LAR-160 у Венесуелі

 

Ну, якщо вже взялись за Венесуелу – то йдемо далі. Сьогодні – не про зенітки (про які я вже розповідав тут і тут – у обох випадках, до речі, цікаві зразки, які знаходились на озброєнні лише у Венесуелі), а про РСЗВ LAR-160 – достатньо відому і поширену у світі (я згадував побіжно про її румунський варіант) систему, створену компанією Israel Military Industries (IMI) наприкінці 1970-х років. Модульна за конструкцією, вона може використовувати контейнери з 13, 18 або 26 реактивними снарядами калібру 160 мм і встановлюватися на вантажівках, броньованих машинах і навіть на легких причепах.

 

Реактивний снаряд Mk.I калібру 160 мм важить 100 кг, а його довжина становить 3,31 м. Він має бойову частину масою 50 кг – осколково-фугасну з контрольованою фрагиентацією (HE-COFRAM), оснащену контактним або неконтактним підривачем, і забезпечує максимальну дальність стрільби до 30 км. Удосконалена модифікація Mk.II масою 110 кг має збільшену до 35 км дальність і може комплектуватись касетною бойовою частиною, начиненою 104 суббоєприпасами CL-3022-S4 AP/AM, здатними розсіюватися на площі до 31 400 м². Модифікація Mk.IV, маючи ті самі габарити, що й попередні варіанти, отримала удосконалений ракетний двигун і забезпечувала дальність стрільби до 45 км.

 

Сили оборони Ізраїлю взяли LAR-160 на озброєння у 1983 році. А другим покупцем LAR-160 Mk.I стала Венесуела, яка придбала цю систему того ж 1983 року. Венесуельський варіант являв собою пускову установку з двома контейнерами по 18 реактивних снарядів у кожному, змонтованими на модифікованому шасі легкого танка AMX-13. Вибір такого шасі зумовлювався прагненням венесуельської армії отримати РСЗВ, здатну супроводжувати бронетанкові колони на пересіченій місцевості. Машина оснащувалася двигуном Detroit Diesel Model 6V-53T потужністю 280 к.с. Екіпаж складався з трьох осіб: водія, командира установки та навідника, причому останній розміщувався у башті, на якій монтувалась пускова установка.

LAR-160 під час навчань. На першому плані - боєць, озброєний "Супер Базукою" М20А1

 

Скільки РСЗВ придбала Венесуела – я так і не встановив точно. Свого часу зустрічались згадки про 20 штук. З іншого боку, LAR-160 укомплектували дві батареї, а для цього 20 ПУ видається забагато, більш логічно було б говорити про 12. 

Обидві батареї увійшли до строю у 1984 році, склавши 1-шу (пізніше 103-тю) групу реактивної артилерії «Генерал-аншеф Хосе Грегоріо Монагас», що дислокувалася в штаті Сулія, на північному заході країни.

Метеорадар Thomson Siroco

 

Крім пускових установок, кожна батарея отримала станцію керування вогнем Contraves Fieldguard і система збору метеорологічних даних Thomson Siroco. Система Fieldguard складалася з радара супроводження, пульта керування, блока передавання та приймання даних, обчислювача і джерела живлення — усе це розміщувалося на тривісній вантажівці M813. Система могла приймати інформацію від розвідувальних літаків, оглядових радарів і передових спостерігачів щодо можливих цілей для ураження артилерією. Обчислювач зберігав дані до 50 різних цілей, а одна установка Fieldguard могла керувати вогнем до 24 артилерійських систем.

Станція керування вогнем Contraves Fieldguard

 

У випадку реактивної системи залпового вогню на кшталт LAR-160 система Fieldguard віддавала команду на пуск одного реактивного снаряда, за допомогою якого перевірялася правильність траєкторії польоту до цілі, після чого здійснювався залп.

Після відстрілу всіх реактивних снарядів операція перезаряджання тривала близько десяти хвилин; для цього використовували спеціальний вантажний автомобіль M813, обладнаний краном для зняття та встановлення контейнерів з реактивними снарядами.

 

У серпні 1987 року 1-ша група реактивної артилерії стала одним із численних військових підрозділів, мобілізованих під час кризи навколо колумбійського корвета Caldas, яка ледь не призвела до відкритої війни між Венесуелою та Колумбією. LAR-160 були розгорнуті відповідно до передбаченого плану для підтримки вторгнення підрозділів венесуельської армії на територію колумбійського департаменту Гуахіра у разі оголошення бойових дій.

 

До середини 2000-х років систему LAR-160 було знято з озброєння; її остання поява датується 2006 роком. У Сухопутних військах Венесуели її замінили російські РСЗВ 122-мм БМ-21-1 «Град» калібру 122 мм російського походження, отримані у 2011 році. У форті Парамакай у місті Валенсія один із екземплярів було встановили як пам’ятник разом із кількома іншими броньованими машинами у вигляді своєрідного музею під відкритим небом.

AMX-13/LAR-160 іржавіють під відкритим небом. 2021 р.

 

Після кількох років занедбання у 2021 році частину AMX-13/LAR-160 було відновлено та глибоко модернізовано для виконання зовсім інших завдань. У цих випадках реактивні пускові установки було демонтовано, а башту перероблено відповідно до нової ролі машини.

 

Перший варіант – це Maisanta YZR-106, венесуельська реінкарнація американської M50 Ontos, розробленої ще у 1950-х роках. Це машина вогневої підтримки, озброєна шістьма 106-мм безвідкатними гарматами M40 і 12,7-мм кулеметом Browning M2. Венесуельський зразок оснащений прицільною системою на основі телевізійних камер, під’єднаних до монітора комерційного походження.

 

Іншим зразком, створеним на базі колишніх AMX-13/LAR-160, стала машина розмінування під назвою Látigo Chávez (назва є відсиланням до бейсболіста Нестора Чавеса). Вона також позбавлена пускових установок, а її башту перероблено для розміщення системи блоків, тросів і ланцюгів, що приводять у дію мінний трал роликового та/або ланцюгового типу, встановлений у передній частині машини.

 

РСЗВ LAR-160 була однією з трьох найбільш передових систем озброєння сухопутних військ Венесуели 1980-х років (поряд із танками AMX-30 та легкими ударними вертольотами Agusta A-109). Вона ж була і першою РСЗВ, взятою на озброєння у Венесуелі.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783