Італійський анахронізм

 

Гаубиця 75/18 mod. 35 на вогневій позиції

У середині 30-х років, коли дивізійна артилерія провідних країн світу активно переходила на гаубиці калібру 105 мм і більше, на озброєння італійської армії взяли 75-мм гаубицю, причому відразу в двох варіантах – гірському (mod. 34) і польовому (mod. 35). Якщо в першій якості артистема була цілком прийнятною, то для польової гаубиці її балістичні характеристики були відверто низькими...

 

У 1929 році Технічна служба озброєння та боєприпасів (STAM – Servizio Tecnico Armi e Munizioni) італійської армії підготувала програму модернізації артилерії, яка передбачала заміну систем часів Першої світової війни. Однією з артистем, що створювалися в рамках цієї програми, стала 75-мм гаубиця, покликана замінити гармати аналогічного калібру: у гірських дивізіях – 75/13 mod. 15 (широко відома гірська гармата «Шкоди»), а в піхотних — 75/27 mod. 06 та 75/27 mod. 11 (воти випускалися в Італії за німецькою та французькою ліцензіями відповідно). Вибір калібру 75 мм диктувався не тактичними міркуваннями, а наявністю великих запасів снарядів. Іншими вимогами до артсистеми були висока мобільність, можливість розбирання для транспортування в'ючним способом і великий кут горизонтального наведення.

 

За розробку гірської гаубиці взялася фірма «Ансальдо», яка у 1932 році представила прототип. Зброя загалом сподобалася, але фахівці STAM під керівництвом підполковника Серджіо Белезе внесли низку змін до її конструкції — зокрема, збільшили довжину ствола з 17 до 18 калібрів. Військові замовили передсерійну партію з чотирьох гаубиць, за результатами випробувань якої систему взяли на озброєння як Obice da 75/18 modello 34.

Obice da 75/18 modello 34

 

Конструкція

 

Гаубиця 75/18 mod. 34 має лейнерований ствол (заміна лейнера була можливою безпосередньо на вогневій позиції) і горизонтальний клиновий затвор – подібний до того, що застосовувався на гірській гарматі 75/13 mod. 15. Перші серії комплектувалися дульним гальмом, але згодом від нього відмовилися.

 

Obice da 75/18 modello 34

Лафет із розсувними станинами забезпечував великі кути як горизонтального (50º), так і вертикального наведення (від -10 до +65º). Роз'ємні станини, що складалися з трьох частин, дозволяли варіювати їхню довжину — довгі або короткі. Допускалася навіть установка гаубиці на позицію з однією довгою та однією короткою станиною. Це, а також наявність чотирьох фіксованих кутів розведення станин, дозволяло ідеально вписувати артсистему на дуже обмежені за розмірами майданчики. Приціл мав спеціальний пристрій, що враховував різницю у висоті коліс, тому горизонтувати гаубицю не потрібно було. Гаубиця комплектувалася щитом завтовшки 4,4 мм.

Демонстрація можливості адаптації лафета Obice da 75/18 modello 34 до рель'єфу

 

Колеса діаметром 700 мм із десятьма спицями виготовлялися з легкого сплаву електрон та комплектувалися напівпневматичними шинами. Конструкція лафета дозволяла змінювати ширину колії, зсуваючи чи розсуваючи півосі. Це полегшувало транспортування гаубиці гірськими стежками. Гаубиця могла транспортуватися кінною або механічною тягою, а також в'ючним способом – в останньому випадку вона розбиралося на вісім частин (маса одного в'юка складала 100-115 кг). Штатним засобом механічної тяги був «гірський тягач» FIAT-OCI 708СМ – малогабаритна гусенична машина з 30-сильним двигуном, створена на базі сільськогосподарського трактора. Швидкість буксирування обмежувалася через відсутність підресорювання коліс.

Obice da 75/18 modello 34  і тягач FIAT-OCI 708СМ

 

Боєкомплект гаубиці складався з осколково-фугасних снарядів кількох типів (масою 6,4-6,7 кг), а також шрапнельного, бронебійного, димового снарядів. Пізніше у боєкомплекті з'явилися й кумулятивні снаряди.

 

Для польової артилерії

 

Задля уніфікації на базі гірської гаубиці 75/18 mod. 34 розробили її польовий варіант – 75/18 mod. 35. Він відрізнявся, головним чином, конструкцією лафету. Для буксирування на вищих швидкостях колеса отримали торсіонну підвіску. Вони мали збільшений діаметр – 1300 мм. Спочатку 75/18 mod. 35 отримала колеса з електрона з десятьма спицями, але пізніше вони були замінені штампованими із сталевого листа, з дев'ятьма спицями. Станини складалися не з трьох частин, а з двох — вести вогонь при вкорочених станинах було неможливо, та їх можна було скласти задля зменшення довжини на марші. Меншим став і максимальний кут піднесення – тепер він становив 45 º. Допускалося розбирання гаубиці на дві частини для транспортування кінною тягою гірськими стежками. Для застосування кінної тяги у рівнинній місцевості для гаубиці 75/18 mod. 35 створили передок. Штатним засобом механічної тяги був колісний тягач SPA TL 37, але на практиці використовувалися й інші засоби – наприклад, трактори FIAT-OCI 708СМ.

 

Obice da 75/18 modello 35

Відомості про обсяги випуску гаубиць 75/18 mod. 34 та 75/18 mod. 35 у різних джерелах дуже різняться. Максимальні цифри, які можна зустріти – це 614 гірських гаубиць (270 виробництва фірми ОТО, 200 – «Ансальдо», 100 – арсеналу в Неаполі і 44 – арсеналу в П'яченці) і 186 польових (випускалися фірмами ОТО та «Ансальдо»). За іншими даними, було випущено лише 418 гаубиць обох типів. Можливо, перше число включає також артилерійські частини для самохідок Semovente da 75/18. В кожному разі, обсяги виробництва 75-мм гаубиць дуже відставали від потреб італійської армії. Незважаючи на це, частина гаубиць 75/18 mod. 34 до Другої світової війни експортувалася – Італії була потрібна валюта. Порівняно велику партію (56 одиниць) купила Португалія, менші надійшли до Венесуели, Болівії та Сальвадору.

Батарея гаубиць 75/18 modello 34 португальської армії в Анголі

 

Служба та бойове застосування

 

Публічний дебют гаубиць 75/18 mod. 34 відбувся під час маневрів у гірському масиві Ірпінія на півдні Італії, що проходили з 26 по 29 серпня 1936 року. На той час було виготовлено 40 нових артсистем. Ними встигли озброїти одну із груп (дивізіон) 10-го артполку «Вольтурно» 25-ї піхотної дивізії «Вольтурно». Група отримала гаубиці 75/18 mod. 34 всього за двадцять днів до початку навчань. Вона мала три батареї на мехтязі з тракторами FIAT-OCI 708СМ (за іншими даними, дві батареї були на мехтязі, а третя - в'ючною). Як і багато інших зразків італійської зброї, гаубиці 75/18 mod. 34 пройшли перевірку боєм під час громадянської війни в Іспанії. Втім, їхня участь у цьому конфлікті була, скоріше, символічною — до Іспанії відправили лише дві такі артсистеми.

 Готові до відвантаження гаубиці 75/18 modello 34

Виробництво нових 75-мм гаубиць розгорталося повільно. На момент вступу Італії у Другу світову війну 10 червня 1940 року її армія мала лише 114 гаубиць 75/18 mod. 34, а гаубиці 75/18 mod. 35 були представлені лише однією експериментальною батареєю — у більш-менш помітній кількості вони почали надходити до військ лише у 1941 році.

 

Obice da 75/18 modello 34 в похідному положенні. Середні ланки станин прикріплені до передніх, а задні - відкинуті нагору

Основним регіоном застосування гаубиць 75/18 mod. 34 стали Балкани. Коли в жовтні 1940 року Італія розпочала війну проти Греції, на фронт вирушили дві групи, озброєні такими артсистеми — у складі 19-ї піхотної дивізії «Венеція» та 23-ї «Феррара». Ці сполуки мали статус гірських, але не альпійських. Єдиною відмінністю їх від звичайних піхотних дивізій було озброєння та організація артилерійського полку. В умовах Балканського театру військових дій гаубиці зарекомендували себе непогано, і до березня 1941 на грецькому фронті налічувалося вже вісім груп, озброєних Оbice 75/18 mod. 34 (96 артсистем).

 

Польові гаубиці 75/18 mod. 35, здебільшого, потрапили на Східний фронт. Влітку 1942 року на цей ТВД прибули 2-га піхотна дивізія «Сфорческа», 3-тя «Равенна» та 5-та «Косерія». Артполки кожної з них мали дві групи 75-мм гаубиць (ймовірно, як mod. 34, так і mod. 35) і одну — більш важких систем (у 2-й і 5-й дивізіях — 105-мм гармати, в 3- й – 100-мм гаубиці). Ці дивізії, як і їх артилерію, чекала загибель у донських степах...

 

Ймовірно, єдиним з'єднанням, яке використовувало 75-мм гаубиці в боях у Північній Африці, стала 1-ша піхотна дивізія «Суперга». Вона входила до складу військ, що готувалися до десантної операції на Мальті. Та ця операція так і не відбулась, а дивізію листопаді 1942 року перекинули в Туніс для протидії військам союзників, що висадилися в Алжирі. 5-й артполк дивізії «Суперга» мав у своєму складі дві групи 75-мм гаубиць та дві – 100-мм. Залишки цієї дивізії здалися британцям 12 травня 1943 року.

 

Станом на вересень 1942 року італійська армія мала 230 гаубиць 75/18 mod. 34, а ще 380 було замовлено. Гаубиць 75/18 mod. 35 було лише 68, а ще 206 замовили. У червні наступного року, вже після втрати значного числа 75-мм гаубиць у Росії та Тунісі, в армії налічувалося 19 груп, озброєних такими системами, а ще чотири перебували у стадії формування. У боях на Сицилії в червні 1943 року артполками піхотних дивізій «Наполі», «Аоста» та «Ліворно» використовувалась кілька 75-мм гаубиць.

 

Перемир'я 8 вересня 1943 року призвело до фактичного припинення існування старої італійської армії, хоча деякі її з'єднання намагалися чинити опір вермахту як в Італії, так і на окупованих територіях. Зокрема, 20-а піхотна дивізія «Фріулі» (яка так само, як і «Суперга», готувалась до десанта на Мальту), у листопаді 1942 року була використана для окупації Корсики. З чотирьох груп її артполку дві були озброєні гаубицями 75/18 mod. 34. У вересні 1943 року дивізія «Фріулі», воюючи на боці союзників, брала участь у боях проти німецьких військ на Корсиці. У листопаді особовий склад дивізії перекинули на південь Італії (підконтрольний уряду, який перейшов на бік антигітлерівської коаліції), а матеріальну частину, у тому числі й 75-мм гаубиці, передали французам.

Obice da 75/18 modello 35 в музейній експозиції в Сомюрі. Можливо, це одна з гаубиць, переданих французам в листопаді 1943 р. на Корсиці

 

Після окупації північної частини Італії вермахтом деяка частина 75-мм гаубиць стала німецькими трофеями. Гаубицям mod. 34 надали назву 7,5 cm GebH 254(i), а mod. 35 – 7,5 cm FH 255 (i). Використовувалися вони і збройними силами Італійської соціальної республіки — 2-м артполкомом дивізії «Літторіо» та 4-м артполкомом дивізії «Італія». У збройних силах Італії на боці союзників гаубиці 75/18 mod. 35 використовувалися 11-м артполком, який увійшов до складу 1-ї моторизованої групи (сформована 28 вересня 1943 року). Цей полк складався з чотирьох груп, дві з яких мали 75 мм гаубиці. Коли у березні 1944 року було сформовано Італійський корпус визволення, 11-й полк став його корпусною артилерійською частиною, але вже у жовтні його переозброїли британськими 25-фунтовими гаубицями-гарматами.

 

Італійська гаубиця 75/18 mod. 34 була непоганою для свого часу гірською арсистемою – наприклад, при порівняних масогабаритних характеристиках вона перевершувала німецьку 75-мм гірську гармату GebG 36 за масою снаряда та дальністю стрільби. Але спроба використовувати її модифікацію 75/18 mod. 35 як польову гаубицю виявилася провальною. Теоретично ця артсистема ще годилася для полкової ланки, проте використовувалася на дивізійній. На цьому рівні вона поступалася навіть радянським тридюймівкам, не кажучи вже про системи більших калібрів, які складали дивізійну артилерію армій Великобританії, США та Німеччини.

 

	75/18 mod. 34	75/18 mod. 35
Калібр, мм	75	75
Довжина ствола, мм	1557	1557
Довжина нарізної частини, мм	1370	1370
Довжина гаубиці в похідному положенні, мм	2345
Ширина гаубиці в похідному положенні, мм	1470
Колія, мм	984-1284	1150-1450
Діаметр коліс, мм	700	1300
Маса в бойовому положенні, кг	780 (без щита)	1050
Маса в похідному положенні, кг	1065	1832 (з передком)
Кут вертикального наведення, град.	-10, +65	-10, +45
Кут горизонтального наведення, град.	50	50
Максимальна початкова швидкість снаряда, м/с	430	430
Максимальна дальність стрільби, м	9500	9500
Практична швидострільність, постр./хв	8-10	8-10
Чисельність обслуги, чол.	7	7

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818