HARPAS - нова сербська ЗСУ

 

У моєму блозі – якісь дні Сербії. Ну а що вдієш, якщо креативність сербських зброярів, здається, не має меж. Я вже розповідав про сербські варіанти модернізації «Стріли-10» і «Гвоздики». Сьогодні ж – про нове творіння, своєрідний сербський відповідник «Тунгуски», презентований у вересні минулого року. Це HARPAS – Hibridni Artiljerijsko-Raketni ProtivAvionski System, тобто гібридна артилерійсько-ракетна протилітакова система.

 

Що характерно – в конструкції HARPAS немає, здається, жодного оригінального елемента, вона зліплена з уже існуючих складників. Якби не ракетне озброєння, її цілком можна було б охрестити «сербським Гепардом», а так вона все ж ближче до «Тунгуски» (чи до українського «Донця»). Отже, як робили HARPAS? Перш за все, взяли шасі від танка М-84, тобто ліцензійної копії (але тюнінгованої) Т-72М1. На нього встановили нову зварну броньовану башту (броня – проткульна/протиосколкова). По боках башти – дві 40-мм зенітки «Бофорс» в рухомих у вертикальній площині установках, закритих броньованими кожухами. Боєкомплект (98 снарядів на ствол – загалом 196) знаходиться в задній частині башти. З зовнішніх боків гарматних установких встановлені по дві зенітні керовані ракети в транспортно-пускових контейнерах. Передбачене використання ракет двох типів, які є далекими нащадками радянських ракет Р-13 класу «повітря-повітря». RLN-TK комплектується оптоелектронною головкою самонаведення (не тепловою, а фотоконтрастною, як у ракет ЗРК «Стріла-10») з матричним детектором, а також двома підривниками – контактним і дистанційним лазерним. Ракета має довжину 2955 мм, діаметр 170 мм, її стартова маса становить 100 кг, а бойова частина важить 11 кг. Ракетний двигун – твердопаливний дворежимний. Інша ракета – RLN-RF – обладнана напівактивною радіолокаційною ГСН. Остання може працювати у двох режимах: класичному напівактивному, з використанням радару для супроводу цілі і її підсвітки, і напівпасивному – коли ціль супроводжується оптоелектронними засобами, а радар включається безпосередньо перед пуском ракети. Підривники – контактний і дистанційний радіолокаційний. RLN-RF важить 110 кг, а її бойова частина – 10 кг. Довжина ракети становить 3050 мм. Діаметр корпуса – 178 мм, а у носовій частині (яка містить ГСН, систему керування і бойову частину) – 127 мм. Двигун дворежимний. Обидві ракети мають максимальну дальність пуску 12000 м і досяжність по висоті 8000 м.

 

На дахові задньої частини башти встановлена антена радару Ground Smarter 40 (GS 40) Thales з активною фазованою антенною решіткою та інтегрованим пристроєм розпізнавання «свій-чужий». Можливості цього радару видаються надмірними як для системи ППО малої дальності – адже GS 40 може засікати повітряні цілі на відстані до 120 км і висоті до 20 км. В передній частині башти встановлена оптоелектронна станція, а під нею – антена радару супроводу і підсвітки цілей для ракет RLN-RF.

 

Яке загальне враження від HARPAS? Перше, що кидається в очі – невдале розташування оптоелектронної станції, яка по азимуту наводиться лише разом з баштою. Це практично виключає застосування її для виявлення цілей – тільки для супроводу. Друге – старенькі гармати, без пристроїв для стрільби снарядами з програмованим підривом. Третє – невеликий боєкомплект гармат (в «Гепарда», наприклад, він становить 680 снарядів, в «Тунгуски» - 1936). Наявність чотирьох ракет, НМСД, далеко не повністю компенсує цю ваду. Так що система виглядає на «трієчку». Чи буде вона взята на озброєння – поки не відомо.

 

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

 

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818