53 мала як сильні, так і слабкі сторони. Серед переваг можна відзначити компактні габарити машини, досить потужне озброєння, а також великий діапазон кутів горизонтального наведення — по 40° ліворуч і праворуч від поздовжньої осі машини (у німецького «Насхорна» цей показник становив лише по 15°). Втім, на цьому перелік переваг фактично закінчується. Недоліки італійської самохідки переважували всі її плюси. Слабка силова установка призвела до того, що САУ мала недостатню рухливість. Зворотною стороною компактних розмірів стала мала місткість машини, через що більшу частину боєкомплекту й навіть частину екіпажу доводилося перевозити на додатковому транспортері. Це суттєво обмежувало можливості застосування Semovente M41M da 90/53, зводячи їх до дій з підготовлених позицій, із засідок. У цьому сенсі відправка груп Semovente M41M da 90/53 на Сицилію виглядала виправданою — у системі берегової оборони вони могли бути досить ефективними як мобільні вогневі точки. Проте реальність виявилася далекою від очікувань — більшість САУ не пережила навіть перший тиждень боїв…

 

Тактико-технічні характеристики САУ Semovente M41M da 90/53

Бойова маса, кг	15700
Екіпаж, чол	4
Довжина, мм	5205
Ширина, мм	2280
Висота, мм	2150
Кліренс, мм	350
Товщина броні, мм	6-41
Кут горизонтального наведення, град.	80
Кут вертикального наведення, град.	від -5 до +24
Потужність двигуна, к.с.	140
Швидкість, км/год	27
Запас ходу, км	150
Перепони, що долаються:
ширина рова, см висота стінки, см глибина броду, см	210 80 100

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783