Light Combat Team: САУ М37

САУ М37 та її екіпаж з "чорного" 58-го артдивізіону

 

У 1942 році на озброєння армії США надійшла 105-мм самохідна гаубиця М7 на базі середнього танка М3. Ця САУ виявилась дуже вдалою, але мала й низку недоліків, насамперед, надмірну масу – 23 тонни. Враховуючи відгуки фахівців, того ж року армія США ініціювала розробку серії самохідних установок на легшому шасі. Перша з цих машин була взята на озброєння в січні 1945 року під назвою 105 mm Howitzer Motor Carriage M37.

 

Починаючи розробку полегшеної САУ, американці розуміли, що для монтажу 105-мм гаубиці цілком годиться і шасі легкого танка – наприклад, німецька Wespe, побудована на базі Pz.Kpfw. II, важила вдвічі менше від М7. Треба сказати, що американські інженери вже мали досвід створення легкої 105-мм самохідки на шасі напівгусеничного бронетранспортера М3. У результаті вийшла САУ Т19 масою всього 8,65 т, але вона розглядалася лише як проміжне рішення. Справа в тому, що Т19 виявилася далеко не ідеальною: гаубиця на ній монтувалося практично відкрито, а прохідність перевантаженого шасі була недостатньою. У результаті Т19 прийняли лише як «обмежений стандарт», і самохідка не отримала звичного для серійних машин індексу «М».

 

Найбільш відповідним вважалося шасі легкого танка М5А1. 1942 року армія США ініціювала розробку на цьому шасі серії самохідних установок, відомих як «Легка бойова команда» (Light Combat Team). Серед втілених у метал прототипів цієї серії була і 105-мм самохідна гаубиця Т82. Випробування двох дослідних зразків пройшли загалом успішно, проте в серію ця САУ не пішла – вибір зробили на користь створення машин «Легкої бойової команди» на перспективнішому шасі Т24 (майбутньому М24 «Чаффі»).

 

Проєктування

 

Рішення про створення нової 105-мм самохідної гаубиці було схвалено 8 липня 1943 року, коли прототипи Т24 ще навіть не вийшли на випробування. В серпні був готовий дерев'яний макет самохідки Т76. Конструктори пішли шляхом розробників САУ М7, зберігши компонування базового танка з кормовим розташуванням моторного відділення. Замість застосованої на М7 мінімально допрацьованої артилерійської частини польової гаубиці М2А1 (про неї я детально розповідав тут), на Т76 використали 105-мм гаубицю М4, яка спочатку створювалася для монтажу в башту «Шермана». Від свого польового аналога «танкова» гаубиця відрізнялася компактнішими розмірами, але мала ідентичну балістику. Гаубицю встановили у відкритій зверху броньованій рубці, встановленій на місці башти Т24. Тумбова установка гаубиці розташовувалась у діаметральній площині машини за робочими місцями механіка-водія та його помічника.

Прототип Т76 (з туреллю великого діаметра)

 

Оглянувши макет Т76, військові наполягли на внесенні низки змін. Насамперед, вони визнали, що механік-водій самохідки цілком може обійтися без помічника – робоче місце останнього ліквідували, а тумбову установку гаубиці зсунули праворуч і вперед. Ще правіше з'явилася «кафедра» з кулеметною туреллю – подібна до тієї, що була на М7. Тепер надбудова простягалася над усім корпусом самохідки, у тому числі над моторним відділенням. Це дозволило суттєво збільшити боєкомплект САУ, а також ввести до складу її екіпажу додаткового заряджальника (екіпаж порівняно з М7 збільшився з 6 до 7 осіб). Остання вимога диктувалася прагненням військових збільшити практичну швидкострільність зброї.

 

Доопрацювання «дерев'яшки» не зайняло багато часу – представники замовника оглянули модифікований макет вже у вересні 1943 року. До грудня продовжувалося обговорення деталей, після чого проект Т76 остаточно затвердили. 17 березня 1944 почалися полігонні стрільбові випробування гарматної установки Т14, призначеної для монтажу в САУ Т76. Після внесення змін на початку червня відбувся другий раунд стрільб, а в липні вже комплектний прототип Т76 прибув на Абердинський полігон. Після виконання великої програми стрільб прототип відправили до Форт-Ноксу, де машина пройшла ходові випробування.

Прототип Т76, вигляд згори

 

За підсумками тестів у конструкції Т76 внесли кілька змін. Кулеметна турель М49С діаметром 42 дюйми (106,7 см) була замінена більш компактною Т107 діаметром 36 дюймів (91,4 см). Від радіостанції SCR 510 відмовилися зовсім – американці вважали, що артилеристи можуть обійтися польовою телефонною мережею, що розгортається на вогневій позиції. Відмова від радіостанції звільнила місце для додаткового боєкомплекту. Крім того, боєукладку переробили, змінивши горизонтальне розташування снарядів вертикальним – завдяки цьому боєкомплект збільшився з 68 до 126 пострілів (для порівняння, на М7 він становив всього 69 пострілів). Конструкцію кормових дверей рубки переробили таким чином, щоб у відкритому положенні їх можна було використовувати як майданчик для подачі снарядів із ґрунту. У такому вигляді самохідну гаубицю в січні 1945 прийняли на озброєння, надавши найменування 105 mm Howitzer Motor Carriage M37. Гарматна установка Т14 була стандартизована як М5.

 

Конструкція

 

Легка САУ М37 насправді вийшла не такою вже й легкою – її бойова маса була меншою, ніж у М7 лише на 2 т. Силова установка та ходова частина самохідки повністю відповідали серійному танку М24. У лівій передній частині броньованого корпусу знаходилося робоче місце механіка-водія, правіше – гаубиця М4 на станку М5, ще правіше – кулеметна турель. Відкрита зверху надбудова, виготовлена із бронелистів завтовшки 13 мм, займала майже всю довжину корпусу.

 

Головне озброєння САУ – 105 мм гаубиця М4. Зі своєю попередницею – польовою гаубицею М2А1 – вона мала єдиний взаємозамінний вузол (затвор), всі інші, включаючи ствол та противідкатні пристрої, були спроєктовані заново. Довжина ствола становила 22,5 калібру. Важила гаубиця 534,25 кг. Затвор – горизонтальний клиновий. У стволі було 36 правосторонніх нарізів крутістю 20 калібрів. У порівнянні з САУ М7 гарматна установка забезпечувала більший діапазон кутів наведення: у вертикальній площині – від -10,5 до 43° (у М7 – від -5 до +35°), в горизонтальній – 52° (по 26° праворуч та ліворуч) замість 45° (30° праворуч і 15° ліворуч).

М37 в похідному положенні. Над бойовим відділенням встановлені дуги для тенту

 

Боєкомплект САУ складався зі 126 пострілів напівунітарного заряджання. Основним типом боєприпасів був осколково-фугасний снаряд М1, що важив 14,97 кг і споряджався 2,18 кг вибухової речовини (тротил або суміш тротилу з аматолом). Маса пострілу з таким снарядом складала 19,08 кг, початкова швидкість снаряда – 472 м/с.

 

Хоча боротьба з танками не була пріоритетним завданням самохідної гаубиці, для самооборони до її боєкомплекту включили бронебійний (кумулятивний) снаряд. Цей снаряд важив 13,25 кг і споряджався 1,33 кг суміші пентриту з тротилом. Маса пострілу з таким снарядом складала 16,71 кг. Початкова швидкість була набагато меншою, ніж у осколково-фугасного снаряда – лише 381 м/с. Ефективна дальність становила 1800 м, бронепробивність – 102 мм.

 

До боєкомплекту САУ входило також кілька типів димових снарядів. Зокрема, М84 споряджався хлоридом цинку, WP M60 – білим фосфором, FS M60 – тріоксид сірки. «Про всяк випадок» передбачили і можливість застосування хімічного снаряда Н М60, начиненого іпритом (маса отруйної речовини – 1,44 кг). Нарешті, для навчальних цілей застосовувався снаряд-болванка (без вибухової речовини) М1(Practice).

 

Було сім змінних зарядів. Маса метальної речовини у першому заряді становила 238,42 г, у сьомому – 1241 г. Максимальна дальність стрільби сягала 11 000 м, практична швидкострільність – 8 постр./хв.

 

Допоміжним озброєнням САУ був 12,7-мм кулемет М2НВ, встановлений на турелі (боєкомплект – 990 набоїв). Екіпаж самохідки, що складався з семи осіб, мав шість 7,62-мм карабінів М2 і один 11,43-мм пістолет-кулемет М3.

Самохідний міномет Т38...

...і його основне озброєння

13 вересня 1945 року шасі М37 було рекомендовано як база для самохідного 106,7-мм міномета Т38. Оскільки війна на той час вже закінчилася, проєктування, яке здійснювалося фірмою «Йорк Сейф енд Лок Компані», велося без надмірного поспіху – дослідний зразок, перероблений із самохідки в Детройтському арсеналі, був готовий лише грудні 1948 року. З М37 зняли гаубицю, зашивши амбразуру броньовим листом, а в бойовому відділенні встановили на поворотній основі міномет М2. Кут горизонтального наведення становив 180° (по 90° вправо та вліво), вертикального – від +45 до +60°. Боєкомплект включав 140 мін. На бойовій машині перевозилася і штатна опорна плита міномета М2 – у разі потреби міномет можна було зняти для стрільби з ґрунту. Переробка М37 в самохідний міномет була досить простою і могла здійснюватися в армійських майстернях із застосуванням модифікаційних комплектів, що поставлялися б промисловістю. Але випробування Т38, які тривали до літа 1949 року, завершилися нічим – самохідний міномет на озброєння не взяли. Не були впроваджені у війська та варіанти посилення озброєння САУ за рахунок монтажу безвідкатної зброї замість кулемету (випробовувалися два варіанти: з 75-мм гарматою Т21 та 106,7-мм короткоствольною «безвідкатною мортирою»).

М37, додатково озброєна 75-мм безвідкаткою

М37, додатково озброєна 106,7-мм безвідкаткою

 

Виробництво та служба

 

Серійний випуск САУ М37 здійснювався фірмами «Амерікен Кар енд Фаундрі» та «Кадилак». Постачання почалося вже після закінчення Другої світової війни, у жовтні 1945 року, що неминуче відбилося на обсягах виробництва: із 448 замовлених самохідних гаубиць виготовили лише 316. Втім, і в цій цифрі впевненості немає – її наводить у своїх роботах безумовно авторитетний С. Застава, проте не менш авторитетний Р. Ханнікатт вказує, що було випущено лише 150 САУ. У будь-якому разі нова самохідка не змогла витіснити М7, замінивши її лише у кількох дивізіонах.

САУ 58-го дивізіону на позиції на річці Імджин. Контрбатарейна боротьба - ні, не чули...

 

Єдиною війною, в якій довелося взяти участь самохідкам М37, стала війна в Кореї. Застосовувалися вони дуже обмежено – лише у складі 58-го дивізіону 3-ї піхотної дивізії. Цей дивізіон був «кольоровим» (укомплектованим афроамериканцями), а придали його 65-й полковій бойовій групі, теж «кольоровий» – у ній служили пуерторіканці. Весною 1951 року цей дивізіон дуже брав активну участь у боях на річці Імджин. У жовтні 1951 року його «інтегрували», позбавивши «кольорового» статусу, а в листопаді переозброїли 105-мм причіпними гаубицями, як і належало піхотній дивізії за штатом.

 

Підсумки бойового застосування М37 були неоднозначними. З одного боку, самохідка показала себе краще ніж М7. Однією з переваг М37, важливою для боїв у гористій місцевості, був більший, ніж у М7, кут піднесення ствола. З іншого – одним із суттєвих недоліків М37 (як і всіх інших американських самохідних артсистем) було відкрите згори бойове відділення. На той час вже велося виробництво нової 105-мм САУ М52 з повністю закритою баштою. У результаті до кінця 1950-х років САУ М37 була знята з озброєння армії США.

Іспанські САУ М37 з 19-го полку кінної артилерії на параді 

 

Через свою відносну нечисленність самохідки М37 не набули поширення за кордоном. Єдиною країною, яка отримала такі САУ за програмою військової допомоги, стала Іспанія. У 1957-58 роках вона отримала 28 самохідок М37 (це за іспанськими даними; С. Залога називає іншу кількість – 36). , були розподілені між двома частинами – 13-м полком польової артилерії з бронетанкової дивізії «Брунете» і 19-м полком кінної артилерії, що входили до кавалерійської дивізії «Харама». З озброєння їх зняли на рубехі 60-70-х років минулого століття.

 

Самохідна гаубиця М37 стала своєрідною перехідною ланкою в еволюції американських 105-мм САУ, займаючи місце в проміжку між М7 та М52. У порівнянні з попередницею, в М37 не було закладено жодних принципово нових рішень, що в результаті визначило невеликий обсяг випуску цієї самохідки та недовгий термін її служби.

 

Тактико-технічні характеристики САУ М37

 

Бойова маса, т	20,87
Екіпаж, чол.	7
Озброєння	одна 105-мм гаубиця, один 12,7-мм кулемет
Довжина, м	5,49
Ширина, м	3,0
Висота, м	2,84
Кліренс, м	0,46
Потужність силової установки, к.с.	220
Максимальна швидкість, км/год	48
Запас ходу по шосе, км	160
Перепони, що долаються:
висота стінки, м ширина рову, м глибина броду, м підйом, град.	0,9 2,4 1,0 35

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818