Італійські САУ Другої світової. Ч. 4: Semovente M43 da 105/25

 

Одне з небагатьох зображень Semovente M43 da 105/25 на італійській службі. Неттуно, літо 1943 р.

У квітні 1942 року, невдовзі після бойового дебюту Semovente M40 da75/18 у Північній Африці, інспекторат артилерії Королівської італійської армії висунув вимогу створення потужнішої самохідки, озброєної 105-мм гаубицею. У відповідь на цю вимогу концерн Odero-Terni-Orlando (більш відомий за абревіатурою ОТО) запропонував створити САУ на базі танка P26/40 (P40). Ця машина класифікувалася в Італії як важкий танк, але насправді була середнім (її маса становила 26 т). На такій базі можна було створити достатньо мобільну й добре захищену штурмову гармату, однак проблема полягала в тому, що P26/40 ще перебував на стадії прототипу, і терміни його запуску у виробництво залишалися невизначеними. До того ж, витрачати шасі найкращого італійського танка на виготовлення другорядних бойових машин здавалося недоцільним.

 

Раціональнішою виглядала пропозиція фірми Ansaldo: взяти за основу модифіковане шасі середнього танка M15/42 (M42). Це дозволяло створити легшу машину (приблизно на 25–30% легшу, ніж передбачувана САУ на шасі P26), а отже, обійтися менш потужним бензиновим двигуном. Справа в тому, що на той час Італія вже відчувала гостру нестачу дизельного пального, а ось із бензином ситуація була кращою. Іншими аргументами на користь шасі M42 були менші розміри самохідки, що полегшувало її маскування на полі бою, а також освоєність основних вузлів у виробництві, що дозволяло швидко налагодити випуск нових бойових машин.

Прототип Semovente da 105/25 su scafo M42 allargato

 

Конструкція

 

Як основне озброєння САУ прийняли модифікований варіант нової 105-мм польової гаубиці, розробка якої почалася 1938 року, але до 1942-го вона так і не вийшла зі стадії прототипу. Конкретний її тип й досі викликає суперечки. Річ у тім, що за програмою 1938 року свої зразки створили дві фірми — Ansaldo (зі стволом довжиною 20 калібрів) та ОТО (23 калібри). Більшість публікацій зазначає, що як зразок для гармати самохідки взяли гаубицю Ansaldo зі стволом довжиною 23 калібри, проте такої просто не існувало. До того ж, конструкція Ansaldo програла конкурс зразку фірми ОТО. Навряд чи військові погодилися б прийняти менш вдалий зразок, тому, швидше за все, вибір було зроблено на користь гаубиці ОТО. Під час переробки гаубиці на гармату для самохідки довжину її ствола збільшили до 25 калібрів. Ймовірно, таким чином конструктори прагнули зменшити втрату максимальної дальності стрільби порівняно з польовим варіантом: встановлення гаубиці в закритій рубці обмежувало кут піднесення до 22 градусів.

Для порівняння: САУ Semovente M42 da 75/18 (ліворуч) і Semovente M43 da 105/25 (праворуч)

 

Дослідний зразок гармати був готовий 16 січня 1943 року, а вже за дванадцять днів, 28 січня, заводський цех покинув прототип самохідки, яка отримала позначення Semovente da 105/25 su scafo M42 allargato, тобто «САУ 105/25 на розширеному корпусі М42». Справді, порівняно з САУ Semovente M42 da 75/18, створеною на стандартному шасі M15/42, ширина нової самохідки збільшилася з 223 до 240 см. Одночасно машина стала більш «приплюснутою» – її висота у порівнянні з Semovente M42 da 75/18 зменшилася на 10 см. Загальна компоновка не зазнала змін: замість башти на корпус танка встановили нерухому рубку з гарматою. Бронювання САУ порівняно з попередніми зразками посилили: товщина броні передньої частини корпусу становила 50 мм, лобового листа рубки – 70 мм, бортів – 45 мм. Збірка здійснювалася за архаїчною технологією – на болтах і заклепках. Такою ж «антикварною» виглядала балансирна підвіска, яка аж ніяк не сприяла високій швидкості руху, але на малих «бойових» швидкостях забезпечувала чудову плавність ходу.

Тісненьке бойове відділення САУ

 

Гаубицю встановили в лобовому листі рубки по центру, у кульовій установці, подібній до тієї, що застосовувалася на 75-мм самохідках. Діапазон кутів вертикального наведення становив від -12° до +22°, горизонтального — 16° ліворуч і 18° праворуч. Боєкомплект гаубиці складався з 48 пострілів. Максимальна дальність стрільби становила всього 4540 м (за початкової швидкості снаряда 510 м/с), але для самохідки, призначеної для дій безпосередньо на полі бою, цього було цілком достатньо. Окрім звичайних осколково-фугасних снарядів, до боєкомплекту САУ входили й кумулятивні. Дальність прямого пострілу кумулятивним снарядом становила 1000 м, а бронепробивність — 76 мм (цілком достатньо, щоб пробити корпус «Шермана»).

 

Допоміжне озброєння САУ було представлене 8-мм кулеметом «Бреда» mod. 38 (боєкомплект – 864 набої). Так само, як і на Semovente M42 da 75/18, у похідному положенні кулемет перевозився у бойовому відділенні, а за потреби встановлювався на шарнірі на даху рубки (з можливістю ведення зенітного вогню).

 

Semovente da 105/25 у певному сенсі була унікальною – вона була єдиною самохідкою з 105-мм гарматою часів Другої світової війни, екіпаж якої складався всього з трьох осіб. Це змушувало поєднувати функції: механік-водій одночасно був радистом (обслуговував радіостанцію «Маньєті Мареллі» RF 1 CA), командир машини виконував обов’язки навідника, і лише третій член екіпажу був винятково заряджальником. За деякими даними, німці збільшували екіпажі САУ Semovente da 105/25 до чотирьох осіб, прагнучи звільнити командира від виконання інших функцій — навіть ціною зменшення кількості возимого боєкомплекту.

 

Силова установка складалася з восьмициліндрового V-подібного бензинового двигуна Fiat SPA 15ТВ з рідинним охолодженням. Коробка передач забезпечувала п’ять швидкостей уперед і одну — назад.

 

Виробництво і служба

 

Випробування прототипу тривали менш місяця. 25 лютого 1943 року армія замовила першу партію серійних самохідок, які отримали позначення Semovente da 105/25 su scafo M43 (скорочено — Semovente M43 da 105/25). Поряд з офіційним позначенням, САУ отримала і прізвисько Bassotto – «такса».

 

Перші серійні машини передали замовнику на початку травня, а вся партія була готова до 30 червня 1943 р. Тим часом Ansaldo отримала нові контракти, що довели загальний обсяг замовлень на Semovente M43 da 105/25 до колосальної для італійської танкової промисловості цифри — 454 одиниці. Через капітуляцію Італії та окупацію її північної частини вермахтом подальше виробництво здійснювалося вже для нових господарів. До кінця 1943 року завод Ansaldo в Генуї випустив 24 машини, а в 1944 році — ще 67. Таким чином, загальний обсяг виробництва Semovente M43 da 105/25 склав 121 одиницю.

 

Першими й єдиними підрозділами італійської армії, які встигли отримати Semovente M43 da 105/25 до капітуляції, стали 601-ша та 602-га групи Semoventi (всього було сформовано п’ять таких груп, але 600-та, 604-та і 605-та не отримали жодної САУ). Кожна така група мала складатися з трьох чотиригарматних батарей і налічувати 12 самохідок і 3 командирські машини Carro Comando M42. Проте повний комплект САУ отримала лише перша з них; 602-га група на момент капітуляції мала лише п’ять Semovente M43 da 105/25.

 

Обидві групи призначалися для танкових дивізій, що відновлювалися після розгрому в Північній Африці. Так само, як і у випадку з групами Semovente da 75/18, вони входили до складу артилерії дивізій. Зокрема, 601-ша група увійшла до 235-го артилерійського полку 135-ї танкової дивізії «Арієте II», а 602-гу підпорядкували 1-й танковій дивізії «Чорних сорочок» «М» (з 15 серпня 1943 року, після передачі у підпорядкування Королівській армії – 136-та танкова дивізія «Чентауро II»). Кар'єра Semovente M43 da 105/25 у лавах Королівської армії виявилася короткою. Обидві дивізії, що складали Танково-моторизований корпус, 9–10 вересня 1943 року намагалися чинити опір німецьким військам у районі Рима, але безуспішно. Дивізії були розбиті, а вціліла техніка (зокрема й самохідки) стала німецькими трофеями. Згодом Semovente M43 da 105/25 практично не використовувались італійськими збройними формуваннями — відомо лише про одну самохідку цього типу, що служила у танковому батальйоні «Леончелло», сформованому у вересні 1944 року в складі армії Італійської соціальної республіки.

 

У нових господарів

 

У вермахті САУ Semovente M43 da 105/25 отримала позначення Sturmgeschütz M43 mit 105/25 853(i) і була визнана цілком вдалим «місцевим замінником» стандартних штурмових гармат. Окрім 25-ти 105-мм САУ, захоплених у вересні 1943 року, ще 91 самохідку виготовили за німецькими замовленнями. Тобто, загалом німці отримали 116 StuG M43 mit 105/25 853(i).

StuG M43 mit 105/25 853(i) у Форті Тібуртіно (Рим). Березень 1944 р.

 

На відміну від багатьох інших взірців трофейної італійської бронетехніки, які активно використовувались німцями для боротьби проти партизанів на Балканах, StuG M43 mit 105/25 853(i) служили винятково на Апеннінах, причому тільки у вермахті – наявність їх у військах СС не відзначена. Наприкінці 1943 року найбільший парк таких САУ – 20 штук – мала 356-та піхотна дивізія. Ще сім StuG M43 mit 105/25 853(i) було в 26-й танковій дивізії і дві – в навчальній танковій частині «Південь». В лютому 1944 року повний комплект StuG M43 mit 105/25 853(i) (31 САУ) отримала 914-та бригада штурмових гармат. Пізніше такими САУ озброїли і 21-шу бригаду «штугів», яка в середині березня 1945 року мала аж 56 StuG M43 mit 105/25 853(i) – тобто, зосередила у своєму складі майже усі наявні на той час самохідки цього типу. Точно відомо, наприклад, що 21-ша бригада отримала кілька StuG M43 mit 105/25 853(i) з 356-ї ПД.

Британський солдат оглядає покинуту StuG M43 mit 105/25 853(i)

 

У вермахті StuG M43 mit 105/25 853(i) використовувались, головно, як протитанкові засоби (завдяки наявності в боєкомплекті кумулятивних снарядів). Оцінки цієї САУ німцями були неоднозначні. З одного боку, її хвалили за малу висоту, з іншого – критикували за тісне бойове відділення і ніякі спостережні прилади. Ну, і загальною проблемою для бойових машин італійського походження, які використовувались німцями, був брак запасних частин. Це призводило до зниження боєздатності, а в окремих випадках – до канібалізації частини самохідок.

 

Semovente M43 da 105/25 цілком можна назвати найкращою італійською самохідкою часів Другої світової війни. Машина мала потужне озброєння, непогане бронювання, її рухливість слід визнати задовільною. Утім, через обмежений склад екіпажу командир машини виявився перевантаженим функціями, що неминуче впливало на ефективність самохідки в бою.

 

Тактико-технічні характеристики САУ Semovente M43 da 105/25

 

Бойова маса, т	15,8
Екіпаж, чол	3
Довжина САУ, мм	5100
Ширина, мм	2400
Висота, мм	1750
Кліренс, мм	410
Товщина броні, мм	10-70
Кут горизонтального наведення, град.	34
Кут вертикального наведення, град.	от -12 до +22
Потужність двигуна, к.с.	190
Швидкість по шосе, км/год	35
Запас ходу по шосе, км	180
Перепони, що долаються:
ширина рову, см висота стінки, см глибина броду, см	210 80 100

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783