"Тунджа"
Самохідні міномети ніколи не були пріоритетом для совєцької армії – на відміну від, скажімо, США, де цей клас озброєння послідовно розвивався з часів Другої світової війни (про це колись, мабуть, напишу окремо). Інтерес до самохідних мінометів у совєтів з’являється лише в середині 1960-х років, коли на озброєння була взята БМП-1. Для вогневої підтримки мотострілецьких підрозділів, укомплектованих бойовими машинами піхоти, було вирішено створити 120-мм самохідний міномет. Пропрацювали два проєкти, простіший і складніший. Перший – це звичайний міномет М-120 (зразка 1955 р., наступник ПМ-38), встановлений в десантному відділенні, яке стало бойовим. Вогонь вівся через великий люк з двостулковою кришкою. Другий варіант передбачав застосування казнозарядного міномету (ні, це ще не була «Нона») з автоматичним заряджанням з шестизарядного барабана. Міномет при цьому встановлювався в обертовій башті. Однак ні перший, ні другий варіанти розвитку не набули – на відміну від Чехословаччини, д...