Lahti 20 pst.kiv. L-39

Обслуга ПТР L-39 у бою біля Віїпурі, серпень 1941 року

У 20-30-х роках минулого століття у багатьох країнах велися пошуки ефективних засобів протитанкової оборони. Одним із найпопулярніших напрямів стала розробка протитанкових рушниць (ПТР) калібру від 7,92 до 20 мм, призначених для озброєння піхотних підрозділів. Не оминула ця тенденція й Фінляндію, яка з побоюванням спостерігала за розвитком бронетанкової техніки свого «великого сусіда» — совєцького союзу.

 

Спочатку фінські фахівці зупинилися на калібрі 13,2 мм. Однак поки тривала розробка ПТР цього калібру, у військових виникли сумніви щодо його ефективності проти броні нових танків. Для «підстрахування» вирішили створити також 20-мм ПТР, а потім зробити остаточний вибір за результатами порівняльних випробувань. На початку 1939 року розробку 20-мм рушниці доручили найвідомішому фінському конструктору-зброяреві — Аймо Йоганнесу Лахті. На той час на рахунку Лахті вже був пістолет L-35, а в 1938 році він створив досить вдалу 20-мм авіаційну гармату. Досвід, набутий під час її розробки, Лахті використав і при створенні протитанкової рушниці.

 

Конструкція

 

Як боєприпас для ПТР обрали патрон 20×138B «Золотурн», який застосовувався не лише в протитанкових рушницях однойменної швейцарської фірми, а й у зенітних гарматах — німецьких Flak 30 і Flak 38 та італійській «Бреда» M/35.

 

Важка ПТР, відома як L-39, є самозарядною зброєю, автоматика якої працює за принципом відведення порохових газів. Газовідвідний отвір розташований приблизно на другій третині довжини ствола, одразу за його перфорованим кожухом. Газовідвідна трубка знаходиться під стволом і оснащена чотирипозиційним регулятором, що забезпечує нормальне функціонування автоматики за різних атмосферних умов і різного ступеня забруднення ствола. Ствол оснащений коробчастим дульним гальмом із п’ятьма отворами з кожного боку. У транспортному положенні на дульне гальмо надягається жерстяний чохол. Для полегшення перенесення ПТР її ствол оснащений дерев’яним перфорованим кожухом.

 

Затворна коробка має прямокутну форму. З її тильного боку розташований плечовий упор із гумовою амортизувальною накладкою, а ліворуч (на рівні щоки стрільця) прикручена дерев’яна накладка. Знизу розташована пістолетна рукоятка зі спусковим механізмом. Рукоятка затвора знаходиться з правого боку затворної коробки, важіль запобіжника — з лівого.

Зверніть увагу на рукоятку затвора - своєрідна корба. Через потужну пружину просто відтягнути затвор було неможливо, довелось ускладнити механізм

 

ПТР оснащена легкою складною двоногою, що кріпиться до передньої частини затворної коробки. Її доповнює знімний станок із двома широкими й короткими полозами. Прицільні пристосування — відкритого типу (мушка та секторний приціл із розміткою від 100 до 1400 м). Вони зміщені дещо ліворуч від осі ствола, оскільки зверху по центру затворної коробки розташований знімний коробчастий магазин (дворядний, на 10 патронів).

Однією з особливостей фінської ПТР був оригінальний станок

 

Обслуга ПТР складалася з двох осіб. У зимових умовах рушницю транспортували або на санях, або на довгих полозах, що мали кріплення для двох патронних коробок.

 

Випробування

 

Влітку 1939 року розпочалися порівняльні випробування двох моделей протитанкових рушниць — 13,2-мм і 20-мм. Їхні результати виявилися неоднозначними: за значно більшої маси 20-мм ПТР лише незначно перевищувала свого конкурента за бронепробивністю. Однак було взято до уваги іншу перевагу «двадцятиміліметровки» — істотно кращу заброньову дію. Її снаряд утворював більше уламків після пробиття броні, а отже, з більшою ймовірністю виводив з ладу внутрішнє обладнання танка та уражав його екіпаж. У підсумку 11 серпня 1939 року було вирішено припинити доведення 13,2-мм ПТР і продовжити розробку 20-мм зразка як такого, що найбільшою мірою відповідав поставленим вимогам.

 

6 вересня 1939 року, невдовзі після початку Другої світової війни, генерал Ейрік Аксель Гейнрікс, відповідальний за озброєння фінської армії, підписав наказ про негайне прийняття на озброєння протитанкової рушниці 20 panssarintorjuntakkivääri L-39 (скорочено — 20 pst.kiv. L-39). Виробництво ПТР налагодили на державному збройовому заводі «Валтіон Ківаарітедас» у місті Ювяскюля. Звідси походить ще одне позначення ПТР — VKT-L (абревіатура назви заводу-виробника та прізвища конструктора).

ПТР L-39 у бойовому положенні

 

Служба та бойове застосування

 

До початку радянсько-фінської війни фіннам не вдалося виготовити жодного екземпляра ПТР L-39 — постачання розпочалося вже під час бойових дій. Гостра потреба в легких протитанкових засобах змусила уряд Фінляндії вдатися до закупівель за кордоном, і у Великій Британії було придбано дві сотні 13,97-мм протитанкових рушниць «Бойс». Однак до кінця війни до Фінляндії надійшла лише половина замовленої кількості, а ще 100 британських рушниць прибули вже після завершення бойових дій. У фінській армії ПТР «Бойс» не користувалися особливою популярністю, і значну їх кількість передали шведській добровольчій бригаді. Крім того, з Угорщини надійшло 85 8-мм протитанкових рушниць. Походження цієї партії залишається не цілком з’ясованим, адже в Угорщині ПТР такого калібру не вироблялися і на озброєнні не перебували. Ймовірно, це були протитанкові рушниці Ur польського виробництва, які потрапили до Угорщини у вересні 1939 року разом з інтернованими частинами польської армії. Фіни також намагалися придбати у Швейцарії важкі протитанкові рушниці «Золотурн» S-18/1000.

 

Але повернімося до L-39. Драматична ситуація на фронті в перші дні «Зимової війни» змусила передати до стройових частин обидва прототипи цієї протитанкової рушниці. Вони потрапили до протитанкового взводу 28-го піхотного полку, який входив до складу окремого загону «Метсапіртті». Цей загін у складі групи «Р» («Рауту») вів ар’єргардні бої на Карельському перешийку, біля Ладозького озера, а потім відступив на головну лінію оборони, перейшовши до позиційних бойових дій. Протитанкові рушниці продемонстрували високу ефективність, уражаючи порівняно «тонкоброньовані» радянські танки на дистанціях до 400 м.

 

У міру розгортання виробництва кількість протитанкових рушниць «Лахті» у стройових частинах зростала, однак досягти повного забезпечення ними протитанкових підрозділів не вдалося. Станом на 13 березня 1940 року фінська армія мала 277 протитанкових рушниць L-39 (можливо, до цієї кількості входили також кілька згаданих вище «Солотурнів»).

 

У роки «війни-продовження» 1941–1944 років ПТР L-39 (у військах прозвані Norsupyssy — «слонова рушниця») застосовувалися досить широко, але за своїм прямим призначенням — лише на початку бойових дій. Після насичення радянських частин танками Т-34 і КВ виявилося, що «Лахті» проти них безсилі. Однак для L-39 знайшлася інша сфера застосування: завдяки великій ефективній дальності стрільби та потужній уламковій дії снаряда їх використовували для придушення кулеметних гнізд, польових укриттів та інших подібних цілей. Досить ефективною рушниця виявилася і в контрснайперській боротьбі, ставши своєрідним попередником сучасних великокаліберних снайперських гвинтівок.

 

ПТР L-39 на імпровізованому станку для зенітної стрільби. Район Онтайокі, червень 1944 року

 

Модифікації

 

Зниження ефективності L-39 як протитанкового засобу та гостра нестача у фінській армії легкої зенітної артилерії на початку 1944 року призвели до спроби перетворити «Лахті» на «ерзац-зенітку». Рушницю отримала нову бойову пружину та змінений спусковий механізм, що давав змогу вести вогонь чергами з темпом стрільби 80–100 постр./хв. Конструкцію ПТР дещо полегшили (з 49,5 до 48 кг), а до її комплекту додатково включили зенітний приціл і зенітний станок масою 9 кг. Власне, йшлося не про повноцінний станок, а про своєрідний «перехідник» для встановлення «ерзац-зенітки» на вкопаний у землю стовп. Для збільшення практичної скорострільності запровадили новий магазин на 15 набоїв. Нову модифікацію взяли на озброєння під позначенням 20 pst.kiv. L-39/44. В останні місяці війни з СРСР її досить успішно використовували для боротьби зі штурмовиками Іл-2.

 

Легка зенітна установка L-39/44 у бойовому положенні. Район Коуволи, жовтень 1944 року

 

У середині 1950-х років у Фінляндії зробили спробу модернізувати L-39/44, переробивши газовідвідний механізм для підвищення темпу стрільби. У 1956 році дослідні зразки 20 ltkiv/39-54L та 20 ltkiv/39-55/ST пройшли випробування, які виявилися невдалими. З одного боку, теоретичний темп стрільби справді зріс до 500 постр./хв, з іншого — підвищені навантаження на автоматику призводили до її відмови вже після 250 пострілів. До того ж доопрацьовані «ерзац-зенітки» важили приблизно на 10 кг більше, ніж базовий зразок. На цьому розвиток 20-мм легких зенітних установок у Фінляндії припинився.

20 ltk/40 VKT. 1967 рік

 

Однак 20 pst.kiv. L-39/44 не була першою зенітною зброєю, створеною на базі ПТР L-39. Ще на початку 1940 року Аймо Лахті сконструював на її основі автоматичну гармату з теоретичним темпом стрільби 700 постр./хв і практичним — 250 постр./хв. Такі гармати застосовувалися у спареній установці (на лафеті за типом німецьких Flak 30/38), прийнятій на озброєння під позначенням 20 ltk/40 VKT (також використовувалася назва L-40 «Векотин»). У фінській армії ці зенітні установки до 1970-х років використовувалися для навчальних цілей, а в мобілізаційному резерві перебували й у 1980-х роках.

На моторному човні

 

Єдиний раз ПТР L-39 використали для озброєння бронетехніки — у грудні 1940 року її встановили на бронеавтомобіль Landsverk L-182 замість 13,2-мм кулемета L-35/36.

 

Загалом було виготовлено 2076 ПТР L-39 і L-39/44. Перший контракт на 410 рушниць L-39 виконали до червня 1941 року, а в березні того самого року замовили ще 496 одиниць (поставку здійснили до грудня). У листопаді 1941 року видали третє замовлення — одразу на 1000 рушниць, 946 із яких до травня 1944 року поставили у базовому виконанні, а останні 54 — у варіанті L-39/44. Нарешті, у липні 1944 року замовили ще 170 одиниць — усі вони вже виготовлялися як «ерзац-зенітки». Однак фінська армія отримала не 224 одиниці L-39/44, а приблизно на сотню більше. Річ у тім, що в листопаді 1944 року було видано розпорядження переробити на цей варіант 606 ПТР L-39, і до скасування цього замовлення встигли виконати лише невелику його частину. На озброєнні вони перебували до 1960-х років. Після цього приблизно 1000 протитанкових рушниць і 200 000 патронів до них продали колекціонерам — переважно у США.

 

ПТР «Лахті» L-39, як і інші протитанкові рушниці калібру 20 мм (швейцарські «Золотурн» різних модифікацій, японська «тип 97»), була спробою створити своєрідну «ручну гармату» з високими балістичними характеристиками. Результат виявився невтішним: з одного боку, бронепробивність 20-мм снарядів до 1940 року вже перестала відповідати вимогам боротьби із сучасними танками, а з іншого — 20-мм ПТР виявилася надто важкою. «Лахті» (як і швейцарські та японські «слонові рушниці») важила добрих півцентнера — у 2,5–3 рази більше, ніж ПТР калібру 13,97–14,5 мм (британська «Бойс», радянські ПТРД і ПТРС). Проте через хронічну нестачу у фінській армії протитанкової артилерії ПТР L-39 залишалася затребуваною протягом усієї війни. Висока купчастість рушниці давала змогу уражати такі складні цілі, як, наприклад, оглядові щілини танків і бійниці польових укріплень.

Звичайно, не варто забувати й про специфічні умови, в яких велися бойові дії на радянсько-фінському фронті. 20-мм ПТР, відносно успішно застосовувана в лісистій місцевості, навряд чи була б придатною для відкритого простору, де позиції бронебійників противник виявляв би на відстані, що значно перевищувала ефективну дальність стрільби рушниці.

 

	20 pst.kiv. L-39
Калібр, мм	20
Маса ПТР (з двоногою, без магазина), кг	49,5
Маса спорядженого магазина, кг	3,4
Бойова маса (з магазином і станком с полоами)	57,7
Маса снаряда, г: бронебійного бронебійно-трасуючого	148 152
Маса набою, г	337
Довжина ПТР, мм
Довжина ствола, мм	1300
Початкова швидкість снаряда, м/с	800
Швидкострільність, постр./хв: теоретична практична	30 15
Максимальна дальність стрільби, м	1400
Бронебійність за кута зустрічі 60° паспортна (за даними випробувань у 1943 р.): на дистанції 300 м на дистанції 500 м на дистанції 1000 м	20 (20) 16 (15) 12 (9)

 Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783