TACAM R-2

  Основу танкового парку румунських сухопутних військ на початку Другої світової війни становили танки чехословацького виробництва «Шкода» Š-II-aR (експортна модифікація відомого танка LT vz. 35), придбані у 1938–1939 роках у кількості 126 одиниць і прийняті на озброєння в Румунії під позначенням R-2. Однак бої на Східному фронті стали справжнім холодним душем для румунських танкістів – 1-ша танкова дивізія до кінця 1941 року втратила 81 R-2. Стало зрозуміло, що за своїм прямим призначенням ці машини вже не можуть застосовуватись. Уцілілі чотири десятки танків вивели в резерв.

Для переозброєння 1-ї танкової дивізії в Німеччині замовили танки Pz.Kpfw. III, Pz.Kpfw. IV та штурмові гармати StuG III (що позначались у Румунії відповідно як Т-3, Т-4 і ТА). Але їхні поставки затримувались, і румунам довелося вдатися до імпровізацій. У першу чергу в справу пішли трофейні легкі танки Т-60 – на їхній базі будували винищувачі танків Т.А.С.А.М. Т-60. А в грудні 1942 року почалась розробка варіанту «румунського Мардера» на шасі R-2. Так само, як і у випадку з Т.А.С.А.М. Т-60, роботи велися на бухарестському заводі «Леоніда», а очолив їх підполковник Константін Гіулай. Проєкт передбачав установку трофейної гармати Ф-22 у нерухомій броньованій рубці, відкритій ззаду і частково зверху.

У технічному плані він був доволі простим, але реалізацію стримувала відсутність шасі для переробки: уцілілі R-2 інтенсивно використовувалися в навчальних цілях. Один екземпляр танка прибув на завод лише в липні 1943 року, і до кінця вересня прототип винищувача танків був готовий. Випробування, проведені на полігоні Судічі, показали, що встановлення гармати не призвело до перевантаження шасі (а такі побоювання були – адже танк Š-II спочатку проєктувався під 37-мм гармату). З іншого боку, стрільби з використанням румунських бронебійних снарядів по трофейному танку Т-34 показали, що ефективна дальність ураження є недостатньою – вона не перевищувала 500–600 м. Іншим недоліком була велика висота (2,32 м), що суттєво ускладнювало маскування САУ на полі бою. Втім, Артилерійська комісія рекомендувала САУ до прийняття на озброєння і присвоїла їй позначення Tun Anti Car cu Afet Mobil R-2 («Протитанкова гармата на самохідному шасі R-2»), скорочено – Т.А.С.А.М. R-2.

Фірма «Леоніда» отримала замовлення на переробку в САУ чотирьох десятків танків R-2, але поставки шасі затримувались з тієї ж самої причини – вони були потрібні для навчання танкістів. Збирання серійних машин розпочалося лише в лютому 1944 року. Втім, затримка дозволила вдосконалити самохідку, встановивши замість гармати Ф-22 більш досконалу ЗІС-3 (кілька десятків таких гармат румунам вдалося захопити як трофеї). До червня 1944 року замовлення було виконано рівно наполовину – «Леоніда» здала 20 серійних Т.А.С.А.М. R-2 (без урахування прототипу), після чого випуск зупинили. На решту шасі планувалося встановити румунські 75-мм протитанкові гармати «Решіта» mod. 1943 або ж вогнемети, але ці плани так і не були реалізовані. Також не дочекалися реалізації плани переробки на САУ за зразком Т.А.С.А.М. R-2 півсотні танків Pz.Kpfw. 38(t), що іменувалися в Румунії Т-38.

Конструкція

Корпус, силова установка та ходова частина Т.А.С.А.М. R-2 повністю відповідали базовому танку. Корпус збирався з катаних бронелистів, які кріпилися заклепками до каркаса зі сталевих кутників. Товщина лобових листів становила 25 мм, бортових – 16 мм, корми – 12–16 мм, даху – 8 мм. Усередині корпус ділився на два відділення: об’єднане відділення управління та бойове, а також моторне, які розділялися протипожежною перегородкою.

Екіпаж Т.А.С.А.М. R-2 складався з трьох осіб: механіка-водія, командира/навідника та заряджальника. Робоче місце механіка-водія знаходилося попереду праворуч. Ліворуч в танку R-2 розміщувався кулеметник, який обслуговував курсовий 7,92-мм кулемет ZB vz. 37. На самохідках кулеметника не було, але кулемет зберегли, і вогонь із нього вів механік-водій за допомогою тросика Боудена. Також ліворуч у передній частині корпусу розміщувалася радіостанція. Вхідний двостулковий люк над місцем механіка-водія ліквідували — тепер над ним знаходилася передня частина рубки. У нижньому листі зберегли круглий евакуаційний люк діаметром 500 мм.

Рубка, відкрита ззаду та частково зверху, була зварною. Її виготовляли з «підручних матеріалів» — бронелистів товщиною 10–17 мм, отриманих при розбиранні трофейних танків Т-26 і БТ-7. У рубці встановлювалася головна зброя — 76,2-мм гармата ЗІС-3. Кут її горизонтального наведення становив по 30° вправо і вліво, вертикального — від -5° до +15°. Возимий боєкомплект складався з 30 унітарних пострілів, розміщених у тримачах на бічних та передній стінках рубки, а також у корпусі САУ.

Силова установка Т.А.С.А.М. R-2 — шестициліндровий рядний карбюраторний двигун «Шкода» Т-11 робочим об’ємом 8,52 л і потужністю 120 к.с. (при 1800 об/хв). Планетарна коробка передач «Прага-Вільсон-Шкода» забезпечувала шість швидкостей уперед і шість — назад. Електрообладнання виконане за однопровідною схемою. Живлення забезпечував стартер-генератор «Сцинтілла» потужністю 600 Вт і два нікель-залізні акумулятори. Напруга в мережі — 12 В.

Ходова частина по одному борту складалася з дев’яти здвоєних опорних котків з гумовими бандажами розміром 350х95 мм, вісім із яких були попарно зблоковані у чотири візки. Амортизація — листові ресори. Провідне колесо — заднього розташування, натяжне — переднього. Також були чотири підтримуючі ролики розміром 200х60 мм. Дрібноланкова гусениця шириною 350 мм складалася зі 111 траків.

Бойове застосування

Самохідки Т.А.С.А.М. R-2, на відміну від Т.А.С.А.М. Т-60, не встигли взяти участь у бойових діях проти СРСР. Десять Т.А.С.А.М. R-2 надійшли до 63-ї роти винищувачів танків (Compania de Vânători de tancuri), приданої в липні 1944 року 1-й навчальній танковій дивізії. 23 серпня 1944 року Румунія перейшла на бік антигітлерівської коаліції, і її армії довелося воювати з колишніми союзниками. На межі серпня і вересня був сформований Механізований корпус, до якого увійшли 8-ма моторизована кавалерійська дивізія, 1-ша кавалерійська дивізія та 9-та піхотна дивізія, а також окремий загін «Нікулеску». Саме до нього було передано 63-ю роту, що мала на той момент 12 винищувачів танків.

Основні сили Механізованого корпусу до 4 вересня терміново перекинули в район міста Блаж на кордоні з Трансільванією. Саме вчасно, щоб 5 вересня взяти участь у відбитті контрнаступу угорської 2-ї армії з районів Клужа і Тиргу-Муреша. 6–7 вересня Механізований корпус зупинив просування угорської 2-ї танкової дивізії, в чому активну участь узяв загін «Нікулеску». Потім самохідки підтримували контрудар Механізованого корпусу, який відкинув 2-гу танкову дивізію та 8-му кавалерійську дивізію СС за річку Муреш.

Під час очищення північних районів Трансільванії від німецьких та угорських військ 29 вересня з загонів «Нікулеску» і «Матей» створили імпровізовану Танкову групу, підпорядковану командуванню румунської 4-ї армії. Група включала танковий батальйон (рота Т-4, рота ТА і рота Т.А.С.А.М. R-2, що налічувала 16 машин), мотострілецький батальйон, артилерійський дивізіон, розвідувальну, протитанкову і зенітну роти. Група підтримувала 6-й армійський корпус у боях на річці Сомеш. 14 жовтня її вивели на відпочинок і переформування, але 20-го знову кинули у бій. Через п’ять днів, після завершення визволення Північної Трансільванії, Танкову групу розформували.

У лютому 1945 року 12 САУ Т.А.С.А.М. R-2 передали в 2-й танковий полк. Матеріальна частина його була вкрай різнорідною. Окрім восьми танків Т-4 і 13 штурмових гармат ТА, 2-й полк мав абсолютно непридатні для бойового застосування на тому етапі війни танки R-2, Т-38, R-35. У ньому навіть значилися антикварні «Рено» FT (хоча в боях, зрозуміло, вони не використовувалися). 8 лютого полк вирушив на фронт у Чехословаччину, де був приданий радянській 27-й гвардійській танковій бригаді. Застаріла матеріальна частина його швидко «розтанула» в боях. Станом на 26 березня в строю залишалося п’ять Т.А.С.А.М. R-2. За кілька днів рештки полку з’єднали у змішану танкову роту. Згідно з відомостями від 24 квітня, у її складі поряд з іншою технікою залишалися два Т.А.С.А.М. R-2. Але одне з цих самохідних гармат наприкінці квітня було знищене в бою біля населеного пункту Пасохлавки, а друге на початку травня виведене з ладу в районі Брно. Коли 14 травня 1945 року залишки 2-го танкового полку повернулися до Бухареста, у його складі вже не було жодного Т.А.С.А.М. R-2. Кілька зразків різного ступеня зношеності залишалися на території Румунії. Один із них нині зберігається в експозиції Національного військового музею в Бухаресті.

Поганенької якості, але рідкісне фото Т.А.С.А.М. R-2 на службі, а не на виставці чи в музеї

Тактико-технічні характеристики винищувача танків Т.А.С.А.М. R-2

Екіпаж, чол.	3
Бойова маса, кг	бл. 12000
Довжина по корпусу, мм	5000
Ширина, мм	2060
Висота, мм	2320
Кліренс, мм	350
Основне озброєння	76,2-мм гармата ЗІС-3
Боєкомплект	30 снарядів
Потужність двигуна, к.с.	120
Швидкість по шосе/по пересіченій місцевості, км/год	25-30/8-15
Запас ходу по шосе/по пересіченій місцевості, км	160/130
Товщина броні корпусу/рубки, мм	12-25/10-17
Перепони, що долаються:
кут підйома, град.	45
ширина рову, см	200
глибина броду, см	80
висота стінки, см	50

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783