Американська тридюймовка: протитанкова гармата М5

 

Розробка тридюймової протитанкової гармати розпочалася ще до вступу США у Другу світову війну. Взята на озброєння під позначенням М5 і передана до військ у 1943 році, вона досить широко застосовувалася в окремих протитанкових батальйонах на Італійському та Західноєвропейському театрах воєнних дій.

 

У 1940 році Департамент озброєнь армії США розпочав проєктування великокаліберної (за мірками того часу) протитанкової гармати — тридюймової, тобто калібру 76,2 мм. Гармата була своєрідним гібридом: лафет, противідкотні пристрої та модифікований затвор запозичили від нової 105-мм гаубиці М2, а ствол — від 76,2-мм зенітної гармати М3. На відміну від гаубиці, зенітка була далеко не новою — її взяли на озброєння ще у 1930 році, і на початку 1940-х років вже замінювали новими 90-мм гарматами. Однак для застосування як протитанкової гармати балістичні характеристики її ствола були цілком задовільними.

 

На шляху до військ

 

Дослідний зразок протитанкової гармати, що отримав позначення Т10, був готовий у вересні 1941 року. Випробування пройшли цілком успішно, і військові замовили першу партію зі 100 гармат, стандартизованих як 3-дюймова гармата М5 на лафеті М1. Але далі почалася внутрішньовідомча боротьба. Спочатку Департамент артилерії, який випробовував гармату протягом перших трьох місяців 1942 року, зажадав внесення низки змін до конструкції. Потім у справу втрутилися протитанкісти зі щойно створеного Танковинищувального центру — вони вимагали самохідних винищувачів танків, вважаючи великокаліберні причіпні протитанкові гармати непридатними для сучасної війни.

 

У травні 1942 року навіть було поставлено питання про відмову від виробництва гармати М5, але в ситуацію втрутився командувач сухопутних військ армії США генерал Леслі Макнейр. Сам артилерист, він був палким прихильником причіпних гармат як дешевших порівняно з самохідними. Проігнорувавши протести протитанкістів, Макнейр наполіг на укладанні у серпні 1942 року контракту на 1000 гармат М5.

 

22 серпня 1942 року Макнейр наказав начальникові Танковинищувального центру генерал-лейтенанту Ендрю Д. Брюсу розробити основи бойового застосування причіпних протитанкових гармат і штат батальйону, озброєного гарматами М5. Той намагався заперечувати, вдаючись до економічних аргументів: батальйон М5, за його розрахунками, мав на 300 осіб більший штат, ніж самохідний батальйон, і потребував більшого тоннажу транспортних суден під час морського перекидання — адже, крім гармат, необхідно було перевозити й тягачі. Але генерал Макнейр наполіг на своєму. Уже в грудні 1942 року арсенал Рок-Айленда здав 250 серійних гармат, а весь перший контракт на 1000 одиниць було виконано до середини червня 1943 року.

 

Гармата і боєприпаси

 

Ствол гармати М5 довжиною 52,5 калібру має 28 правобічних нарізів. Затвор — горизонтальний клиновий. Противідкотні пристрої — гідропневматичні. Конструкція лафета з розсувними станинами забезпечує кут горизонтального наведення 45°. Діапазон кутів вертикального наведення становить від –5 до +30°. Бойова маса гармати М5 дорівнює 2210 кг — лише на півцентнера менше, ніж у 105-мм гаубиці М2. Звісно, це суттєво ускладнювало переміщення гармати по полю бою силами розрахунку, хоч і доволі численного — 9 осіб (десятим був водій тягача). До його складу входили сержант — командир гармати, капрал — навідник (який здійснював наведення гармати в горизонтальній площині) і семеро рядових: помічник навідника (наводив гармату у вертикальній площині), двоє заряджальників і четверо підносників. Штатним тягачем для М5 був напівгусеничний бронетранспортер М3.

 

Штатним тягачем для гармати М5 був БТР М3. На фото — розрахунки 692-го батальйону під час навчань у Форт-Кемпбелл (штат Кентуккі), липень 1944 року

 

До боєкомплекту гармати М5 входили унітарні постріли зі снарядами п’яти типів:
• М62 — бронебійний із балістичним наконечником (маса снаряда 7 кг, пострілу — 12,36 кг);
• М79 — бронебійний (маса снаряда 6,8 кг, пострілу — 12,05 кг);
• М93 — бронебійний підкаліберний (відповідно 4,26 і 9,42 кг);
• М42А1 — осколково-фугасний, масою 5,84 кг, споряджений 390 г тротилу (маса пострілу 11,3 кг);
• М88 — димовий (маса снаряда 3,35 кг, пострілу — 6,99 кг), споряджений хлоридом цинку.

 

Початкова швидкість снарядів М62 і М79 становила 792 м/с, підкаліберного М93 — 1036 м/с. В осколково-фугасного снаряда М42А1 цей показник був навіть вищим, ніж у бронебійних, — 853 м/с. Це частково компенсувало відносно невеликий заряд вибухової речовини — М42А1 уражав ціль за рахунок високої кінетичної енергії. Максимальна дальність стрільби таким снарядом із гармати М5 сягала 14,7 км. Нарешті, димовий снаряд М88 призначався для стрільби на невеликі дистанції, що й зумовило низьку початкову швидкість — лише 274 м/с. На практиці цей снаряд найчастіше застосовувався для цілевказання авіації.

 

На дистанції 1000 м за кута зустрічі 90° снаряд М62 пробивав 103 мм катаної гомогенної броні, М79 — 107 мм, а М93 — 175 мм.

 

76,2-мм гармата М5 на лафеті М1

 

Гармата М5 використовувала ті самі боєприпаси, що й гармата М7, яка була варіантом М5 для встановлення у винищувач танків М10. Гармата М1, що відрізнялася за конструкцією та встановлювалася на частині «Шерманів» і на САУ М18, також застосовувала ті самі боєприпаси.

 

Гармати М5 (на лафетах М1) зі складу 819-го батальйону. Хіло (Гаваї), 1944 рік

 

Гармати М5 з першої партії (1000 одиниць) мали лафет М1 із високим вертикальним щитом, аналогічним застосованому на гаубиці М2. Друга партія (500 гармат, виготовлених у листопаді–грудні 1943 року) і третя (1000 екземплярів, випущених у квітні 1943 — січні 1944 року) отримали лафет М6, який відрізнявся зменшеною висотою щитового прикриття, встановленого під нахилом. Гармати на лафеті М1 застосовувалися переважно як навчальні на території США; на фронт у Європі їх потрапило порівняно небагато — тут домінували гармати пізніших випусків на лафеті М6.

 

Проєкції гармати М5 (на лафеті М6)

Організація

 

1 січня 1943 року Макнейр віддав наказ генералові Брюсу озброїти гарматами М5 801-й протитанковий батальйон, на базі якого відпрацьовувались організаційно-штатна структура та принципи застосування причіпної протитанкової артилерії. За результатами проведених випробувань 31 березня було видано директиву про реорганізацію 15 самохідних протитанкових батальйонів у причіпні. Ці батальйони були засобом РГК. До складу піхотних дивізій 76,2-мм протитанкові гармати не впроваджувалися – піхота від них відмовилася, вважаючи ці системи надто громіздкими. Перевагу надавали 57-ммгарматам, які доповнювалися базуками.

 

37-мм гармата М3А1 і 76,2-мм гармата М5 (на лафеті М1)

 

Штат такого батальйону TO&E 18-35 було затверджено 7 травня 1943 року. Батальйон включав роту управління і три протитанкові роти. Кожна з останніх складалася зі взводу управління (три 12,7-мм кулемети М2) і трьох вогневих взводів (по чотири гармати М5). Усього в роті налічувалося 12 протитанкових гармат, така ж кількість БТР М3, чотири вантажівки, 15 джипів, а також дві радіостанції SCR-608 (працювали в діапазоні 27–38,9 МГц) і 19 SCR-619 (працювали на тій самій частоті, але мали меншу потужність).

 

У роті управління було вісім бронеавтомобілів М8/М20, 12 джипів, вісім пікапів «Додж» і 13 вантажівок GMC. Загальна чисельність особового складу батальйону становила 797 осіб (34 офіцери, 763 сержанти й рядові).

 

Техніка протитанкового дивізіону: у першому ряду — бронеавтомобілі М20, М8, БТР М3, гармата М5; на задньому плані — вантажівки GMC і джипи

 

1 вересня 1944 року затвердили змінений штат протитанкового дивізіону, головним нововведенням якого стала заміна БТР М3 новими гусеничними броньованими тягачами М39 (на базі винищувача танків М18). Запровадження потужнішого тягача позитивно позначилося на рухливості частин, озброєних причіпними гарматами. Із жовтня 1944 року до березня 1945-го було випущено 650 машин М39. На фронт вони потрапили лише в лютому 1945 року, але на той час багато батальйонів уже замінили причіпні гармати на самохідні винищувачі танків.

 

Бойове застосування

 

Хоча першими гармати М5 отримав 801-й батальйон, у бою з цими системами дебютувала інша частина — 805-й батальйон, який у жовтні 1943 року в Північній Африці замінив самохідні установки на причіпні гармати. 24 жовтня він прибув до Італії, де спочатку був приданий 34-й піхотній дивізії. Згодом 805-й батальйон висадився на плацдармі біля Анціо та взаємодіяв із 36-ю ПД. У червні 1944 року його придали 1-й танковій дивізії і майже відразу перевоозброїли винищувачами танків М18. Окрім 805-го батальйону, в Італії воювала лише одна частина, озброєна гарматами М5, — 679-й батальйон. Ця частина потрапила на фронт досить пізно: у січні 1945 року вона висадилася в Гаврі, потім перемістилась до Марселя і морем була перевезена до Італії. 679-й батальйон придали до 92-ї піхотної дивізії, і разом із нею він брав участь в останніх боях у квітні–травні 1945 року. Два батальйони, що застосовували гармати М5 в Італії, втратили загалом 58 таких гармат.

 

На Тихоокеанському театрі воєнних дій воював лише один батальйон, озброєний гарматами М5, — 815-й. У березні 1944 року він прибув на Нову Гвінею, а через пів року був розформований.

 

Наймасовіше гармати М5 застосовувалися в кампанії в Західній Європі — тут воювали 23 батальйони з такими гарматами. Серед перших на пляжах Нормандії висадилися 635-й і 801-й батальйони, придані відповідно 1-й і 4-й ПД. До кінця червня 1944 року до Франції прибули 612-й, 821-й, 823-й і 607-й батальйони. Ще п’ять батальйонів приєдналися до них у липні–серпні, дев’ять — у вересні–грудні 1944 року, а три останні (605-й, 648-й і 822-й) — у січні–лютому 1945-го.

 

Досвід літніх боїв у Франції показав, що гармати М5 далеко не повністю відповідали вимогам Західноєвропейського ТВД. Насамперед це стосувалося рухливості гармати. У вересні 1944 року командувач 12-ї групи армій генерал Бредлі направив Верховному головнокомандувачу союзних військ генералу Ейзенхауеру рапорт, у якому зазначав, що рішення про впровадження в протитанкові батальйони тридюймових причіпних гармат було абсолютно помилковим. Він наполягав на тому, щоб із 52 протитанкових батальйонів, призначених для розгортання на Західноєвропейському ТВД, причіпні гармати залишилися лише у 12 (та й то за умови їх переозброєння новими 90-мм гарматами Т5Е1), а в решті використовувалися самохідні установки.

 

Гармата М5 635-го батальйону, знищена в бою біля Юмена (Бельгія). 28 грудня 1944 року

 

Реквієм по гарматах М5 пролунав під час німецького наступу в Арденнах у грудні 1944 року. Танки вермахту влаштували тут справжню різанину малорухомим протитанковим гарматам — батальйони М5 втратили 35 % своїх гармат (серед легших 57-мм гармат втрати також були відчутними — 26 %, але все ж меншими). Приданий 14-й бронекавалерійській групі 820-й батальйон був розгромлений — у ньому залишилося лише п’ять гармат із 36-ти. 801-й батальйон (приданий 99-й ПД) прийняв на себе удар 12-ї танкової дивізії СС і втратив 15 гармат.

 

Аналіз підсумків боїв показав, що за застосування батальйону гармат М5 як самостійного протитанкового заслону співвідношення втрат було буквально згубним для протитанкістів: на кожен знищений танк припадало три вкопані в землю або розбиті снарядами гармати. Помітно кращою була ситуація, коли гармати повзводно включалися до оборонних порядків піхоти: в цьому разі на одну знищену М5 припадало 1,9 знищеного танка. Для винищувачів танків М10 співвідношення було значно кращим: 1:1,9 на користь протитанкістів за самостійних дій і 1:6 — за взаємодії з піхотою.

 

Гармата М5 в бою на дорожньому перехресті біля Вільсальма (Бельгія). 23 грудня 1944 року

 

Процес переозброєння батальйонів М5 на самохідні винищувачі танків розпочався восени 1944 року і тривав до завершення бойових дій у Європі. Два батальйони наприкінці 1944 року отримали САУ М10, 11 — самохідні установки М18, а ще сім — новітні М36 з 90-мм гарматами. Характерно, що переозброєння торкнулося навіть двох батальйонів (648-го і 822-го), які прибули на ТВД на початку 1945 року: у квітні вони отримали М18. У підсумку, до кінця війни в Західній Європі залишилося лише чотири батальйони з гарматами М5. Один із них — 631-й — хоча й прибув до Нормандії ще 31 серпня 1944 року, у бойових діях участі не брав, займаючись охороною тилів 3-ї армії. «Кольоровий» (укомплектований афроамериканцями) 614-й батальйон із початку квітня 1945 року також був виведений із боїв — на нього поклали несення окупаційної служби на зайнятій на той час частині Німеччини.

 

Розрахунок гармати М5 614-го батальйону

 

До самого кінця війни на М5 воював один із перших батальйонів, що висадилися в Нормандії, — 635-й. Разом із 1-ю ПД він брав участь у боях у лісі Гюртген і під Аахеном, потім пройшов горнило Арденн і воював під Кельном. Із квітня 1945 року батальйон взаємодіяв із 71-ю ПД. 605-й дивізіон, що з’явився на фронті в січні 1945 року, в оперативному підпорядкуванні 102-ї ПД брав участь у підготовці до форсування Рейну. Згодом його підпорядкування кілька разів змінювалося — батальйон взаємодіяв із 84-ю, а потім із 79-ю ПД, завершивши війну в одному строю з десантниками 82-ї повітрянодесантної дивізії.

 

Батальйони гармат М5 на Західноєвропейському ТВД

 

Номер батальйону	Прибув на ТВД	Переозброєний	На який тип САУ переозброєний
635	червень 1944	–	–
801	червень 1944	квітень 1945	М18
612	14.06.1944	грудень 1944	М18
821	червень 1944	грудень 1944	М10
823	червень 1944	листопад 1944	М10
607	червень 1944	листопад 1944	М36
802	липень 1944	березень 1945	М36
630	липень 1944	березень 1945	М36
631	31.08.1944	–	–
774	серпень 1944	лютий 1945	М36
817	серпень 1944	березень 1945	М18
614	жовтень 1944	–	–
820	жовтень 1944	березень 1945	М18
643	вересень 1944	березень 1945	М18
824	жовтень 1944	березень 1945	М18
825	серпень 1944	березень 1945	М18
772	грудень 1944	квітень 1945	М36
807	вересень 1944	квітень 1945	М18
691	вересень 1944	лютий 1945	М36
692	вересень 1944	лютий 1945	М36
605	січень 1945	–	–
648	січень 1945	квітень 1945	М18
822	лютий 1945	квітень 1945	М18

 

Вже влітку 1945 року останні дивізіони гармат М5 були розформовані, а матеріальну частину передано на склади. За кордон ці гармати не постачалися. Втім, нині кілька таких гармат і далі використовуються у Президентській салютній батареї (Арлінгтон, штат Вірджинія).

фото 85
Гармати М5 Президентської салютної батареї

 

Кар’єра американської тридюймової гармати виявилася недовгою — у військах її пережили навіть 57-мм протитанкові гармати, що встигли взяти участь у війні в Кореї. На тлі своїх закордонних «однокласників» гармата М5 виглядала блідо. Порівняно з німецькою 75-мм гарматою Pak 40 зі схожими балістичними характеристиками американська гармата була важчою і вищою. Британська ж 17-фунтова гармата за близьких габаритно-масових параметрів суттєво перевершувала М5 за бронепробивністю. Навіть радянська 57-мм гармата ЗІС-2 (з підкаліберним снарядом БР-271П) на ближніх дистанціях не поступалася за бронебійними характеристиками гарматі М5, а на дистанції понад 500 м — навіть перевершувала її. Загалом рішення про взяття на озброєння армії США гармати М5 можна вважати помилковим.

 

Калібр, мм	76,2
Маса в бойовому положенні, кг	2210
Довжина ствола, мм / калібрів	3400/52,5
Довжина гармати в похідному положенні, мм	7100
Ширина гармати в похідному положенні, мм	2200
Висота гармати, мм	1620
Обслуга, чел.	9
Горизонтальний кут наведення, град.	45
Вертикальний кут наведення, град.	-5, +30
Маса бронебійного снаряда, кг	4,26-7
Початкова швидкість бронебійного снаряда, м/с	792-1036
Бронепробивність на дистанції 1000 м, мм	103-175

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783