Польова артилерія ДСВ Field Artillery of World War II (монографія)

Вступ

1247 року іспанське місто Севілья, взяте в облогу арабами, здригнулося від ударів, схожих на звуки грому. Так Європа вперше зустрілася з новою нищівною зброєю – гарматами. У наступні століття артилерія стала неодмінним учасником численних великих і малих конфліктів. З огляду на значні габарити перших гармат і тривалий час, потрібний для облаштування позиції, їх застосування обмежувалось до облоги та оборони фортець. Однак уже наприкінці XV століття набувають поширення колісні лафети – спершу досить примітивні – які полегшили маневр артилерії та дозволили їй взаємодіяти з піхотою й кіннотою у польових битвах. Так зароджується польова артилерія, яка невдовзі стала основним видом артилерії наземної.

Дальший прогрес польової артилерії відбувався паралельно з розвитком військового мистецтва і у діалектичній єдності з ним. На початку ХХ століття з’явились швидкострільні артилерійські системи, які дуже швидко витіснили усі застарілі зразки. Артилерійські частини включаються у штати піхотних та кавалерійських дивізій, стаючи їх невід’ємним компонентом. Слушність такої організації та ефективність нових зразків артилерійського озброєння підтвердила Перша світова війна.

У міжвоєнний період військові та конструктори провідних країн світу продовжували активно працювати над вдосконаленням польової артилерії, осмислюючи досвід попередньої війни й готуючись до нової. Результати їх зусиль пройшли перевірку на полях битв Другої світової війни, у ході якої артилерія завоювала репутацію „бога війни”. За деякими оцінками, на частку артилерії тоді припадало до 80 % усіх завдань з вогневого ураження противника.

Після завершення Другої світової війни пройшла переоцінка ролі польової артилерії, пов’язана, насамперед, із прогресом ракетно-ядерного озброєння. Однак досвід регіональних конфліктів останніх десятиліть переконливо показав важливість артилерійської підтримки наземних з’єднань. У дуже багатьох випадках артилерію не спроможні замінити інші засоби вогневого ураження. Це переконливо показав і досвід відбиття російської агресії на Сході України у 2014-2016 рр., коли влучний і своєчасний артилерійський вогонь часто слугував ключем до успіху в бою.

Широке застосування артилерії в сучасних війнах і збройних конфліктах зумовлює зростання інтересу до історії її розвитку. Особливо цікавим у цьому відношенні є період Другої світової війни, який відзначався по-справжньому масованим і різноманітним використанням артилерії у різних видах бойових дій і на різноманітних театрах. Зрозуміло, що для вітчизняного читача, більш-менш обізнаного в цій темі, найбільш відомим є бойове застосування радянської артилерії. Ми ж у нашій праці зробили спробу розширити ці знання, охопивши не лише Східний, але й Західний фронти, а також тісно пов’язаний з ними Північно-Африканський та Середземноморський театр воєнних дій. У боях на цих фронтах приймали участь армії десятків країн. Охопити їх усіх у обмеженій за обсягом публікації практично неможливо. Тому ми зупинились на чотирьох країнах, чиї збройні сили були найчисельнішими і найбільш активними учасниками війни в Європі – Німеччині, СРСР, Великобританії та США. Для усіх них Друга світова війна в Європі закінчилась у травні 1945 р., а от час вступу у цю війну різнився. Німеччина як ініціатор війни брала участь в ній від самого початку – з 1 вересня 1939 р., 3 вересня війну Німеччині оголосила Великобританія. 17 вересня 1939 р. Радянський Союз ввів свої війська до Західної України і Західної Білорусі, ставши де-факто учасником війни (хоч офіційна радянська і нинішня російська історіографія стверджують, що у Другу світову війну СРСР вступив лише 22 червня 1941 р. внаслідок агресії нацистської Німеччини). Сполучені Штати найпізніше включились у бойові дії – вони вступили у Другу світову війну 7 грудня 1941 р., а у Північній Африці їхні сухопутні з’єднання висадились лише в листопаді 1942 р.

У нашому дослідженні ми зосередили увагу на найбільш масовому сегменті польової артилерії, а саме – артилерії дивізійної ланки. Розглянуто її організаційну структуру в арміях Німеччини, Великобританії, США та СРСР, а також основні зразки озброєння. Хронологічні рамки дослідження не обмежені періодом власне Другої світової війни. Досліджено також розвиток організації та озброєння артилерії у 20-30-х роках ХХ століття, оскільки саме в цей час були сформульовані основні теоретичні підходи до організації та застосування артилерії, а також створені гармати й гаубиці, що пройшли перевірку в роки війни.

See more:  https://www.academia.edu/34051333/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BB%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%94%D0%A1%D0%92_Field_Artillery_of_World_War_II