Довга рука Кім Ір Сена

 

Оновлення від 14.11.2024

Схоже те, про що в серпні минулого року я писав лише як про дуже малоймовірне припущення, стає реальністю. Десь на просторах лаптєстану був сфотографований ешелон північнокорейських САУ "Коксан" - у варіанті М1989. А місяць тому, 17 жовтня, було опубліковане повідомлення руху "АТЕШ" про те, що в Саратові, на базі нещодавно відновленого артилеійського училища, почалась підготовка запорєбрікових гармашів для "Коксанів"

Після візиту міністра нападу немитої в КНДР «анонімні джерела» повідомили, що серед потенційних покупок в цій країні фігурували і САУ «Коксан». На мою думку, це вкрай малоймовірно. Та все ж – давайте пильніше придивимось до цієї самохідки.

 

Розвиток самохідної артилерії у Корейській народній армії (КНА) має давню історію. Під час війни в Кореї КНА використала приблизно три сотні самохідок СУ-76 (до липня 1953 року в строю залишалося лише 127 таких САУ). Після війни КНА отримала з Китаю незначну кількість ІСУ-122. З'явилися і СУ-100 — за деякими оцінками, близько сотні. А наприкінці 1960-х років корейці розпочали власні розробки. Спочатку вони, як то кажуть, ліпили самохідки з того, що було. Так з'явився цілий ряд САУ, що використовували шасі гусеничного тягача АТС-59 та різні варіанти 130-мм та 152-мм гармат. Західні спостерігачі виділяють чи не десяток модифікацій таких САУ, і розбиратися у всьому їхньому різноманітті ми в даному матеріалі не будемо. Звернемося до іншої артсистеми, більш відомої та добре вивченої.

 

Дістати до Сеула

 

Специфікою військово-стратегічного становища Республіки Корея є вразливе розташування її столиці – від демілітаризованої зони (фактичного кордону з КНДР) Сеул відокремлюють лише півсотні кілометрів. Тому серед керівництва КНДР рано чи пізно мала виникнути ідея: а чи не побудувати нам гармату, здатну добивати до ворожої столиці? До практичної реалізації цієї ідеї взялися на початку 70-х років.

 

Результатом зусиль північнокорейських інженерів стала самохідна гармата калібру 170 мм. Походження такого незвичайного калібру не з'ясовано. У західних публікаціях зустрічається версія, що ця зброя створювалася на основі німецької 17 cm Kanone 18 in Mörserlafette — нібито кілька таких трофейних гармат із запасом снарядів передав північнокорейцям Радянський Союз. Втім, жодного матеріального чи документального підтвердження цієї версії поки що не виявлено. Найімовірнішою є версія про те, що артилерійська частина північнокорейської гармати створювалася на основі японської облогової 15-см (149-мм) гармати «тип 96». Ця зброя зі стволом довжиною майже 53 калібри мала дальність стрільби 26,3 км. Японці виготовили всього 30 таких гармат, які відзначилися в 1942 при облозі Коррехідора на Філіппінах, а надалі використовувалися в береговій обороні і укріплених районах Маньчжурії. Декілька гармат «тип 96» дісталося КНДР — з-поміж тих, що обороняли порти Расін і Вонсан.

 

Облогова гармата "тип 96"

Підсумком зусиль північнокорейських фахівців стала гармата калібру 170 мм зі стволом завдовжки 50 калібрів (понад 8 м) з щілинним дульним гальмом. Гармата має роздільне заряджання, а практична скорострільність оцінюється у 2 постріли протягом 5 хвилин. Дальність стрільби звичайним осколково-фугасним снарядом досягає 43 км, а активно-реактивним – 54-60 км.

 Бойова машина

 

З самого початку нова далекобійна гармата проєктувалася як самохідна — у причіпному варіанті вона була б надто громіздкою і маломобільною. Для САУ використали шасі танкового типу, запозичене від радянського середнього танка Т-54/55 чи його китайського «клону» «тип 59». Гармата встановлена відкрито, а сам спосіб монтажу досить цікавий. На даху корпусу шасі встановлені рейки, по яких може переміщатися артилерійська частина. У похідному положенні вона знаходиться в центрі машини – цим забезпечується більш-менш рівномірний розподіл маси по опорних котках. На вогневій позиції гармата зміщується у корму. Завдяки цьому полегшується заряджання з ґрунту, а головне — основна частина енергії віддачі передається не на корпус, а на ґрунт (за допомогою двох сошників, які опускаються гідроприводом).

 

Кім Чен Ин оглядає САУ М1978

Перший варіант 170-мм САУ відомий під позначенням М1978. Як і всі інші позначення північнокорейської військової техніки, воно є умовним і означає не рік взяття на озброєння, а рік, коли самохідка вперше потрапила в поле зору західних експертів. Умовними також є назви «Коксан» (містечко на півдорозі між Пхеньяном та демілітаризованою зоною, де вперше було помічено САУ) та «Чучхе-по» («Гармата Чучхе»). Справжнє ж позначення САУ наразі невідоме. Вважається, що виробництво М1978 почалося приблизно 1973 року. Публічно самохідка вперше була продемонстрована на параді 1987 року.

 

У першому варіанті «Коксан» був типовим самохідним лафетом, а не повноцінною САУ — боєкомплект транспортувався додатковими машинами. Жодних спеціальних транспортерів боєприпасів створено не було — снаряди підвозилися звичайними вантажівками, переважно «Сунгрі-58» та «Сунгрі-61» (північнокорейськими «клонами» ГАЗ-51 та ГАЗ-63).

 

М1978 на вогневій позиції

Розрахунок САУ складається з восьми осіб – механіка-водія, командира, навідника та п'яти заряджальників / піднощиків. У похідному положенні на самохідці знаходяться лише механік-водій і командир, інші переміщаються на машинах супроводу.

 

У 1989 році був помічений удосконалений варіант «Коксана», який отримав цілком логічне позначення М1989. Він відрізняється радикально переробленим корпусом, який нагадує корпус радянської самохідки 2С7 «Піон» - з великим переднім звисом і винесеною вперед кабіною. Збільшений об'єм корпусу дозволив розмістити не двох, а чотирьох бійців розрахунку, а також організувати відсік для перевезення 12 снарядів із зарядами. Окрім того, на САУ перевозиться ПЗРК.

 

Кількість виготовлених САУ «Коксан» невідома. Західні аналітики оцінюють її приблизно у півтисячі екземплярів. Точно не встановлено і структуру частин, озброєних цими самохідками. Вважається, що «

Бічні проєкції М1978 і М1989

Коксани» зводяться в дивізіони трибатарейного складу (по чотири гармати в батареї). Чисельність особового складу дивізіону оцінюється у 150-190 осіб. Крім дюжини гармат, у ньому є близько 20 автомобілів. Якщо ці викладки аналітиків вірні, то дивізіон «Коксанів» має обмежену автономність — наявний автопарк не здатний забезпечити підвезення значної кількості боєприпасів. У свою чергу, дивізіони зводяться у полки або бригади, що нараховують по 36 САУ.

 

САУ М1989 на параді

Наскільки можна судити з наявної інформації, тактика КНА передбачає масоване застосування важкої артилерії. Зокрема, у ході навчань, проведених 25 березня 2016 року в присутності північнокорейського лідера Кім Чен Ина, близько сотні самохідок М1978 і М1989 зайняли позиції на морському узбережжі біля аеропорту Вонсан і вели вогонь островом Хвангто-до. Щоправда, постає цілком резонне питання: а чи не є зосередження на невеликій ділянці такої значної маси артилерії звичайною полігонною показухою? Адже в умовах реальних бойових дій скупчені на позиції самохідки можуть бути легко уражені авіацією чи контрбатарейним вогнем.

 

Висування М1989 на вогневу позицію

На Близькому Сході

 

Популярність «Коксану» приніс експорт. Після початку ірано-іракської війни КНДР стала одним із основних постачальників зброї до Ірану. Туди постачалася, головним чином, зброя радянської та китайської розробки, «клонована» у КНДР. На загальному тлі виділялося кілька десятків оригінальних самохідок М1978, поставлених до Ірану до початку 1987 року. Їхній бойовий дебют відбувся у січні 1987 року під час операції «Кербела-5» у районі Басри. «Коксани» застосовувалися для масованих артилерійських нальотів, у тому числі із застосуванням активно-реактивних снарядів на повну дальність стрільби. Як відомо, операція, яка мала забезпечити перемогу Ірану у війні, завершилася невдачею. Іракські війська взяли численні трофеї, у тому числі кілька «Коксанів» (зустрічається навіть інформація про тридцять захоплених САУ цього типу). Вцілілі «Коксани» досі залишаються на озброєнні армії Ірану.

 

Іранські САУ "Коксан"

Цікавою сторінкою в історії самохідки є епізод з іракським «Коксаном». Надихнувшись трофеями, іракці спробували створити аналогічну артсистему. Обмеженість промислової бази країни не дозволяла скопіювати артилерійську частину, тому іракці взяли готове рішення — 180 мм гармату С-23. Ця гармата радянського виробництва мало ствол завдовжки 47 калібрів і забезпечувала дальність стрільби звичайним осколково-фугасним снарядом 30 км, а активно-реактивним - 44 км. Як шасі іракці використовували танковий мостоукладач BLG-60 східнонімецького виробництва. Відкрите розташування артилерійської частини, сошники з гідравлічним приводом та інші деталі іракського «Коксана» значною мірою повторювали північнокорейський оригінал. Очевидно, САУ була виготовлена в єдиному екземплярі, захопленому американськими військами в місті Аль-Анбар в 2003 році.

 

Американський трофей - іракська САУ, виготовлена "за мотивами" "Коксана"

***

 

Самохідна артилерійська установка «Коксан», створена у 1970-х роках, стала першим зразком північнокорейської «стратегічної» зброї, своєрідною «довгою рукою» військово-політичного керівництва КНДР. До появи ракетної зброї ці гармати були єдиним засобом, здатним з території Північної Кореї вразити ключові центри Республіки Корея – столицю Сеул та порт Інчхон. З розвитком ракетних технологій значення «Коксанів» як стратегічного засобу зменшилось, проте ці самохідки залишаються важливою складовою озброєння Корейської народної армії.

 

Тактико-технічні характеристики САУ М1978 «Коксан»

 

Бойова маса, т	бл. 40
Розрахунок, чол.	8
Озброєння	170-мм гармата
Довжина по корпусу (по стволу гармати в похідному положенні), мм	6300 (ок. 15 000)
Ширина, мм	3270
Висота, мм	3600
Потужність двигуна, к. с.	580
Швидкість по шосе, км/ч	30-40
Запас ходу по шосе, км	250-350

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818