Протитанковий "Буздиган"
Угорщина була однією з небагатьох країн під час Другої світової війни, в якій розробили і довели до серійного
виробництва протитанкові ракети – щоправда, некеровані. Перші здійснювались
під впливом німецького союзника. Однією з перших таких систем став ручний 60-мм
реактивний гранатомет, відомий як Páncélrém («Жах танків»), подібний до німецького Panzerschreck. Такі РПГ обмежено застосовувалися під кінець війни.
У 1942 році Haditechnikai Intézet («Інститут військових технологій»)
розпочав роботи зі створення дешевої й простої у виробництві зброї, здатної
знищувати радянські важкі танки, після того як Німеччина відмовилася ділитися
технологіями, пов’язаними з їхньою роботою над експериментальною керованою по
дроту ракетою.
Перший
прототип було завершено навесні 1944 року й випробувано у військовому таборі в
Естергомі. Після врахування рекомендацій військових, які тестували цю зброю, її
було схвалено для виробництва влітку 1944 року.
Зброя, названа 44M "Buzogányvető" Páncéltörő Rakéta («Протитанкова ракетна система зразка 1944 року “Метальник буздигана”») була некерованою протитанковою ракетою. Вона також була відома під назвою «Szálasi-röppentyű» (слово röppentyű є архаїчним позначенням артилерійських ракет).
Боєприпасом служила 100-мм ракета з надкаліберною бойовою частиною, стабілізована обертанням. Запалення відбувалося шляхом пострілу холостим 8-мм патроном Mauser, який підпалював заряд, що виштовхував ракету з пускової труби. Приблизно через дві секунди після запуску вмикався ракетний двигун, який ніс ракету до цілі. Детонація відбувалася при контакті з твердою поверхнею. Для цієї зброї було розроблено два типи ракет:
- «Buzogány» («Буздиган»), яка розвивала швидкість близько 200 км/год і мала бойову частину з кумулятивним зарядом масою 4,2 кг. Вона була здатна пробивати до 300 мм танкової броні або бетону. Ефективна дальність стрільби становила, за різними оцінками, від 500 до 1200 м. Теоретично зброя могла уражати цілі на відстані до 2000 м за ідеальних умов, однак на такій дистанції ракета була дуже неточною;
- «Zápor» («Злива») була оснащена осколково-фугасною бойовою частиною. Інформації про неї збереглося небагато, окрім назви та факту застосування проти живої сили противника.
Масове виробництво розпочалося влітку 1944 року на трубопрокатному заводі компанії Weiss Manfréd, де роботи очолював головний інженер Магашгазі. Перші 44M Buzogányvető встановлювалися на триножний станок, однак у такому вигляді їх було доволі важко переміщати. Тож прийшли до дуже простого рішення – використання колісних станків від трофейних радянських кулеметів «Максим» або СГ-43.
На них монтували дві пускові труби та металевий захисний щит, який захищав стрільця від реактивного струменя стартового заряду. Для наведення застосовувався кулеметний приціл, а для стрільби використовувалися два спускові важелі у вигляді лопаток, розташовані на ручках, за які стрілець тримався під час прицілювання. Розрахунок складався з трьох осіб: одного навідника та двох заряджальників.
Із приблизно 600–700 виготовлених
ракетних систем переважна більшість була застосована під час оборони Будапешта.
Не
брала участі в облозі ракетна частина під командуванням генерал-майора Арпада Денк-Дорошлаї,
що складалася з однієї батареї з 12 спареними пусковими установками на
кінних возах, однієї батареї з 12 спареними пусковими установками на
вантажівках і однієї батареї з 5 танками, на кожному з яких було встановлено по
дві пускові труби. Також була батарея з 6 пускових установок для некерованих
авіаційних ракет 44M "Lidérc",
пристосованих для стрільби по наземних цілях. Через радянський наступ
Денк-Дорошлаї звернувся з проханням перемістити свій підрозділ до Німеччини для
продовження випробувань і підготовки з метою формування нових батарей.
Схоже, цей план був реалізований,
адже існує фотографія, зроблена американським солдатом у квітні–травні 1945
року, ймовірно в Баварії, на якій видно танк Toldi II (B20) (з номерним знаком H-389), переобладнаний
для використання «Буздиганів». Танк зазнав значних змін, зокрема було
демонтовано гармату (20-мм Solothurn)
і закріплено у відкритому положенні кришку моторного відділення для створення
необхідної рівної поверхні під установку пускової системи. Враховуючи, що
кришка двигуна зафіксована у відкритому положенні — що було б небезпечно в
бойових умовах, — можна з упевненістю стверджувати, що це не заводська модифікація
танка, а імпровізоване переобладнання в польових умовах.
Реконструкція можливого вигляду пускової установки на шасі Krupp Protze. За іншими даними, як шасі використовувались вантажівки Raba 38M Botond
Розробкою також зацікавилися німці.
Waffenamt на прохання свого
керівника, генерала Еміля Ліба, отримав кілька зразків цієї зброї.
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк: 5168 7456 7352 6783
Коментарі
Дописати коментар