Artillery and Antitanks

  Обслуга гаубиці М3 в бою біля Карентана (Франція), 11 липня 1944 року Понад два роки тому я опублікував матеріал про стандартну артсистема американської дивізійної артилерії періоду Другої світової війни — 105-ммгаубицю М2А1 . Сьогоднішня стаття мала бути її продовженням, та все ніяк руки не доходили. Нарешті, зібрався   Гаубиця М2А1 цілком відповідала вимогам свого часу. Упродовж усієї Другої світової війни (і ще довго після її завершення) вона становила основу артилерії піхотних дивізій. Однак у низці випадків армія потребувала гармат менших габаритів і маси. Конструктори пішли назустріч побажанням військових, і так з'явилася 105-мм гаубиця М3.   Гаубиця для десанту   Успіхи німецьких повітряних десантів на початку Другої світової війни спонукали командування армії США розпочати формування власних повітрянодесантних частин. Для їхніх артилерійських підрозділів спочатку обрали 75-мм гірську в'ючну гаубицю — достатньо сучасну й із хорошими масогабаритни...

57-мм зенітні гармати АЗП-57 (їх частіше називають С-60, але це не вірно: С-60 - це позначення цілого комплексу, а не самої гармати) досить широко застосовуються в російсько-українській війні. Артустановка, взята на озброєння майже 80 років тому, знайшла своє місце і на сучасному полі бою. Про застосування АЗП-57 в російсько-українській війні ви зможете прочитати у найближчому числі часопису Nowa Technika Wojskowa. Сьогодні ж - про цікавий пакет глибокої модернізації комплексу С-60 під позначенням  VPK-57,  створений в'єтнамською компанією  Viette l . Модернізація передбачає введення до складу комплексу РЛС з активною фазованою антенною решіткою (AESA), оптико-електронної системи, систему управління полем бою, а також обладнання гармат силовими приводами наведення. Комплекс забезпечує повністю автоматизовані супровід цілі, управління вогнем, наведення гармати та синхронне відкриття вогню. РЛС VRS-S55X з АФАР — це перша радіолокаційна станція такого типу, розроблена у В'...

  До моменту завершення Другої світової війни в Європі артилерія Югославської армії (ЮА, з 1951 р. — ЮНА, Югославська народна армія) була чудернацькою сумішшю з трофейних гармат (німецьких, італійських, угорських) та систем, переданих союзниками (радянських, американських, британських). У перші повоєнні роки оновлення та розширення артилерійського парку відбувалося за рахунок тих самих джерел: до розриву між Тіто і Сталіним надходили радянські гармати, а згодом відбулася переорієнтація на Захід. До Югославії прибули нові партії американських артилерійських систем, а також «секонд-хенд» у вигляді захоплених раніше союзниками німецьких гармат. Природно, таке становище не влаштовувало військово-політичне керівництво країни, яке ухвалило рішення про розробку власних гармат з метою модернізації та стандартизації артилерійського парку ЮА. Ключова роль у реалізації цієї програми відводилася співробітнику Військово-технічного інституту (ВТІ) Б. Станіславлевичу, засновнику кафедри військов...