Польські зенітки: 75-мм гармати

 

Гармата wz. 36 на вогневій позиції під час навчань. На задньому плані — звуковловлювач «Герц»

З кінця 20-х років минулого століття Польща робила спроби закупівлі зенітних гармат середнього калібру. Першими відгукнулися американці з фірми «Дріггс», за ними – шведський «Бофорс», британський «Віккерс», французький «Шнейдер»… Однак з різних причин жодна угода так і не була доведена до практичної реалізації. Єдиним виходом стала розробка гармати власними силами.

 

Наприкінці жовтня 1933 року Військове міністерство Польщі замовило Стараховицькому механічному заводу розробку 75-мм зенітної гармати. Підприємство вже мало певний досвід у цій сфері – свого часу воно створило зенітку wz. 26, яка використовувала ствол від французької 75-мм польової гармати Mle 1897. Проте ця гармата так і не вийшла зі стадії прототипу. Тепер же належало створити якісно новий зразок, не гірший за найкращі закордонні конструкції.

 

Уже 2 березня 1934 року на нараді в Департаменті озброєнь Стараховицький завод представив ескізний проєкт своєї зенітки. Його прийняли з незначними зауваженнями, що стосувалися конструкції механізму вертикального наведення та затвора. Проте решта 1934 року минула в нескінченних нарадах, присвячених «узгодженню» тактико-технічних вимог до гармати. У підсумку 29 листопада були затверджені такі основні параметри:

·       калібр гармати – 75 мм;

·       гармата розміщується на двовісному лафеті, а її маса не повинна перевищувати 3800 кг;

·       дальність стрільби — не менше 14000 м, досяжність по висоті — не менше 9000 м;

·       круговий горизонтальний обстріл;

·       кут піднесення ствола — від 0 до 80 (бажано 85) градусів;

·       маса снаряда — близько 6,5 кг;

·       затвор — горизонтальний клиновий, напівавтоматичний;

·       противідкатні пристрої — гідропневматичні;

·       двошвидкісний механізм горизонтального наведення;

·       гармата має бути пристосована для роботи з приладом управління зенітним вогнем (ПУАЗО) заводу PZO;

·       швидкість буксирування дорогами з твердим покриттям має становити не менше 35 км/год.

Зенітка wz. 34 St під час випробувань

 

Прототипи та серійне виробництво

 

Після затвердження тактико-технічних вимог Стараховицький завод отримав замовлення на виготовлення двох дослідних зразків зенітки. У жовтні 1935 року, після циклу заводських випробувань, дослідні зразки передали для військових випробувань. У той же час гармата отримала позначення wz. 34 St. Під час військових випробувань гармати здійснили 450 пострілів і подолали на буксирі понад 1000 км із максимальною швидкістю 28 км/год. До серійного виробництва зенітку wz. 34 St не рекомендували — виявилися численні «дитячі хвороби». До основних з них належали:

• сильне оміднення ствола, що вимагало зміни конструкції снаряда;
• неповне закривання затвора (недолік усунули, доопрацювавши затвор за зразком затвора 100-мм гаубиці wz. 14/19P, яку випускав Стараховицький завод);
• збої в роботі установника підривача, особливо за високого темпу ведення вогню (цей вузол довелося перепроєктувати заново);
• люфти в механізмах вертикального та горизонтального наведення;
• ненадійна робота спускового механізму та викидача гільз;
• надмірна довжина відкату;
• невдала конструкція лафета (його повністю переробили за зразком лафета 75-мм зенітки «Бофорс» М35).

 

Зенітка wz. 34 St під час випробувань

Усі доробки були внесені в конструкцію прототипів на початку 1937 року. Ще раніше, 31 липня 1936 року, було схвалено перше замовлення на 16 75-мм зеніток, що отримали позначення wz. 36 (зустрічається також позначення wz. 36 St — аби уникнути плутанини з 40-мм зеніткою «Бофорс» wz. 36). Надалі пріоритет отримав напівстаціонарний варіант wz. 37. Його прототип був готовий 1 липня 1937 року. Стараховицький завод отримав два замовлення на такі гармати (на 24 і 60 екземплярів) зі строком завершення постачань у жовтні 1939 року. Нарешті, третій варіант 75-мм зенітки — wz. 38 — являв собою доопрацьований wz. 36. Гармата отримала посилену тумбу та верхній станок, знижену лінію вогню, доопрацьовані затвор, викидач гільз і установник підривача, а також удосконалений колісний хід і гальма. 17 травня 1938 року було замовлено 60 зеніток wz. 38.

 

Загалом у Стараховицях до поразки Польщі у вересні 1939 року встигли виготовити три прототипи 75-мм зеніток (два wz. 34 St і один у напівстаціонарному варіанті) та 52 серійні гармати (16 wz. 36, 34 wz. 37 і дві wz. 38).

 

Конструкція

 

75-мм зенітна гармата wz. 36 мала ствол довжиною 53 калібри з 32 правосторонніми нарізами, обладнаний дульним гальмом. Затвор — горизонтальний клиновий, напівавтоматичний. Гальмо відкату — гідравлічне, накатник — гідропневматичний. Гармата оснащувалася пружинним урівноважувальним пристроєм.

 

Лафет гармати wz. 36 — чотириколісний. Колеса встановлені на двох поворотних осях. Гальма — барабанні, з приводом від тягача. Дишло — знімне, його можна приєднувати як спереду, так і ззаду гармати. Таке рішення спрощувало маневрування на майданчиках обмежених розмірів. Для виважування гармати на вогневій позиції служили дві відкидні бокові опори та два домкрати, встановлені на нижньому станку.

 

Нижній станок виконаний зі сталевих листів, приклепаних до балок. На ньому встановлена нерухома тумба, а на останній — рухомий верхній станок. Механізм вертикального наведення розташований праворуч від гармати, горизонтального — ліворуч.

 

З лівого боку нижнього станка розміщувався установник підривача. Він мав 250 поділок, кожна з яких відповідала 0,13 с уповільнення підривача. Для забезпечення роботи приймачів установок з ПУАЗО на лафеті була встановлена акумуляторна батарея.

 

Напівстаціонарна гармата wz. 37 у похідному положенні

Напівстаціонарна гармата wz. 37 повністю відповідала wz. 36 за балістичними характеристиками, але мала інший лафет — одноосьовий, з відчіпним колісним ходом. Нижній станок був укорочений, а бокові опори подовжені, так що в бойовому положенні лафет у плані був Y-подібний. Під тумбою встановлювалася опора. Головним недоліком гармати wz. 37 вважалася схильність до перекидання під час переведення з похідного положення в бойове і навпаки.

 

До боєкомплекту 75-мм зенітки входив єдиний тип снаряда — граната з дистанційним підривачем. Постріл був унітарний, з гільзою довжиною 639 мм. Спершу застосовувалися підривачі французького зразка wz. 25 S, але в 1937 році їх замінили вітчизняні wz. 37 зі збільшеним із 35 до 50 секунд максимальним часом уповільнення. Снаряди ранніх випусків (wz. 34) мали невдалу конструкцію ведучих поясків, що сприяла омідненню каналу ствола. Доопрацьований снаряд wz. 36 отримав пояски зміненого профілю, а в гільзу поміщався розміднювальний склад (60% цинку і 40% свинцю) у вигляді тонких листків. Снаряд без підривача важив 5,74 кг, а маса метального заряду становила 0,56 кг.

 

Розрахунок гармати складався з 12 осіб, включно з двома водіями тягачів. Як засіб механічної тяги застосовувалися напівгусеничні тягачі польського виробництва С4Р. Один із них буксирував гармату і перевозив дві скрині з підривачами (64 одиниці). Інший перевозив 8 скринь зі снарядами (32 одиниці) і три — з підривачами (96), а також буксирував одноосьовий причіп вантажопідйомністю 2000 кг зі снарядами (32–34 скрині по чотири снаряди). Тягач С4Р вважався занадто слабким для гармати, що важила 4,5 тонни — згідно з паспортом він міг буксирувати причепи масою лише до 2500 кг. У Польщі був створений і проходив випробування більш досконалий та потужний двовісний повнопривідний тягач PZInż. 342, але до початку війни налагодити його виробництво не встигли.

Підрозділ 1-го полку зенітної артилерії під час параду у Варшаві 11 листопада 1938 року. Тягачі С4Р буксирують зенітки wz. 36 St і причепи з боєприпасами

 

Служба та бойове застосування

 

Батареї 75-мм зеніток мали класичну організацію — два двогарматні взводи, а також управління та підрозділи забезпечення. Чинні на 1939 рік штати не збереглися, тому наведемо проєкт штатів батареї на 1940 рік. Моторизована неокрема (що входила до складу дивізіону) батарея 75-мм зеніток wz. 36 St налічувала 179 осіб особового складу (в т.ч. 5 офіцерів, 31 сержант і 143 рядових). Вона мала чотири гармати, чотири кулемети (для відбиття атак літаків з малої висоти), 11 тягачів, 18 автомобілів, 12 причепів, 2 мотоцикли, 1 польову кухню, 1 звукопеленгатор і 1 ПУАЗО. Окрема батарея мала більшу чисельність особового складу (208 осіб — 5 офіцерів, 43 сержанти, 160 рядових), автомобілів (26) і причепів (14).

Батарея гармат wz. 36 на полігоні

 

Батареї напівстаціонарних гармат wz. 37 мали меншу чисельність особового складу й мінімум транспортних засобів. Наприклад, 156-та батарея після мобілізації налічувала 122 особи (в т.ч. 3 офіцери), чотири зенітки wz. 37, два кулемети «Максим» wz. 08, один тягач С4Р і три автомобілі.

 

У ході мобілізації розгорнули чотири батареї зеніток wz. 36 St. Три з них входили до складу 11-го зенітного дивізіону, відмобілізованого 24 серпня 1939 року варшавським 1-м полком зенітної артилерії. Цей дивізіон становив основу ППО Ставки верховного головнокомандувача. Разом із нею він пройшов шлях із Варшави через Люблін, Луцьк, Станіслав (нині Івано-Франківськ) до угорського кордону, який перетнув 19 вересня. За цей час дивізіон випустив приблизно 3800 снарядів, записавши на свій рахунок 16 збитих літаків.

 

9-та окрема батарея гармат wz. 36 St також була відмобілізована 24 серпня. Базою для її розгортання був 9-й зенітний дивізіон, дислокований у Бресті. Залізницею батарею перекинули до Катовіце, де до ранку 3 вересня вона брала участь у відбитті нальотів люфтваффе. Потім власним ходом 9-та батарея перемістилася до Кракова, а 5 вересня прибула в Демблін, де прикривала склади боєприпасів. Пізніше батарея вирушила в напрямку Львова, а 19 вересня перетнула угорський кордон. Підсумки бойової роботи 9-ї батареї — 1600 випущених снарядів і 11 збитих літаків.

75-мм зенітка на вогневій позиції

 

Напівстаціонарними гарматами wz. 37 озброїли десять батарей. Частина з них мала лише половинний склад (один вогневий взвод замість двох), частина — не була укомплектована ПУАЗО і звукопеленгаторами. Чотиригарматні 101-ша, 102-га і 103-тя батареї входили до складу ППО Варшави. Перші дві з них уночі з 5 на 6 вересня залізницею перевезли до Бреста. Далі власним ходом вони вирушили до румунського кордону. Марш ускладнювався через нестачу транспортних засобів. У підсумку, в районі Бродів гармати обох батарей стали радянськими трофеями. 103-тя батарея залишалася у Варшаві аж до падіння польської столиці, збивши дев’ять літаків.

 

156-та батарея (чотири гармати wz. 37) була відмобілізована 24 серпня 15-м зенітним дивізіоном у Катовіце. Наступного дня вона прибула до Варшави. До 4 вересня батарея збила сім літаків. У ніч з 4 на 5 вересня її перевезли до Бреста, далі її сліди губляться. Чотиригарматна 157-ма батарея також до ночі з 4 на 5 вересня прикривала Варшаву, а потім прибула до Львова, де збила три ворожі літаки. Після капітуляції міста 23 вересня гармати батареї були передані радянській стороні.

 

Двогарматна 158-ма батарея прикривала промислові підприємства м. Стальова Воля. Потім, перебуваючи в оперативному підпорядкуванні 6-ї піхотної дивізії, забезпечувала ППО переправ через р. Сян. 20 вересня батарея здалася радянським військам.

 

5-й зенітний дивізіон у Кракові сформував 10-ту зенітну батарею (чотири гармати wz. 37). З 3 вересня батарея прикривала аеродром Малашевиче під Брестом. 10 вересня був отриманий наказ про евакуацію, але дістатися румунського кордону 10-та батарея так і не змогла. Її матеріальну частину «затрофеїли» радянські війська.

 

Запасний центр №2 у Траугутові (під Брестом) сформував двогарматні 6-ту і 7-му батареї. На їхньому рахунку — один збитий літак противника. Ще одна імпровізована чотиригарматна батарея, що не отримала номера, була сформована запасним центром №1 у Варшаві. 5 вересня батарею з нештатними тягачами відправили до Мінська-Мазовецького, а далі — до Львова. Але до мети вона так і не дісталася — залишившись без пального, батарея була захоплена німцями під Грубешовом.

Вояки вермахту вивчають трофей — зенітку wz. 37

 

Дві гармати wz. 38 були використані для озброєння добровольчого взводу зенітної артилерії Стараховіцкого заводу. Взвод брав участь в обороні мосту на Віслі в Сольці-Камєні, де гармати й були кинуті.

 

Оцінка 75-мм зенітних гармат за підсумками вересневої кампанії була неоднозначною. Полковник Влодзімєж Людвіг писав:

«Сучасні гармати 75 мм (стараховіцькі) стріляли точно, розриви лягали зазвичай поблизу літака, проте вони виявилися значно менш ефективними, ніж гармати 40 мм […] Дуже просунута механізація цієї гармати вимагала ідеальної передачі установок з ПУАЗО на гармату, найменша помилка в регулюванні ПУАЗО або приймачів установок відхиляла постріл від цілі».

 

Кадр із фільму «Kampfgeschwader Lutzow» із зеніткою wz. 36 St

Доля гармат, що стали німецькими й радянськими трофеями, так само, як і тих, що перейшли на територію Угорщини, невідома. У 1941 році німці використали 75-мм зенітку під час зйомок художнього фільму «Kampfgeschwader Lutzow», присвяченого війні проти Польщі.

 

До нашого часу зберігся єдиний екземпляр стараховицької зенітки, причому найраніший — один із прототипів wz. 34, захоплений радянськими військами в Траугутові. Він знаходиться у Музеї артилерії та інженерних військ у Санкт-Петербурзі.

Гармата wz. 34 у Музеї артилерії та інженерних військ у Санкт-Петербурзі

 

Тактико-технічні характеристики 75-мм зенітної гармати wz. 36

 

Калібр, мм	75
Довжина ствола, калібрів/мм	53/3989
Висота лінії вогню, мм	1275
Довжина в похідному і бойовому положенні, мм	6990
Ширина в піхідному положенні, мм	1920
Ширина в бойовому положенні, мм	4600
Маса в бойовому положенні, кг	4495
Кут горизонтального наведення, град.	360
Кут вертикального наведення, град.	+1, +85
Маса снаряда, кг	6,5
Початкова швидкість снаряда, м/с	800
Швидкострільність, постр./хв	20-25
Дальність стрільби, м	14500
Досяжність за висотою, м	9500

 Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783