Винищувач танків T48

 

СУ-57 4-го окремого мотоциклетного полку в Бухаресті

Влітку 1941 року у США була створена самохідна установка Т12, яка після взяття на озброєння отримала найменування Gun Motor Carriage M3. Про неї колись розповім детальніше, поки ж скажу, що машина була доволі вдалою комбінацією двох існуючих зразків озброєння: напівгусеничного бронетранспортера М3 і 75-мм польової гармати М1897А4. Задумана як винищувач танків, САУ хоч і була імпровізацією, проте все ж продемонструвала можливий шлях реалізації концепції легкого мобільного протитанкового засобу. Залишалося небагато — адаптувати шасі під більш придатну протитанкову гармату. Вибір зробили швидко.

 

«Шестифунтівка» на «халф-траку»

 

У лютому 1941 року Департамент озброєнь армії США надав згоду на початок виробництва за британською ліцензією гармати QF 6-pounder калібру 57 мм, призначеної для постачання за ленд-лізом (детальніше про історію амери канської шестифунтівки я розповідав тут). Саме її й вирішили встановити на бронетранспортер. Відповідне рішення було схвалене 15 квітня 1942 року. Проєктована САУ отримала індекс Т48.

Прототип Т48

З огляду на простоту конструкції виготовлення прототипу Т48 у майстерні Абердинського полігону не потребувало багато часу — вже наприкінці травня машина була готова. Цікаво, що на ній встановили не американський варіант гармати (М1 зі стволом довжиною 50 калібрів), а ранній британський Mk III. Він мав коротший ствол (43 калібри), але з більшою товщиною стінок, через що важив навіть більше, ніж М1. Ствол із противідкатним пристроєм М12 встановили в передній частині бойового відділення (за робочим місцем водія) на циліндричній тумбі, яку згодом замінили на конічну. У ній використали верхній станок гармати М1. Уся гарматна установка отримала позначення 57 mm Gun Mount T5. Порівняно з установкою 75 mm Gun Mount M3 на САУ GMC M3 вона забезпечувала значно більший кут горизонтального наведення — 55° порівняно з 40°. Натомість діапазон кутів вертикального наведення був меншим — від −5 до +15°. Допоміжне кулеметне озброєння не передбачалося.

 

Проєкції САУ Т48

 

Виходячи з досвіду створення GMC M3, на Т48 одразу відмовилися від ідеї застосування штатного гарматного щита. Спочатку намагалися використати щит від САУ Т44 — не запущеної в серію 57-мм самохідки на двовісному повноприводному шасі «Форд». Проте після перших випробувань його замінили щитом спеціальної конструкції, який захищав екіпаж не лише спереду, а й частково з боків і згори. Його товщина становила 15,9 мм у лобовій частині та 6,35 мм — у верхній і бічних. Вдала конструкція гарматної установки та щита дала змогу зменшити висоту Т48 порівняно з GMC M3 на 36 см — з 2,49 до 2,13 м. Це істотно полегшувало маскування САУ на полі бою та підвищувало шанси вціліти в протистоянні з ворожими танками.

Компонування бойового відділення дещо змінилося порівняно з GMC M3. Якщо в 75-мм САУ частина боєкомплекту розміщувалася в укладці в основі гармати, а частина — під підлогою бойового відділення, то на Т48 снарядну укладку розмістили в кормі бойового відділення, між паливними баками. З урахуванням досвіду застосування GMC M3 на Т48 використали легкознімні фари — під час стрільби на малих кутах підвищення вони часто пошкоджувалися ударною хвилею. Екіпаж самохідки складався з п’яти осіб — командира, навідника, заряджаючого, а також водія та його помічника.

 

Бойове відділення Т48

Кормова частина бойового відділення Т48 зі снарядною укладкою та паливними баками

 

Для британського союзника

 

САУ Т48 від самого початку не планували брати на озброєння армії США — вона призначалася винятково для постачання союзникам за ленд-лізом. Виробництво самохідок налагодили на фірмі Diamond T Motor Company у грудні 1942 року. До кінця року вона здала 50 САУ, а до травня 1943-го виготовила ще 912. Таким чином, загальний обсяг випуску Т48 становив 962 машини. Серійні зразки озброювалися гарматами М1 зі стволом довжиною 50 калібрів.

 

Велика Британія в межах програми ленд-лізу замовила 680 САУ Т48. Британці планували використовувати їх у боях у Північній Африці, проте перша партія самохідок прибула лише влітку 1943 року, коли залишки військ Осі в Тунісі вже капітулювали. Для Європейського театру воєнних дій британці визнали Т48 непридатною. Вони прийняли лише 30 САУ, дообладнавши їх за своїми стандартами (зокрема встановивши радіостанцію № 19). У бойових діях британські Т48 участі так і не взяли — невдовзі їх переробили на бронетранспортери. Така ж доля спіткала й 282 нерозподілені самохідки, що залишалися в розпорядженні армії США. Усі їх (за винятком однієї машини) у 1944 році переобладнали в БТР; ці роботи виконало Честерське танкове депо.

 

У лавах червоної армії

 

650 самохідок, від яких відмовилися британці, швидко знайшли нового власника — їх за ленд-лізом передали Радянському Союзу. До початку 1944 року надійшла 241 САУ, у першому півріччі 1944 року — ще 223, а решта прибула в другому півріччі. У СРСР Т48 отримала позначення СУ-57.

 

Насамперед самохідними установками СУ-57 озброювалися легкі самохідно-артилерійські бригади. У лютому 1944 року сформували сім таких частин, три з яких (16-та, 19-та і 22-га) отримали СУ-57, а решта — СУ-76 (саме вони вважалися штатним озброєнням для бригад, тоді як СУ-57 розглядалися як можлива альтернатива). Формувалися ці бригади на базі танкових, успадкувавши структуру підрозділів забезпечення (зенітно-кулеметної роти, роти управління, роти технічного забезпечення та медико-санітарного взводу). Мотострілецький батальйон реорганізували в моторизований батальйон автоматників, позбавлений засобів вогневої підтримки. Основними ж підрозділами були три самохідно-артилерійські дивізіони (у кожному — чотири п’ятигарматні батареї та один танк командира дивізіону у взводі управління). Загалом бригада налічувала 1144 чол. особового складу, 60 САУ, 5 танків (у тому числі 2 у взводі зв’язку роти управління), 3 БТР (у розвідувальному взводі роти управління) і 151 автомобіль.

 

Усі три бригади СУ-57 формувалися в Московському військовому окрузі й у липні 1944 року увійшли до складу танкових армій 1-го Українського фронту: 16-та — 3-ї гвардійської, 19-та — 1-ї гвардійської, а 22-га — 4-ї. Бригади брали участь у Львівсько-Сандомирській наступальній операції (16-й за ці бої присвоїли почесне найменування Перемишльської, а 22-га стала Червонопрапорною). 19-ту бригаду разом із 1-ю гвардійською танковою армією вже у вересні вивели в резерв, а в листопаді передали 1-му Білоруському фронту. Вона брала участь у визволенні Помор’я. 17 березня 1945 року бригада стала гвардійською, змінивши свій номер на 70-й. Дві інші бригади у складі своїх армій брали участь у Берлінській та Празькій наступальних операціях. Командувач 1-ї гвардійської танкової армії генерал-полковник М. Є. Катуков у своєму донесенні Головному автобронетанковому управлінню від 15 жовтня 1944 року так оцінював ленд-лізівські самохідки:

«Самохідна бригада 57-мм гармат використовувалася на танконебезпечних напрямках як заслони. Ці самохідки дуже громіздкі, а гармата малоефективна».

 

Самохідки СУ-57 зі складу 4-го окремого мотоциклетного полку 6-ї танкової армії 2-го Українського фронту на марші під час Яссько-Кишинівської операції. Серпень 1944 року

 

Окрім легких самохідно-артилерійських бригад, САУ СУ-57 надходили на озброєння окремих мотоциклетних полків і батальйонів. У цих частинах СУ-57 розглядалася як можлива заміна причіпних протитанкових гармат. Згідно зі штатами, мотоциклетний полк мав винищувально-протитанковий дивізіон із дванадцяти 45-мм або 57-мм гармат, а окремий батальйон — чотиригарматну батарею. Самохідки надходили на заміну цих систем, причому дивізіон міг мати змішаний склад. Так, у складі 4-го мотоциклетного полку перед початком Яссько-Кишинівської операції налічувалося 10 самохідних гармат СУ-57 і 4 76-мм гармати ЗІС-3. Водночас у липні 1944 року, під час Люблін-Берестейської наступальної операції, кожен із трьох танкових корпусів 2-ї танкової армії 1-го Білоруського фронту мав у своєму мотоциклетному батальйоні комплект — чотири САУ СУ-57. Уже згадувана 1-ша гвардійська танкова армія в період Вісло-Одерської операції мала у своєму складі 6-й гвардійський мотоциклетний полк (12 СУ-57) і 16-й гвардійський мотоциклетний батальйон (6 таких самохідок).

 

Підрозділ 4-го окремого мотоциклетного полку з САУ СУ-57 на марші під час Яссько-Кишинівської операції. Серпень 1944 року

 

Коли в грудні 1944 року розпочалося формування трьох середніх самохідно-артилерійських бригад РВГК, озброєних СУ-100, у штаті їхніх розвідувальних рот передбачалася наявність трьох СУ-76. Проте дві з трьох бригад (207-ма і 209-та) замість них отримали СУ-57. Нарешті, на початку 1945 року було введено новий штат окремої гвардійської важкої танкової бригади, у розвідувальній роті якої передбачалася наявність трьох СУ-57. Мабуть, це єдиний випадок, коли СУ-57 значилася штатним озброєнням, а не заміною СУ-76 чи причіпних гармат.

 

 

Станом на 1 червня 1945 року Червона армія списала 212 САУ СУ-57. Не всі з них були втрачені — півтора десятка передали Війську Польському. Із 438 самохідок, що залишалися, 271 перебувала у фронтових частинах, 90 — у військових округах і 77 — у ремонті.

 

СУ-57, що стала німецьким трофеєм

 

Єдиним радянським союзником, який отримав СУ-57, стала Польща. 10 березня 1944 року Війську Польському передали 15 таких самохідок. Спочатку 13 із них включили до складу 4-ї роти 1-го розвідувального батальйону, але вже 7 квітня на основі цієї роти під Луцьком сформували 7-й окремий самохідно-артилерійський дивізіон (Dywizjon Artylerii Pancernej). Частина складалася зі взводу управління, трьох чотиригарматних батарей, відділень боєпостачання, ремонтного й господарського, а також медпункту. Окрім тринадцяти САУ СУ-57, дивізіон мав один бронеавтомобіль БА-64, 19 автомобілів і 4 мотоцикли. У серпні–жовтні 1944 року дивізіон ніс охорону штабу 1-ї армії Війська Польського, згодом брав участь у бойових діях, перебуваючи в підпорядкуванні 1-ї піхотної дивізії. У січні 1945 року дивізіон взаємодіяв з 1-ю окремою кавалерійською бригадою, а з лютого — з 1-м розвідувальним батальйоном. Самохідники брали участь у боях на території Німеччини, а в травні 1945 року дивізіон, у якому залишалося лише п’ять СУ-57, повернувся до Польщі. 13 листопада частину розформували, а самохідки передали в розпорядження Корпусу внутрішньої безпеки. З них зняли гармати й використовували як БТР у боях з підрозділами Української повстанської армії в Бєщадах і в операції "Вісла".

 

Цей знімок поганої якості, зроблений, імовірно, у березні 1945 року, — чи не єдине відоме фото СУ-57 із польського 7-го дивізіону

 

Бойова маса, т	9,45
Екіпаж, чол.	5
Озброєння (боєкомплект)	57-мм гармата М1 (99)
Довжина, мм	6400
Ширина, мм	2160
Висота (по верхньому краю щита), мм	2130
Кліренс, мм	280
Товщина броні, мм	6,4-15,9
Кут горизонтального наведення, град.	55
Кут вертикального наведення, град.	от -5 до +15
Потужність двигуна, к. с.	147
Швидкість по шосе, км/год	75
Запас ходу по шосе, км	240

 Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783