Artillery and Antitanks

  Публічний дебют крилатої ракети ТМ-61В (разом з тягачем-транспортером ММ-1 "Теракрузер") відбувся 21 січня 1957 р., під час другого інавгураційного параду президента Двайта Айзенговера.   Як уже зазначалося , одним з головних недоліків ракети « Матадор А » була значна тривалість циклу передстартової підготовки, яка в бойових умовах згубно позначилася б на виживання ракетних підрозділів. У той же час флот прийняв на озброєння КР « Регулус I » фірми « Воут » , цикл передстартової підготовки якої був значно коротшим. У 1954 р., незважаючи на жорстку міжвидову конкуренцію, що яка точилась тоді в американських збройних силах, командування ПС навіть розглядало можливість замовлення варіанта « Регулуса I » для наземного базування. Ця звістка не на жарт стривожила менеджмент концерну « Мартін » – адже контракт м іг «втекти» до конкурент ів! У стислий термін був запропонований ескізний про є кт « Матадора В » зі зменшеним часом передстартової підготовки та автономною сист

  Як ми уже згадували в попередній публікації , у березні 1946 р. фірма « Мартін » отримала контракт на проведення робіт за програм ою МХ-771. Вона передбачала створення керованої крилатої ракети (КР) наземного базування, здатної доставити ядерний боєзаряд на дальність 1150 км ( 700 миль ). Кругове і мовірне відхилення (КІВ) від цілі потрібно було забезпечити в межах 400 м .   Проєктування і випробування   Фірма розпочала роботи з визначення аеродинамічної схеми літака-снаряда, оптимізованого для польоту на великій висоті з високою дозвуковою швидкістю. Для силов ої установк и з самого початку обра ли турбореактивний двигун (ТРД) – на відміну від рідинного ( Р РД) йому не був потрібний запас окислювача на борту. Для максимального спрощення системи наведення вирішили застосувати аеродинамічн е компонування, яке б гаранту вало високу стійкість та просте управління. У результаті зупинилися на схемі середньоплану зі стрілоподібним крилом і Т-подібним оперенням. Положенн

  Крилата ракета JB-2 на наземній пусковій установці Закінчення Другої світової війни викликало ейфорію серед населення США. Люди з нетерпінням чекали на повернення солдатів додому. Збройні сили швидко скорочувалися, величезного скорочення зазнав і військовий бюджет. Навіть новому засобу ураження – атомній бомбі – приділял ась мінім альна уваг а . Упродовж 1945-1947 рр. виготов и л и лише 20 таких боєприпасів, і всі вони призначалися для випробувань . Запаси ядерної зброї не створювалися: достатньою гарантією безпеки вважалася сама монополія на володіння такою зброєю.   Однак незабаром благодушн о ст і прийшов кінець. Взаємини із недавнім союзником – СРСР – різко погіршилися. США відчули себе у небезпеці. З кожною новою державою-сателітом СРСР зростав військовий та економічний потенціал східного блоку, а пасивне споглядання цього процесу могло призвести до ситуації, в якій глобальний конфлікт та військова поразка всього Заходу ставали неминучими. Потрібно було, з одного боку

  Учора з’явилась досить цікава інформація про те, що Велика Британія начебто передала Україні нові засоби ППО – імпровізовані пускові установки ракет класу «повітря-повітря» малої дальності AIM-132 ASRAAM . Наскільки можна зрозуміти з доданого фото, двозарядна ПУ змонтована на тривісному автомобілі підвищеної прохідності SupaCat . На ньому перевозяться і запасні ракети (ймовірно, чотири). Радао відсутній, натомість є електронно-оптична головка, встановлена на щоглі (телескопічній?) за кабіною. В такій конфігурації ЗРК здатен успішно боротись з гелікоптерами і крилатими ракетами, а ось для знищення літаків потрібне буде зовнішнє цілевказання. На мою думку, враховуючи сучасний рівень розвитку засобів ППО з відкритою архітектурою, реалізувати це завдання буде нескладно.   Назагал використання ракет класу «повітря-повітря» в системах ППО не є новою ідеєю. Згадаймо, хоча б американський ЗРК малої дальності «Чаппарел» (з ракетами АІМ-9 «Сайдвіндер») або добре відомі нам комплекси NASAMS

  Після візиту міністра нападу немитої в КНДР «анонімні джерела» повідомили, що серед потенційних покупок в цій країні фігурували і САУ «Коксан». На мою думку, це вкрай малоймовірно. Та все ж – давайте пильніше придивимось до цієї самохідки.   Розвиток самохідної артилерії у Корейській народній армії (КНА) має давню історію. Під час війни в Кореї КНА використала приблизно три сотні самохідок СУ-76 (до липня 1953 року в строю залишалося лише 127 таких САУ). Після війни КНА отримала з Китаю незначну кількість ІСУ-122. З'явилися і СУ-100 — за деякими оцінками, близько сотні. А наприкінці 1960-х років корейці розпочали власні розробки. Спочатку вони, як то кажуть, ліпили самохідки з того, що було. Так з'явився цілий ряд САУ, що використовували шасі гусеничного тягача АТС-59 та різні варіанти 130-мм та 152-мм гармат. Західні спостерігачі виділяють чи не десяток модифікацій таких САУ, і розбиратися у всьому їхньому різноманітті ми в даному матеріалі не будемо. Звернемося до іншої